Рік тому я поїхав у відрядження у м. Тюмень, спочатку думав на місяць, у результаті вийшов цілий рік.
Коли через два тижні перебування у відрядженні повідомив дружині про те, що я залишаюся тут надовго, вона була в істериці.
Але виїхати до мене не могла, так як тільки недавно влаштувалася в хорошу фірму і мала хороші перспективи, тим більше я знав, що в будь-якому випадку повернуся. Загалом, посварилися ми з нею дуже.
Якось увечері я зайшов повечеряти в ресторан, там познайомився з дуже гарною і приємною дівчиною, причому дуже не дурною, вона мудра не по роках.
І в якийсь момент я відчув себе дуже добре поруч із нею. Ми зустрілися ще раз і в результаті наша пристрасть взяла своє, вона переїхала до мене через тиждень знайомства, причому я її попередив, що одружений і дружина живе в іншому місті, але вона сказала, що все гаразд.
Так я з нею провів супермісяць у моєму житті, але, як це завжди буває, хороше просто так не може довго продовжуватися, і ми врешті-решт розлучилися через якусь дрібницю.
Просто посварилися, вона образилася, а я, як гордий чоловік, вирішив прощення не просити. І все. Можливо, це було з тим, що усе-таки спілкувався зі своєю дружиною, підтримував контакт, так як розумів, що скоро повернуся додому і, швидше за все, помирюся з нею.
Минуло ще 2 місяці. Я вже можна сказати почав забувати ту дівчину, з якою прожив один місяць, вона дуже глибоко запала мені в душу.
І тут на організованому корпоративі я познайомився з дуже прикольною веселою дівчиною, вона не така красива, зате дуже весела і з нею зовсім легко і не нудно (назвемо її Вероніка).
Загалом, був у нас інтим протягом місяця, що призвело до вагітності… У нас з дружиною дітей поки немає, тобто це буде моя перша дитина.
Я їй сказав, що одружуватися, звичайно, не збираюся на ній, а ось з дитиною допомагатиму, виховувати буду у будь-якому випадку. Вероніка сказала, що обов’язково залишить дитину і якщо мене це напружує, то нічого страшного, виховає сама, благо вона із забезпеченої сім’ї.
Тим не менше, весь цей час до закінчення мого відрядження, крім останнього місяця, я провів з Веронікою.
Ось тут найцікавіше і почалося. Якось я ввечері заїхав у магазин за продуктами і там зустрів ту саму, до речі, забув її представити звати її Марина.
Дуже добре поспілкувалися, домовились зустрітись днями, повечеряти. Коротше добре повечеряли – весь останній місяць перед від’їздом у нас знову був незабутній і я відчув, що справді її люблю, причому вона відповіла взаємністю.
Минув місяць і я поїхав, Вероніці сказав, що приїду на пологи, а Марині сказав, що заберу її, а сам ще не знав, що робити з дружиною.
Приїхав додому, помирився з дружиною, і все в нас знову стало чудово, але я ніяк їй не можу нічого сказати, ні про дитину, ні про дівчину в яку закоханий по вуха.
А тут незабаром настає година Х, коли народить Вероніка і коли настав час забирати Марину, як і обіцяв. Ось.
Що робити у такій ситуації зовсім не розумію. Одне тільки знаю точно, що, виявляється, дуже хочу потримати в руках свою майбутню дитину – прокидаються, мабуть, батьківські почуття, все-таки первісток.
Як бути? Що робити? Зрозуміти ніяк не можу. Залишуся з дружиною – втрачу зв’язок із дитиною і втрачу своє кохання.
Залишуся з Веронікою – втрачу дружину та роки сімейного щастя, яке я випробував з нею, а також кохання в особі Марини.
Залишуся з Мариною – знову ж таки втрачу дитину і вищесказані прожиті роки з дружиною, зате знаходжу щастя в особі коханої і, можливо, з нею у мене будуть і діти, і довгі роки сімейного життя…
