Деколи Наталя думала, що готова віддати все на світі, аби Микита завжди був поруч із нею.
– Невже нічого не можна змінити? – Запитала вона коханого.
– Ти про що?
Після обіймів Микита завжди почував себе вимотаним і втомленим. Здавалося, навіть говорити йому було важко, не те що сприймати чужу мову.
– Про те, що ти знову зараз поїдеш, — примхливо сказала Наталя, — до будинку, в якому тебе не кохають, не цінують, навіть не чекають! А я! Я на тебе завжди чекаю! І кохаю тебе! Але ти все одно щоразу о дев’ятій збираєшся і їдеш туди!
“Туди” означало додому, де у Микити була родина: дружина та дочка, яким, за його словами, він давно був не потрібен.
– Я взагалі часом відчуваю себе в будинку якимось предметом, — казав він Наталці, а вона зітхала і дивилася на нього, як на якесь божество.
Ну, як можна було не помічати його? Такого чудового та прекрасного?
– Навіщо ти там? – Запитувала Наталка. – Іди. Переїжджай до мене, адже нам так добре разом.
– Я б із задоволенням, — відповів Микита, — але в мене обов’язок. Мій батько завжди казав — треба відповідати за близьких. В мене сім’я. Я мушу бути там незважаючи ні на що.
Наталя ображалася на Микиту. Разом вони були вже майже рік, і майже рік тривало це катування для Наталі.
Звісно, спочатку все було яскраво, гарно. А потім Наталя почала відчувати хворобливу прихильність до Микити. І щоразу, коли він уникав її, вона відчувала самотність і тугу.
Вихідні проходили нудно, а Наталці вже давно хотілося сімейного тепла та затишку.
Вони познайомились через інтернет. Наталя якраз тільки розлучилася зі своїм бойфрендом. Подруга порадила їй розвіятися та познайомитися з якимсь хлопцем із мережі.
– Та я ще від колишніх стосунків не відійшла! – Відмовлялася Наталка, але приятелька продовжувала наполягати на своєму.
– Я ж не змушую тебе виходити заміж. Ну просто зустрінетесь, вип’єте каву, сходите пару разів у ресторан. Забудеш нарешті свого Горбенко.
І Наталка ризикнула. Кілька тижнів витратила, щоб переконатися, сайти знайомств не для неї. А коли вирішила видалити свою анкету, їй написав Микита.
Не приховував правди про своє сімейне становище. Наталі, за великим рахунком, тоді це було байдуже. Адже вона просто приємно проводила час. Яка різниця з ким його проводити: з одруженим чи неодруженим?
Вони зустрілися. Почали спілкуватися. Спершу просто як друзі. Але з кожною зустріччю з’ясовувалося — так багато спільного. А ще виникла взаємна симпатія, приховувати яку не хотів жоден із них.
Наталя, яка ніколи не заводила близькі стосунки з одруженими, несподівано для себе відмовилася від своїх принципів. Вона дуже закохалася.
А потім їй стало не вистачати Микити. Він був потрібний їй як повітря. І Наталя потихеньку почала наполягати, що було б непогано, якби Микита пішов до неї.
Його доньці було десять років, але навіть це не зупиняло Наталю. Вона продовжувала вмовляти Микиту. Наводила докази. Переконувала, тільки поряд із нею його щастя.
– Не зараз, — відповів він щоразу.
Наталя розчаровано дивилася на нього і розуміла, чим більше часу минає, тим складніше їй відмовитиметься від Микити.
Він трохи говорив про свою сім’ю, але з його слів було ясно, що дружина його не кохала, та й він давно до неї охолонув. Єдиним, що пов’язувало подружжя, була їхня дочка.
Новина про дитину все змінила. Дивлячись на тест з двома смужками, Наталка подумки тріумфувала, але в той же час страшенно переживала. А раптом Микита не зрадіє? Раптом буде проти?
Але він не був проти, але й особливої радості не виявив.
– Так не вчасно, — пробурмотів він.
Наталка спочатку хотіла образитися, а потім передумала. Навіть якщо Микита відмовиться від дитини, вона все одно її залишить.
Цей малюк, який ще не з’явився на світ, був вже коханою дитиною. Наталці було вже за тридцять. А тут такий подарунок долі!
Через тиждень з похмурим виглядом Микита прийшов до неї… з речами.
– Ти досягла чого хотіла. Я пішов від дружини, не хочу, щоб моя дитина росла без батька.
Наталка була готова стрибати до стелі. Цілувала Микиту, обіймала його, вигукувала радісні слова, а він морщився від її криків і вдавав, що так все й мало статися.
Через два місяці він розлучився із дружиною. Тоді Наталя вперше побачила її. Низького зросту, пухка, темне волосся – зовсім не така, якою її собі уявляла Наталка.
Звісно, як можна було кохати таку? Бліклу, сіру мишу, яка все, що могла зробити, – це подарувати Микиті дочку і прив’язати його цим до себе.
На тлі її Наталя почувала себе гарною та неповторною, навіть незважаючи на своє становище.
– Навіщо ти приїхала до суду?
– Я приїхала за тобою, — озвалася вона, — а що такого в цьому?
Микита пом’якшав, сів у машину, сховав свідоцтво про розірвання шлюбу в папку.
Наталя не питала його, що ж буде з ними? Чи зробить Микита пропозицію їй?
Вона була просто щаслива, поки тим, що її коханий був поряд. Він був готовий прийняти їхню дитину, займатися її вихованням.
Проте все виявилося не таким простим і райдужним, як розмалювала собі у своїх фантазіях Наталка.
Микита щовихідних їхав до своєї дочки, проводив з нею час, навіть не цікавлячись думкою з цього приводу матері своєї майбутньої дитини.
Про весілля він нічого не говорив, грошей особливо багато не давав: так, на продукти та найнеобхідніше.
– Слухай, та й нащо потрібен тобі такий чоловік? – Запитала у Наталки подруга. – З причепом, з проблемами та тотальним небажанням узаконити стосунки.
– Ми живемо разом! – Заперечила Наталка. – Куди ж ще серйозніше?
– Висить на твоїй шиї, як хомут.
– Він тільки розлучився, — знайшла аргумент Наталя.
Але насправді щодня Наталка чекала пропозиції від Микити. А він не поспішав з нею одружуватися.
Навесні з’явився їхній син, якого назвали Романом, і Наталя, втомлена, але задоволена тим, що подарувала коханому сина, чекала на якісь рішучі дії від Микити.
Але він їх не робив, більше того, зовсім перестав з’являтися вдома. То в нього хворіла мама, то бачився з дочкою, то були проблеми на роботі.
Наталя почала злитися, висловлювала Микиті своє невдоволення. На що той відповів:
– Не подобається тобі – не терпи. Адже я й піти можу.
Наталя замовкла, а ночами, змучена від криків немовляти, плакала і шкодувала, що колись впустила в своє життя і в свій будинок цього чоловіка.
Роман підростав, йому було майже чотири місяці, коли Наталя випадково побачила у телефоні Микити листування. Скільки їх там було! З Лілею, з Ритою, з Анжелікою, з Катею. Усіх імен не запам’ятати. Микита продовжував зустрічатися з купою жінок із сайту знайомств. З того самого, на якому він познайомився з нею.
– Чого ти взяла мій телефон? – запитання Микити змусило Наталю здригнутися.
Вона підняла на нього очі, а потім голосно сказала:
– Іди!
– Куди я піду? – Раптом він м’яко розсміявся. – Ти до кого мене приревнувала? До дівчаток із листування? Там немає нічого серйозного, просто розважаюсь.
– Тобі вдома розваг мало? – Наталка мало не плакала. – У тебе син, можеш розважитися з ним: погуляй, сходи з ним до поліклініки.
– Не ображайся, — Микита одразу ж став м’яким і пухнастим, ніжно воркуючи і заглядаючи Наталці в очі, — ти ж не залишиш сина без батька через якісь листування в телефоні, до того ж, цілком невинних?
Наталка плакала, докоряла собі за м’якотілість, а потім, через кілька днів, зважилася на відчайдушний крок.
Вона прийшла до будинку Микити, адресу якого підглянула у його паспорті, де він раніше жив зі своєю дружиною та донькою.
Довго чекала біля під’їзду, хитаючи візок і заспокоюючи дитину, а потім побачила ту саму жінку, колишню дружину Микити.
Вже не таку пухку, а цілком собі миловидну жінку, яка впевнено йде від машини до під’їзду.
– Вибачте, ви ж Ольга? – Звернулася до неї Наталка, згоряючи від сорому.
Та окинула Наталю поглядом, мабуть, дізнавшись у ній суперницю, до якої втік її чоловік.
– Припустимо. Для чого ви тут? Ще й дитину привезли. Щось трапилося з Микитою?
Наталя кусала губи, стримуючи сльози, запитала:
– Він вам давно зраджував? Він пішов від вас до мене? Чи до цього теж були жінки?
Ольга здивовано подивилася на Наталю, а потім раптом засміялася.
– Він пішов? Нікуди він не йшов. Це я вигнала його. Приповз до вас, певно. Але я так розумію, що він уже намітив собі нову жертву. Так?
– Жертву? – Наталка незрозуміло дивилася на колишню дружину Микити. – Чому жертву?
– Ну, це я їх так називаю. Дівчаток з листування. Ми також багато років тому познайомилися в Інтернеті. А років зо два тому я знайшла в телефоні колишнього фотографії інших жінок. Ви не одна в нього. Повірте, у нього багато варіантів.
Просто Микита дуже любить жінок. Це його слабкість. І всіх його пані я називаю жертвами.
Я терпіла кілька років, а потім виставила його за двері. А тут ви зі своєю дитиною, вчасно простягли йому руку допомоги.
– Я кохаю його, — навіщось сказала Наталя.
– Звичайно! – Ольга закивала. – Його всі кохають! І він кохає всіх. Тільки вслухайтеся в ці фрази, вони навіть звучать гидко.
Ольга поспішила додому. Наталя, простоявши з візочком ще кілька хвилин, теж попрямувала до своєї машини. Якою ж наївною вона виявилася!
Придумала собі велике кохання. Вірила — краще за неї немає нікого. У Микити вона одна. А тепер наче рожеві окуляри з очей впали.
Того вечора, Микита, повернувшись до будинку Наталі, знайшов валізи зі своїми речами на сходовому майданчику.
Замок вона змінила. А сама, щоб не мучити себе з’ясуванням стосунків, поїхала до подруги на кілька днів. І вимкнула телефон.
Потрібно було отямитися. Звикнути до того, що попереду буде нове життя без Микити. А ще без обману, ілюзій і нездійснених надій.
