У мене є подруга, з якою дружимо вже понад 20 років. Завжди було порозуміння, у плані спілкування вона дуже цікава людина, завжди я із задоволенням з нею проводила час, запросила свідком на весілля, взяла хресною своїх дітей, наблизила її до своєї сім’ї.
Останній рік я помітила, що її присутність у нашому домі мене нервує, ревную чоловіка до неї. Так як молодша дитина зовсім маленька, у мене немає можливості зустрічатися з нею в кафе або десь на нейтральній території (зазвичай до нас додому приїжджає вона та друга подруга з чоловіком).
Спочатку списувала свій стан на післяпологову депресію і занижену самооцінку, тому що більше трьох років сиджу вдома (зараз у декреті з другою дитиною), життя довкола йде, а в мене зупинилося.
Одні домашні стосунки та турбота про дітей. А потім проаналізувала останні зустрічі та зрозуміла, що якщо здається, що вона фліртує з чоловіком, то швидше за все це не здається.
Був епізод, коли вона одягла сукню без бюстгальтера і ходила з грудьми, що стирчать під тонкою тканиною, бачу, що за столом вона включає свою чарівність, намагається, ніби увагу привернути (віч-на-віч вона так себе не веде, людину знаю 20 років як-не-як).
Приїжджаючи до нас, якщо я піду годувати дитину грудьми, вона не піде у кімнату зі мною спілкуватися, а скоріше залишиться із чоловіком на кухні.
А нещодавно перед Новим роком написала, що хоче завезти подарунки для дітей увечері після роботи, щоби поставити їх під ялинку.
Я написала, щоб вона не моталася, можна при зустрічі після Нового року подарувати дітям, але їй важливо було приїхати саме до Нового року, мовляв, нехай чоловік спуститься, а мені нема чого відволікатися.
Я відповіла, що мені не складно спуститися, чоловік з дітьми посидить, тим паче бачимося не часто. Але перед приїздом до нашої оселі вона знову написала, що може і чоловік спуститися забрати, а мені можна не відволікатися, а поговорити зможемо і після Нового року.
Подруга моя незаміжня, особисте життя не дуже складається, швидше за все, в силу її характеру, а може завищених вимог до чоловіків.
Були в неї епізоди зустрічей із одруженими чоловіками, та й у молодості хлопця відбила у рідної сестри.
Але мені завжди здавалося, що нашою дружбою вона дорожить, щоб замишляти таке по відношенню до мене. Тим більше, з чоловіком разом майже 10 років, усі ці роки вона його знає, раніше ніколи не помічала подібного.
Та й для мене якось за межею намагатися виводити з сім’ї чоловіка подруги, з якою товаришуєш 20 років, при тому, що в сім’ї двоє дітей.
З боку чоловіка ніякої реакції на неї немає, йому я довіряю, знаю, що він порядна людина, за спиною не робитиме такі речі, та й бачу, що не в його смаку вона.
Але що в неї в голові, для мене питання. Те, що я обгороджу їхнє спілкування і буду з нею зустрічатися лише окремо від чоловіка, це і так зрозуміло.
Інша річ, чи потрібна мені взагалі така людина в моєму оточенні? А може, я себе накрутила і вона фліртує не навмисне, а просто ця її природна поведінка з чоловіками, яку я раніше не помічала.
Якщо висловлю свої підозри, а вони насправді є безпідставними, вона образиться, шкода 20-річну дружбу. А якщо вона реально фліртує з чоловіком, то це не що інше, як зрада, неповага до мене та порушення моїх особистих кордонів.
Не знаю, як вчинити. Чи зовсім припинити спілкування чи поговорити з нею?
Але при розмові її відповідь і так зрозуміла, що мені все це здалося, і як я могла взагалі таке подумати. Ну а зустрічатися з нею окремо від чоловіка і вдавати, що нічого не відбувається, і образ у мене немає, швидше за все, не вийде.
