За своє життя я встигла напам’ять вивчити зведення правил про маніпулятивне управління чоловіками. Правило номер один: не ризикуй показувати йому, що він для тебе важливий. Дзвонити першою? Поцікавитись, як у нього справи? Боронь боже! Ні в якому разі!
Правило номер два: якнайдовше тримай чоловіка подалі від своєї спальні (і, звичайно, сама тримайся подалі від нього). Забудь про власні почуття. Пристрасті та потяг — це все дурниці та дрібниці. Як тільки дозволиш чоловікові опанувати твоє тіло — ти програла.
Що ж до заміжжя, нехай інтимна близькість стане для нього чимось схожим на подарунок на Новий рік. Чимось, що потрібно заслужити, або щонайменше чого потрібно дуже довго і з нетерпінням чекати.
Правило номер три: завжди хвали його та підтримуй. А ще постійно годуй борщами і будь у всьому послужливою. Стань для нього як мінімум ідеальною господаркою, як максимум – другою матусею.
Всі ці правила досить прості та зрозумілі. Ось тільки користуватись ними я так і не навчилася. У мене вони просто викликають внутрішній протест.
І це відторгнення велике настільки, що часом я спеціально уникаю всіх цих хитрощів, навіть коли знаю напевно, що в цій конкретній ситуації до них краще було б вдатися.
Ну, не можу я не зателефонувати чоловікові хоча б раз на день і не поцікавитися, чи все в нього в порядку. Не можу я говорити, що він молодець, коли він вчинив безглуздо. І не можу прикидатися холодною і бездушною, коли мене весь час до нього тягне.
Здавалося б, чоловік має цінувати мою щирість, але ні. Останнім часом у нас дедалі частіше виникають із ним якісь скандали. Він рідше цікавиться мною як жінкою. І загалом справа мало не доходить до розлучення… Боюся, як би це все й не закінчилося.
Невже, щоб виправити ситуацію, потрібно переступити через свої принципи та почати грати у ці дурні любовні ігри?
