Двері популярного салону краси, що знаходився в центрі міста, відчинилася, і в приміщення, немов свіжий вітер, впевненою, ходою дзвінко стукаючи височеними підборами дорогих туфельок з крокодилової шкіри, увійшла власниця Анжела.
Ця дуже доглянута і приваблива жінка завжди була добре одягнена, мала відмінну, струнку, підтягнуту фігуру. Персонал її завжди побоювався, надто холодною, строгою та вимогливою вона була, але водночас справедливою. Підійшовши до стійки адміністрації, Анжела впевненим тоном сказала:
-Добрий день, дівчатка. Марія, принеси мені каву у кабінет та звіт за тиждень. Світлана, що за зовнішній вигляд? Ти обличчя салону, а виглядаєш як дівка із дешевого борделя. Негайно зніми цю ідіотську блузку з неймовірним вирізом і зітри малинову помаду!
Іра, чому клієнт нудьгує, чекаючи своєї черги? Запропонуй каву, свіжу пресу. Зберіться, дівчатка, ми повинні тримати марку, щоб бути на плаву! – Звичайно роздавала вказівки жінка і пройшла до свого кабінету.
Закрила двері, зручно вмостилася в улюблене шкіряне крісло, і під столом витягла ступні з туфлі. «Господи, яке ж це блаженство! Нарешті можна розслабитися … Намоталася за день, аж ноги і спина гудуть, сил зовсім немає. Ну нічого, зараз вип’ю кави, перевірю звіти, і можна додому».
Весь її день був розписаний щохвилинно. До своїх сорока трьох років Анжела досягла практично всього, про що мріяла: у неї було два престижні салони, шикарна іномарка останньої моделі, обставлена за останнім словом моди квартира. Здавалося б, чи не в цьому щастя? Про що мріяти?
Співробітниці заздрили їй страшно, вона бачила це в їх очах, вважали, що їй дуже пощастило в житті! Вони навіть не здогадувалися, що стоїть за цим пощастило! Адже Анжела не дочка мільйонера, а із простої родини. Мама – вчитель біології, а тато – звичайний водій автобуса.
Жили, як усі, з натяжкою, часто затягували паски тугіше. Дівчинка з дитинства мріяла вирватися із сірості та злиднів. Їй було шалено шкода мамині руки, стерті в кров від нескінченного прання, і очі, що боліли від постійної штопки білизни під лампою вечорами.
Про те, щоб вивчити доньку в інституті, навіть не йшлося, грошей не було, тоді Анжела записалася на курси манікюру. Цей процес захопив її дуже сильно, вона настільки все робила ретельно і акуратно, що незабаром у салоні, де вона працювала, мала вже свою клієнтуру.
Головним козирем дівчини було вміння слухати, грамотно і доречно підтримувати розмову, і мовчати про все, що їй розповіли. Анжела зрозуміла, жінки йдуть на манікюр найчастіше від нудьги, їм потрібно виговоритися, чи звільнитися від проблем, що мучили, чи порадитися, але так, щоб про це не знали.
Згодом дівчина все прорахувала та зрозуміла, так багато не заробиш. Левова частина доходу йшла на оренду місця та сплату податків, тому вона вирішила робити манікюр вдома. Облаштувала місце у своїй кімнаті, купила матеріали, і справа потихеньку закрутилася.
Дівчина працювала, як Попелюшка, день і ніч, відкладала буквально кожну копійку, економила на собі, як могла, і ось нарешті, через п’ять років каторжного життя вона змогла собі дозволити викупити стареньку будівлю без ремонту, зате в вигідному, прохідному місці.
Ще рік пішов на те, щоб навести там лад. Спочатку вона покликала на роботу Галину, свою найкращу подругу, освоїли суміжні професії: перукар, візажист. Перші півроку працювали на голому ентузіазмі, всі доходи вкладали у матеріали та благоустрій.
Поступово справа розкрутилася, штат збільшився. Жінки із задоволенням йшли в салон до Анжели, знали, дівчатка все зроблять швидко, якісно та професійно. Як господиня, дівчина вимагала від підлеглих ставитися ввічливо та шанобливо до клієнтів, незалежно від матеріального становища, не хамити, але й не підлещуватися.
Дисципліна в салоні була залізна, за прогул та розхлябаність Анжела могла позбавити премії, а то й вигнати. При такій каторжній праці та шаленому ритмі життя думати про наречених чи заміжжя дівчині було просто ніколи. Траплялися, звичайно, в її житті, рідкісні романтичні романи, але все не те…
Так і крутилася вона, як білка в колесі, не встигаючи рахувати роки, а так хотілося вже сімейного тепла, затишку. Двері до кабінету відчинилися, увійшла секретар з чашкою ароматної кави, перервавши роздуми жінки.
-Маріє, ще одне прохання. Виклич когось на мою адресу з електриків, у мене щось із проводкою вдома не гаразд, сьогодні, годин на шість вечора.
-Добре, зрозуміла, Анжела Романівно, все зроблю, – відповіла дівчина.
Увечері постукали у двері. Анжела тільки вийшла з душу, рум’яна, з рушником на голові, і пішла відчиняти.
-Здрастуйте. Електрика викликали? Мене Михайло звати, – представився чоловік.
Жінка пропустила його в квартиру і мимоволі залюбувалася: високий, м’язистий, молодий красень, чорне волосся і пронизливі карі очі, здавалося, пропалювали її наскрізь. Давно забута хвиля тепла, ніби током пронизала її. Електрик за півгодини усунув несправність, одразу видно, золоті руки. Анжела запросила хлопця на чай. Той став відмовлятися:
-Ой, ні, дякую, нам не належить, мені час, – мямлив він.
-Ну що Ви, Михайло, не ображайте жінку, я ж не під вінець Вас кличу, зрештою – зареготала вона.
Хлопець аж зніяковів і погодився. Анжела була хорошим психологом, вміла знаходити підхід, роки роботи з людьми минули недаремно. Потроху хлопець перестав соромитись, і вони розговорилися. Виявилося, Михайло з передмістя живе у дідуся.
Матері не знав ніколи, вона його підкинули старим і наче на заробітки подалася. Спочатку трохи допомагала, листівки слала, а потім зовсім зникла, ні слуху, ні духу, так і виріс хлопчик зі старими, вони йому замінили і маму, і тата. Жили важко, на пенсію особливо не розженешся, але він їм вдячний, що не відмовилися, до дитбудинку не віддали.
Нещодавно влаштувався у невелику фірму, «чоловік на годину», добу три, їздить із передмістя електричкою. Анжела не могла відвести очей від Михайла, усвідомлюючи, що закохалася. Розуміла, хлопець дуже молодий, взяти з нього нічого, ну не пара він їй!
Але вдіяти з собою нічого не могла, такої гами почуттів навіть у юності ні до кого не відчувала. Михайлу, звичайно, теж була приємна увага такої багатої та шикарної жінки, він таких тільки на обкладинках журналу бачив, але виду не подавав, побоювався.
Анжела бачила, цю фортецю з наскоку не візьмеш, і вирішила діяти, не поспішаючи та акуратно. Для початку безневинно запросила у гості на вихідні, мовляв, столицю подивитися. Два дні пролетіли непомітно, пара відвідала виставки модних художників, у музеях, на концерті у філармонії.
Обідали в дорогому ресторані, при цьому все було тепло, невимушено і по-дружньому. Іскра бажання так і витала у повітрі, але жінка не дала їй розгорітися. Рано, вирішила вона. Потроху пара зблизилась, багато часу проводили разом, довго розмовляли.
Попри колосальну різницю у віці, Михайло не був дурнем, думав, як відповідальний та серйозний чоловік. Хлопцю просто знесло дах від емоцій, вражень, розкішного життя і близькості такої дивовижної жінки. Більше тримати дистанцію він не міг. Напередодні вихідних Михайло зателефонував Анжелі:
-У мене для тебе сюрприз. Я, звичайно, не можу подарувати тобі шуби та діаманти поки що, але хочу запросити на незвичайне побачення, такого в тебе, напевно, ще не було. Одягайся по-спортивному, виїжджаємо о четвертій ранку. Заперечення не приймаються.
«Який жах, тягтися кудись так рано. Так хотілося відіспатися!» – роздратовано думала жінка, але відмовити хлопцеві не наважилася. Михайло привіз Анжелу на річку. Розбив намет, розвів багаття, закинув вудки. Вони милувалися сходом сонця, наливаючи з термоса ароматний чай на чебреці.
Ранковий туман піднімався над річкою, співали солов’ї, десь у тиші квакали жаби, в багатті потріскували дрова. Анжела навіть заплющила очі від задоволення. У шаленій гонитві за грошима в місті вона вже й забула, що бувають такі прості моменти абсолютного щастя і блаженства!
Вони цілий день ловили рибу, варили ароматну юшку, увечері пили глінтвейн. Більше пара не розлучалися. Зіграли пишне весілля. Всі дівчата з салону з неприхованою заздрістю дивилися на господиню та її чоловіка і перешіптувалися: «От щастить нашій Анжелці, і гроші, і бізнес, і красеня молодого відхопила, просто диво!»
Новоспечена дружина, звичайно, все помічала, і страшно ревнувала Михайла до всіх, частенько закочуючи йому скандали на рівному місці. Хоча приводів хлопець ніяких не давав, він, як і раніше, був простим і скромним, і нікого, крім своєї королеви, не помічав.
Єдине, що дуже засмучувало чоловіка, – високий статус дружини. Він почував себе альфонсом, нахлібником, і страшенно комплексував. Зрештою він упросив свою ненаглядну влаштувати його до неї в салон на посаду охоронця та менеджера з непоганим окладом.
Працював на совість, дещо полагодив, і за порядком справно стежив, нарешті хлопець почував себе при справі. А ось Анжела навпаки, після цього зовсім з котушок злетіла, після приходу чоловіка з роботи мало не догляд влаштовувала, не гребувала навіть у телефоні ритися.
Особливо в останній місяць: жінка бачила і відчувала, чоловік сильно змінився, став потайливим, задумливим, часто став затримуватися, а нещодавно, на свій жах, Анжела знайшла у ванній чужу темну довгу волосинку!
Вона накрутила себе настільки, що вже й уночі схоплювалася кілька разів, перевіряла, чи поруч її коханий. Не витримавши, пішла в гості до Галки, старої вірної подруги, прихопивши вина, і розплакалася на порозі. Та все вислухала і сказала:
-Так, а чого ти себе мучаєш, не зрозумію? Візьми та перевір його, як у тій передачі по телевізору. Камери постав у квартирі, і скажи, що по роботі у відрядження на пару днів їдеш, мовляв, фарби десь тестують, а сама до мене біжи, все й дізнаємось.
Сльози вмить висохли, і Анжела кинулася на шию подрузі:
-Яка ти розумниця, як все добре вигадала! То ми його точно на чисту воду виведемо! Піду готуватись, – і помчала додому.
Все пішло за планом, жінка зібрала речі, і повідомила Михайла про відрядження. Той кілька разів з’ясовував, коли вона точно приїжджає, щоб зустріти на вокзалі, відвіз її на станцію і сказав:
-Не хвилюйся, вирішуй свої питання, я подивлюся за салоном, ти ж мені довіряєш? – І чоловік віддано зазирнув їй у вічі.
Вона відвела їх убік, і відповіла:
-Звичайно, коханий, а про себе подумала: «Ну точно вирішив молодуху якусь привести, все з’ясовував, коли повернуся, дуже ласкавий, зовсім не хвилюється».
Анжела швидше за вітер помчала на таксі до подруги. Вони з нетерпінням сіли біля монітора та почали спостерігати. Справді, за кілька годин після її від’їзду, Михайло привіз додому якусь жінку. На подив дружини, коханка була старою і страшною, та ще й дуже недоглянутою та занедбаною.
Чоловік крутився біля неї, допоміг роздягнутися, і дав їй улюблений рушник з тигром, жінка пішла у ванну. Від такого нахабства Анжела мало не задихнулася, швидко накинула куртку і крикнула подрузі:
-Ось негідник який, живе на всьому готовому, я його в люди вивела, все дала, а він якихось старих до мене в дім водить! Це взагалі нечувано! Була б молода, я б ще зрозуміла, але проміняти мене на цей мотлох? Зараз я їй задам, всі коси повисмикаю, – кричала, не пам’ятаючи себе від ревнощів розлючена дружина.
Примчавши додому, з ходу перейшла в наступ:
-Ага, попалися, голубки, ну я вам зараз! І вона рушила на жінку.
Та здивовано і злякано втиснулася в стілець і мало не подавилася чаєм. Чоловік підбіг до Анжели і схопив її за плечі, намагаючись хоч трохи заспокоїти:
-Ти все не так зрозуміла, кохана, я зараз все тобі поясню, – белькотів хлопець.
Але фурію було вже не зупинити, вона на розмах ударила по щоці чоловіка і заволала:
-Кохана? Тільки дружина з дому, а ти коханку привіз? Як тобі не соромно!
Михайлу не залишалося нічого іншого, як плеснути на неї склянку води, щоб зупинити цю істерику. Анжела злякалася, відразу заспокоїлася, осіла на пуф. Чоловік розлютився:
-Заспокоїлася? А тепер послухай! Це моя мати. Я її випадково розшукав, тільки тобі сказати боявся, і мабуть не дарма… Ти геть збожеволіла зі своїми ревнощами! Хоча я тобі жодного приводу не давав. Так далі не можна, чи ти мені довіряєш, чи ми розходимося! Мамо, поїхали я тебе до притулку відвезу, – і чоловік вийшов.
Анжела обм’якла і заплакала. «Яка ж я дурна! Послухала Галину! Поводилася потворно. Що робити? Як виправити все?» – мучилася жінка. Вона до смерті боялася втратити коханого, і розуміла, що зараз вона близька до цього, як ніколи! Михайло відвіз матір до притулку для безпритульних. Прощаючись, жінка сказала:
-Ти не ображайся на дружину, синку. Вона, звичайно, не має рації, але хто не помиляється. Просто вона тебе дуже кохає. Вам би дитину народити, воно б і налагодилося все, – наставляла жінка.
-Дякую за пораду, мам, я подумаю.
Михайло був страшенно злий на дружину, і довго ще блукав парком, роздумував про все, не хотілося йти додому, напевно буде скандал. Вже зовсім стемніло, коли чоловік переступив поріг квартири. Напрочуд було тихо і пахло чимось смачним.
Тихенько увійшовши до вітальні, він побачив накритий стіл, його улюблена піца з пармезаном, грецький салат, два фужери та свічки. Дружина, в мереживному прозорому пеньюарі, мирно сопіла на дивані, скрутившись калачиком.
Образа відразу кудись зникла, Михайло зрозумів, вона хотіла помиритися, романтичний вечір влаштувати, але не дочекалася і заснула. Він тихенько підійшов, задув свічки, взяв теплий плед і дбайливо вкрив свою королеву. Та розплющила очі і сонно посміхнулася:
-Ти повернувся? Більше не сердишся? Вибач мене, я жахливо поводилася! – шепотіла вона.
-Я не можу на тебе довго сердитися, спи, кохана, – він цмокнув її в носик і погладив по голові.
Наступного ранку Анжела клопоталася на кухні, увійшов Михайло:
– Мила, ти не проти, якщо я маму на сніданок до нас привезу, треба ж, зрештою, нормально вам познайомитися і все тобі розповісти?
Анжела поцілувала чоловіка і сказала:
-Звичайно, я за, їдь, якраз сніданок буде готовий.
Незабаром усі троє мирно снідали та спілкувалися. Виявилося, мама Михайла справді поїхала на заробітки в молодості, влаштувалася кур’єром в одну компанію. Спочатку все йшло добре, а потім її пограбували і вдарили по голові, та так, що пам’ять відбило геть-чисто, документи відібрали.
Ось і блукала вона все життя, окаянна, з минулого життя тільки фото і залишилося за пазухою старе, пошарпане, синок її маленький. Щоб у житті не траплялося, а зі знімком вона не розлучалася, ніби знала, що вони колись зустрінуться.
Вдень просила милостиню біля метро, а ночувала у притулках для безпритульних. Михайло випадково того дня повз проходив, бачить, жінка милостиню просить, а сама фото гладить, примовляє щось. Він їй подав трохи грошей, і заради інтересу на знімок глянув і мало не обмер
На фото зображений був він, тільки маленький, таке ж фото у бабусиному будинку в рамочці стояло! Обнялися, поцілувалися, став Михайло потихеньку мамі допомагати, поки Анжела на роботі, дозволяв купатися, годував смачно. Боявся дружині розповісти, думав, не зрозуміє. І так дорікає…
На подив Михайла, дружина не лише дозволила мамі жити з ними, але й привела власноруч її до ладу, навела марафет і влаштувала до себе в салон адміністратором. Анжела взагалі сильно змінилася після того випадку – перестала ревнувати та влаштовувати істерики, довірилася чоловікові.
Вона зрозуміла, річ не у віці, а в тому, що у людини в голові в цьому віці! Якщо кохає, не піде, не зрадить, а якщо ні, то й утримувати марно. Як тільки жінка знайшла спокій у серці та душі, сімейне життя саме собою пішло на лад!
Михайло взяв на себе більшу частину обов’язків, Анжела стала більше відпочивати, берегти себе, вона нарешті відчула себе слабкою жінкою! Через рік, повернувшись із закордонного туру, молодята, регочучи, повідомили мамі Михайла:
-Ну що, бабусю, готуйтеся! Сина не довелося виростити, є шанс надолужити! Скоро онучок народиться!
Тільки тепер Анжела по-справжньому зрозуміла, що таке щастя! Вона півжиття за ним ганялася, наживаючи капітал, і не відчувала радості, а всього за рік знайшла міцну сім’ю, що любить, і відбулося диво, вона чекає малюка…
