І мамі, і мені довелося багато працювати. Рано овдовівши, мама ростила мене сама. Медсестра в містечковій лікарні заробляла мало. Масажі, уколи, крапельниці вдома трохи допомагали, але довелося і на городах працювати.
Крім того, вона займалася в’язанням в осінньо-зимовий період. Особливо виручали пледи, але боргів не було. Я вивчилася на закрійницю, бо любила вигадувати і шити вбрання собі, мамі та подругам.
Вийшла заміж, народила доньку. Якраз у декрет ішла, коли цукровий завод приватизували, як то кажуть, із наскоку. Пустили на металобрухт, дарма що підприємство давало роботу майже половині дорослих жителів містечка.
Без роботи мій чоловік дедалі частіше прикладався до чарки, поки не дійшло до розлучення. Повернулися з малятком до мами. Працювали, звісно, багато. Дочку виростили, вивчили, а потім захворіла мама. І через рік її не стало…
Донька заневестувалася, а на весілля вже нічого із заощаджень не залишилося. Сукню я сама придумала і пошила, а, щоб заплатити за все інше, влізла в борги. Віддати їх я вирішила самостійно.
Хотіла, щоб “весільними” грошима молодята могли розпорядитися на власний розсуд. Ось і поїхала за кордон на заробітки. Доглядаючи за жінкою, я згадувала мамині поради.
Майже в кожен салат натирала селеру, робила масаж, багато гуляла з підопічною, танцювала, вчила вірші, займалася пальчиковою гімнастикою… За півроку вона радісно зазначила, що пам’ятає більшість вивчених віршів.
Особливо не замислюючись, правильно називає імена знайомих, впізнає на прогулянці сусідів, їхніх дітей та онуків. Мені підвищили платню. Якось жінка, за якою я доглядала, поцікавилася, де я купую одяг.
Вона була шокована, коли я відповіла, що сама шию. Невдовзі син і донька цієї жінки дозволили мені шити для їхньої сім’ї. Я змогла більше грошей передавати доньці та розрахувалася з боргами.
Приїхавши ж додому, я з донькою та зятем пішли в гості до сватів. Там і побачила те, через що досі не можу заснути. На кухні у свахи були мікрохвильовка, плита і холодильник, які я надіслала доньці.
Донька, побачивши, яка я приголомшена, спробувала пояснити. Я хотіла відповісти, що така нібито простота гірша за крадіжку, але ж донька при надії. Пригорнувшись до мене, вона прошепотіла, що хоче нову машину.
Я мовчки погладила доньку по руці й поквапилася додому. Усередині вирувало обурення. Невже донька не розуміє, що її використовують? Як відкрити їй очі на це?! От як бути із зятем, ласим на мої гроші?!
