Новий рік Христина і Рома завжди відзначали з батьками Романа. Не те, щоб їм так цього хотілося, просто це було щось на кшталт традиції.
Жили вони в одному місті, і свекруха навіть ніколи не цікавилася їхньою думкою і бажанням. Просто ближче до нового року озвучувала меню, казала, о котрій годині приходити, і завжди додавала:
– А до твоїх батьків, Христино, з’їздіть потім.
Батьки Христини жили в іншому місті. Мабуть, тому свекруха і вирішила, що право на святкування нового року разом із дітьми відходить їй.
Христина не сперечалася. Вона взагалі не любила конфлікти, та й не сказати, що сильно її це дратувало. Звісно, вона, може, й хотіла б зустріти новий рік зі своїми мамою і татом, або, наприклад, із друзями. Але їй це було не принципово. Новорічні свята довгі, ще встигнуть. А от сваритися зі свекрухою собі дорожче.
А Ромі взагалі було все одно. Він дуже спокійно ставився до цього свята, не вважаючи його чимось важливим. Одного разу навіть заснув до півночі.
Але цього року все змінилося.
Річ у тім, що влітку не стало батька Христини. Пішов з життя він раптово, і мама Христини, та й сама вона, дуже довго не могли відійти від такого потрясіння.
Тож, коли почав наближатися новий рік, Христина замислилася над тим, що не хотіла б, аби її мама лишалася сама в це свято. Як мінімум, коли вона вперше святкує його без тата.
– Роме, я тут подумала, – у середині грудня завела розмову Христина з чоловіком, – може, цього року поїдемо на свято до моєї мами? Розумієш, я не хочу, щоб вона залишалася одна. Вона і так важко справляється з відходом тата, а тут ще навколо всі будуть веселитися, а вона буде сидіти, сумувати…
– Я не проти, – тут же відповів чоловік. – І, думаю, ти маєш рацію. Не варто залишати її саму.
Христина посміхнулася. Із чоловіком їй дуже пощастило. Чуйний, розуміючий.
А ось зі свекрухою, на жаль, пощастило не так сильно. Але Христина сподівалася, що вона увійде в становище. І так останні п’ять років, весь той час, що вони з Ромою одружені, вони відзначають свято з нею. А тут все ж таки поважна причина.
Христина не стала чекати того моменту, коли свекруха їм повідомить меню. Вона вирішила попередити заздалегідь, щоб не було сюрпризу просто перед новим роком.
Наступного дня після того, як вони з чоловіком усе обговорили, Христина зателефонувала мамі Роми.
– Людмило Вікторівно, вітаю.
– О, Христиночко, привіт! Дзвониш обговорити меню на новий рік? Я й сама збиралася…
Христина зітхнула. Зараз доведеться повідомити неприємну для свекрухи новину.
– Людмило Вікторівно, не зовсім. Я телефоную вам сказати, що цього року ми з Ромою вирішили відзначити новий рік із моєю мамою. Я не хочу, щоб вона залишалася сама в це свято.
Виникла пауза. Мабуть, свекруха перетравлювала почуте.
– Як так, Христино? Але ж ми завжди разом відзначаємо! Я на вас розраховувала.
– Знаю, Людмило Вікторівно, але цього року, як ви знаєте, сталася сумна подія. І тому ми вирішили змінити традицію.
Свекруха незадоволено запихтіла. Було видно, що їй усе це не подобається, але вона боїться наговорити зайвого. Привід-то й справді вагомий.
– Я думаю, не варто турбувати твою маму в новорічну ніч, – знайшлася, нарешті, Людмила Вікторівна. – Можливо, вона захоче рано лягти спати, а тут ви приїдете. Краще, як зазвичай, відвідайте її пізніше.
– Ми з нею вже говорили, – починаючи злитися, вимовила Христина, – і вона буде рада, якщо ми приїдемо.
– Тобто, як говорили? Вам не здається, що спочатку потрібно було обговорити все це зі мною?
Христина навіть дар мови втратила. Таке відчуття, що вони їй зобов’язані, що це їхній обов’язок – відзначати новий рік із батьками чоловіка.
– Не здається. Ми запитали в моєї мами і вирішили поїхати до неї. Це остаточне рішення, Людмило Вікторівно. До побачення.
Христина поклала слухавку, відчуваючи, що всередині щось закипає. Звісно, вона завжди знала, що свекруха собі на умі. Але щоб настільки…
Христина хотіла розповісти все Ромі, але не встигла. Майже одразу йому зателефонувала мама і влаштувала скандал.
– Що значить, ви не будете з нами на новий рік?! Ми на вас розраховували! З чого ви взагалі вирішили все змінити?
Рома зітхнув.
– Мамо, ти знаєш, чому. Тому що мама Христини залишилася одна.
– І що?
– І те, що ми хочемо її підтримати.
– А раз у мене є чоловік, значить, мене підтримувати не треба?
– Мамо, не порівнюй. Ми все вирішили, їдемо до неї. До вас заїдемо на після,наприклад 2го січня!
– Ну, знаєте, – прошипіла мама Роми. – Я дуже образилася!
Роман і Христина думали, що на цьому вистава закінчилася, але як би не так. Увечері зателефонувала Людмила Вікторівна і трагічним голосом повідомила, що в неї підскочив тиск і навіть швидку довелося викликати.
– Це через вас усе! Як ви можете так нас кидати? Це ж сімейне свято! Ми ж одна сім’я!
І тут Христину прорвало. Вона тільки-тільки заспокоїлася, але свекруха підлила олії у вогонь.
– Сім’я?! А моя мама – не сім’я? Господи, Людмило Вікторівно, ви поводитеся, як остання егоїстка! Як вам тільки не соромно?! А знаєте, що? Тепер ми жодного нового року не будемо з вами відзначати! Усе, досить!
– Та як ти смієш? – почала свекруха, але тут її перервав Роман.
– Мамо, припиняй. Ти поводишся і справді дуже негарно. Мені навіть за тебе соромно. Мама Христини втратила чоловіка, і найменше, що ми можемо зробити – підтримати її у свято. Ми стільки років покірно відзначали з вами новий рік, хоча не зобов’язані були цього робити. І одного разу ми вирішили поїхати, а ти тут цілу виставу влаштувала.
Людмила Вікторівна просто кинула слухавку. Не подобалося їй, коли її повчають. Пізніше вона написала повідомлення, що після таких слів не хоче більше бачити дітей у себе. І нехай тепер вони і на свята до неї не приходять.
Звісно, настрій було зіпсовано. І Христині було шкода Рому, не хотіла вона, щоб він опинився між двох вогнів. Але, що гріха таїти, їй було приємно, що він став на її бік.
Тридцять першого вони поїхали до мами Христини. Новий рік вийшов домашнім, дуже затишним. Так, трохи сумним, бо згадували і про тата. Але загалом усе пройшло добре.
Свекруха не дзвонила, а Роман теж відмовився дзвонити своїй мамі. Подзвонив лише батькові, привітав його. Той зайняв позицію невтручання, і ніяк не реагував на конфлікт між дружиною і сином.
Другого числа Рома і Христина повернулися додому. Вони не збиралися йти в гості до свекрухи. Христина взагалі не була впевнена, що колись захоче її побачити. Та й думали вони, що вона затаїла сильну образу, і ще не скоро почне з ними спілкуватися.
Але, як виявилося, свекруха була дуже відхідливою. Уже п’ятого числа вона зателефонувала і, як ні в чому не бувало, покликала їх просто на святкову вечерю.
– Раз не були в нас на новий рік, то приходьте на вечерю. Я вже все закупила, чекаю вас о шостій вечора.
І Христину це зачепило. Зазвичай вона була дуже мудрою, неконфліктною. І намагалася швидше з усіма помиритися.
Але цього разу поведінка свекрухи просто вивела її з себе. До того ж вона сама розповідала Людмилі Вікторівні, як вони з мамою важко переживають відхід батька. І вона так себе повела, зробила вигляд, що це якась дурниця, яка не потребує уваги.
А зараз, як ні в чому не бувало, ставить їх перед фактом. Мовляв, мають бути, і не важливо, які у вас плани. І те, що я тоді наговорила, теж не важливо.
– Роме, я не хочу бути лицемірною. А ще боюся, що просто не стримаюся і висловлю все твоїй мамі. Іди без мене, добре? – попросила Христина.
– Добре, – не став сперечатися з нею Роман.
– А де Христиночка? – запитала Людмила Вікторівна, коли побачила, що син прийшов один.
– Вона не захотіла іти, – не став брехати Роман.
– Ну, знаєте… На новий рік не приїхала, і зараз…
– І я її розумію, мамо. І підтримую. Ти повелася дуже недобре, і я прийшов лише тому, що я твій син, і маю багато чого тобі пробачати. А ось Христина не повинна. І якщо ти почнеш поливати її брудом, я піду. І вже більше не прийду.
Людмила Вікторівна стиснула губи і замовкла. Їй багато чого хотілося сказати, але по очах сина вона бачила, що він не бреше. А сімейні свята їй все ж хотілося відзначати в колі сім’ї.
І, можливо, у неї колись з’явиться шанс висловитися, але тільки не сьогодні. Сьогодні доведеться змушувати себе мовчати, щоб побути з сином.
