Свого чоловіка я знала ще в старшій школі. Коли я була в 11-му класі, до нас на дискотеку прийшли старші хлопці, і серед них був він. Другокурсник, у класній куртці і з живими блакитними очима. Я, пам’ятаю, тоді була в захваті від його загадкової харизми і панібратської натури.
Він знав усіх наших хлопців, а ті, кого не знав, просто мріяли з ним познайомитися. Того вечора я навіть близько не підходила до його компанії, але життя звело нас трохи пізніше. Коли я сама почала вчитися в інституті і пройшла вже деяке “бойове хрещення”, я знову зустріла його.
Тепер він закінчував навчання, але був усе таким же милим хлопцем, яким я його зустріла кілька років тому. І хоч у мені вирувала дівоча невпевненість і сумніви, цього разу мені вистачило духу підійти і познайомитися. Його реакція була дуже милою, і він запропонував мені зустрітися особисто.
Я була на сьомому небі від щастя. Минав час, ми почали зустрічатися, потім стали і жити разом. Він знайшов непогану роботу, а я продовжувала вчитися. Ми були сучасною парою, і це мене цілком влаштовувало. Приємно усвідомлювати, що невисока, повна дівчина, могла бути з симпатичним кавалером.
Я завжди знала, що він мене в образу не дасть і не дозволить нікому в цьому світі сказати про мене щось образливе. Тож весілля не змусило себе довго чекати. Хоча він і говорив, що це всього лише “свято для показухи” і він до нього серйозно не ставиться.
Ми росли, розвивалися, постійно придумували якісь нові плани на життя, але я наполягала на тому, щоб коханий перестав через день зустрічатися зі своїми друзями, ніби вони все ще школярі або студенти. Також я не була в захваті від їхніх візитів до нас у гості.
Хотілося якоїсь тиші та спокою з коханою людиною. Та й 25 років – це вже не дитинство. Час подумати про майбутнє, про сім’ю. Він іноді бурчав із цього приводу. Казав, що поки не готовий прощатися з минулим життям, але я бачила, що в ньому є потенціал. Ми не були якоюсь проблемною парою.
Просто після роботи чоловік біг до друзів. Не залишався на роботі все доробити. Не йшов додому до мене, а ходив до “своєї тусовки”. Так він почувався живим, напевно. Принаймні, мені він так говорив. І ось одного разу, після чотирьох прожитих разом років, він розповів мені свій секрет.
У нього є інша жінка. І про неї знають усі його друзі. Ба більше, вони всі їй раді більше, ніж мені, бо вона багато не вимагає, не змушує робити якусь рутинну роботу, не ниє. Я попросила показати мені її фотографію. І там я побачила дівчину, яка була абсолютним моїм антиподом.
Висока, худорлява, зі світлим розпущеним волоссям. Чорт, я б сама в неї закохалася. Але чоловік сказав, що це був його запасний варіант, тому що я була його дружиною. Я була його супутницею по життю, а вона – це нічого серйозного. Так, розрядка. І все.
Щоб підтвердити свої слова, він дістав телефон, зателефонував цій дівчині і при мені сказав, що ось тепер я про неї знаю. Тож у них не може бути нічого серйозного. І поклав слухавку. Ніби це мало якось поліпшити ситуацію в моїх очах. Я чула про пари, які, навіть у шлюбі, ведуть відкритий спосіб життя.
У сенсі зустрічаються з іншими людьми, і не тільки. Для мене це завжди було дико, але той спокій, з яким мій чоловік розповідав про свою, по суті, коханку, викликав у мене змішані почуття. Мені зраджують, або зраджували, неважливо. Але водночас прямо про це говорять.
І як бути далі – залежить тільки від мене. Загалом, я взяла кілька днів на “подумати”. Переїхала жити до найкращої подруги, з якою ми, на жаль, довго не спілкувалися. Вона прийняла мене, вислухала і дала кілька порад. Спочатку було, звісно, дико розповідати таке. Усе пливло, як у тумані.
Але, гарненько виспавшись, я усвідомила все сповна. На роботі довго вибудовувала майбутній діалог із чоловіком. Зважувала плюси і мінуси. Потім знову розмовляла з подругою, але в результаті повернулася додому. Побачивши мене, чоловік з посмішкою вказав на стіл, де на мене чекав букет.
Були ще суші, шоколад, загалом, усе, що я люблю. Чоловік пригорнувся до мене і запитав, чи пробачила я його і, можливо, усвідомила, що він не такий уже й поганий? У відповідь на це я трохи його відштовхнула. Не сильно, просто щоб він зрозумів, що я налаштована серйозно.
Я сказала, що так, усе зрозуміла. І більше того. Готова зануритися в ці води разом із ним. Потім я дістала телефон і показала йому свої листування в застосунку для знайомств. Виявилося, в нашому місті він досить популярний, тож вибирати було з чого. Мої перші два побачення були на вихідних.
Підшукала і собі запасний варіант. До речі, за цей один нещасний день листувань я почула, точніше прочитала, про себе стільки компліментів, скільки не чула навіть на початку наших із чоловіком стосунків. Реакція мого чоловіка була бурхливою.
Він спробував видалити листування і додаток з мого телефону. Добре, що сучасні смартфони вимагають ідентифікацію за відбитком пальця. Потім він влаштував скандал, обґрунтовуючи це тим, що він же подзвонив своєму “запасному варіанту” і все скасував.
А я наслідувати його приклад зовсім не хотіла. Потім він пішов на балкон, подумати. Потім хотів піти прогулятися, але передумав, побачивши, як я спокійно до цього поставилася. Пішов під холодний душ, а я тільки стежила за ним. Дивно, як змінюється людина, якщо до неї ставитися , як і вона.
Мені навіть стало цікаво, до чого це може призвести. Як би там не було, але на ці вихідні у мене є плани. Мій запасний варіант. І я не знаю, до чого вони мене приведуть. Нехай навіть до розлучення, але ця ситуація наче розкрила мені очі і дала можливість подивитися на наш союз збоку.
Набридло бути дівчинкою на побігеньках. Нехай уже й за мною хтось побігає, раз така справа. Не хочеш будувати сім’ю – гаразд. Можливо, хтось виявиться більш поступливим, побачимо!
