Мені 32 роки, працюю в бюджетній організації на хорошій посаді. У цій же організації працює і ще одна людина. Коли я його побачила вперше, він мені дуже не сподобався, можу навіть сказати, що він мене просто дратував.
А його ніби як тягнуло до мене. На корпоративі не вистачало стільців, і він сів зі мною на мій же стільчик, а я підскочила і швидко вийшла. Одного разу, коли прийшла вранці на роботу, побачила, що він сидить за моїм робочим місцем.
Я з ним так грубо поговорила, що він місяць не заходив, мене це тішило. Я не пам’ятаю той момент, коли я змінила до нього своє ставлення, але це сталося трохи більше року тому.
Коли моя співробітниця пішла у відпустку, він постійно був у мене в кабінеті, я працювала, він лазив в інтернеті, на обід ми ходили разом. Він став дуже рідним.
Щоранку цілував мене в щічку, протягом дня теж міг і поцілувати, і обійняти. Я так же тепло до нього ставилася. Він дуже підтримував мене на роботі, підказував.
На корпоративах ми завжди танцювали перший танець разом. До того ж на нас могли всі витріщатися, я могла бурчати йому щось на вушко, він посміхався.
У вересні минулого року в нас була чергова гулянка. Він не пив, а я трохи випила і сказала йому, що він відповідає за мою доставку додому. Він погодився, викликав мені таксі і сам за нього заплатив.
Коли ми біля ресторану сиділи і чекали на машину, він ніби запитав “а може тебе вкрасти?”, я відповіла “вкради”, а потім він сказав “я не впевнений, я не хочу втрачати те, що у нас є зараз”.
На корпоративі на новий рік він чимало випив і постійно заходячи в зал, шукав мене, знайшовши – обіймав. Ми могли просто стояти в обнімку. Коли вночі приїхав автобус, і можна було на ньому поїхати додому, я сказала, що поїду, бо не знаю, як потім добиратимусь додому.
Він мене не пустив, сказав, що будемо ночувати разом і що завтра на роботу він мене відвезе. Мене це розлютило: він п’яний, я твереза і можу тримати себе в руках, а по п’янці мені не потрібно нічого.
Тому я просто почала танцювати з іншим чоловіком, вечір закінчився тим, що коли він мене побачив з іншим співробітником, підійшов, вщипнув за спину, зітхнув і пішов. Така його реакція мене потішила.
Найбільше мене добиває в ньому, що він улюбленець жінок і постійно когось то вщипне, то полізе куди не треба. Минулої п’ятниці в нас знову була гулянка. Ми на катері плавали на острів і назад. Він і я випили пристойно.
У нас з’явилася нова співробітниця, він просто не відходив від неї, мене це, як зазвичай, зачіпало, але нічого вдіяти не могла – ми ніхто одне одному, просто співробітники, тому я просто витискала із себе посмішку.
Коли всі сиділи за столом, я вже просто не могла ні їсти, ні пити, підійшла до води, тут чую – він біжить до мене, обійняв. Не пам’ятаю, як саме і що саме йому сказала за ту працівницю, але він мені відповів, що я в нього найкраща.
У принципі після цього я не бачила, щоб він до неї підходив. А коли ми поверталися назад, то лежали з ним на носі катера і просто розмовляли. Я говорила, як втомилася і важко мені на роботі, про те, що він дуже змінився, коли став на іншу посаду, і про те, як добре мені зараз.
Він сказав, що додому не хоче і, що зніме нам на ніч квартиру. Він мене не питав, чи хочу я цього, та я й не тікала. Коли зійшли з катера, він довго не міг знайти квартиру, але був дуже наполегливим.
У якийсь момент, я думала, що він відмовиться від цієї ідеї, але він таки її знайшов. Ми приїхали туди, між нами не було жодного сорому, таке відчуття, що це далеко не вперше ми разом.
Найбільше я боялася, що буде вранці… Зранку ми прокинулися досить рано, якось одночасно розплющили очі й швидко їх заплющили. Він простягнув до мене руки, назвав малятком і обійняв мене.
За кілька годин йому хтось подзвонив, а він сказав, щоб його забрали. Його друг за нами довго їхав, а ми все обіймалися і дрімали. Потім ми пішли в кав’ярню, я запитала, чи завезе він мене додому, він твердо сказав, що відвезе.
Вони відвезли мене додому, він представив мене другу, коли я виходила з машини, він теж вийшов, обійняв мене, сказав, що побачимося. Ми побачилися тільки в понеділок. Робимо вигляд, що нічого не сталося.
Мені було дуже важко, ні посміхатися, ні розмовляти з ним просто не могла. Безглуздо якось. Подруги кажуть дати йому час, щоб він вирішив. А що вирішив? А я? А мене запитати?
Я не знаю, чи хочу я з ним стосунків, чи боюся я їх, чи не готова, знаю точно тільки одне: хочу назад у ту ніч, той ранок, у його обійми. Учора тільки почала приходити до тями, поступово поводитися як раніше.
Захотіти обійняти, підійти й обійняти, захотіти, щоб поцілував, так і сказати, але тільки дискомфорт усередині. Ще й проходила повз кабінет, а він у своєму репертуарі.
От сиділи з подругою, розмовляли, вона і його, і про нас знає, так от намагалася так і не згадала, коли він мене чіпляв. Так, особливе ставлення. Тільки от що робити з цим усім, не знаю.
Поговорити? Але я себе знаю, не наберуся сміливості, та й що говорити не знаю. Ми працюємо разом, якщо щось не так, як потім в очі дивитися?
