Мій син одружився дуже і дуже рано. Йому тільки 20 років виповнилося. А я хіба щось могла сказати проти? Одна його ростила, ніхто не допомагав. Чоловік пішов, ще коли син зовсім маленький був.
Може, тому син дівчинку з сиротинця придивився. Нічого мені не говорив, зустрічалися потай, без особливих запитів. Весілля теж не дуже було. Ну що я можу там наскрести? Але живуть душа в душу.
Хоча я, звісно, хвилювалася. Хіба може людина, що виховувалася в сиротинці, сім’ю нормальну створити? Бачу все-таки, що добре їм. Налагодили побут який-небудь, собака, дві кішки.
Обидва працюють, так років п’ять минуло. Двоє дітей у них. Щиро кажучи, не натішуся, коли бачу їх. І що мене вразило – невістка одразу до мене підійшла і спитала, чи може мене мамою називати?
Мовляв, своїх батьків у неї немає, то може я їй з маму буду? Я, звичайно, трохи здивувалася від такої спритності, мені це нетактовним здалося, але сина не хотіла засмучувати. Дозволила. Невістка дуже жвава виявилася.
Хоч і молода, зелена, вважай, зовсім, але з руками. Прибіжить до мене, одразу ж прибирання затіє, там щось підправить, уже пиріг якийсь у духовці печеться. Просить подивитися, а сама в аптеку збігає.
І ось я вже з продуктами, все прибрано, ліки під рукою, а вона чмокне мене в щоку і додому вже біжить. Ще з дітьми та з чоловіком побути. Спочатку мене це дратувало. Ось, думаю, безпардонна дівчина, всюди свій ніс пхає.
Хіба я просила її щось робити? Але поступово я розтанула. Вона проста, нехитра. Немає в ній нічого злого, недомовок якихось. Ось така людина як є. Батарейка, їй богу. Не лише своїх заряджає, а й мене теж.
Зрозуміла, що мені ця дівчинка з сиротинця як рідна стала. В мене ще є дочка, старша за сина, тільки вона не заходить та не згадує про мене. Вийшла заміж теж рано, але хлопець їй попався хороший.
В неї вже будинок, два автомобілі і діти. Але якщо дітей сина я бачу часто, то дочки – дуже рідко. Крім того, вона зауважила, що я занадто сильно люблю невістку. Ось це й стало проблемою.
Каже мені одного разу дочка чому я так до невістки прикипіла душею? Начебто її чоловік такою шаною в мене не користується. А чим він гірший? Дорікнула мені, що вона, моя рідна дочка, чому в немилість потрапила.
Намагалася їй пояснити, що невістка приходить до мене мало не щодня, а дочку раз на місяць бачу. То чому дружину сина поважати не маю? Розлютилася дочка і заявила, що я маю обирати – або вона, або невістка.
Заявила, що дружина її брата нещира і ще принеси мені біди. Заявила, що більше ні вона, ні її чоловік, ні її діти до мене не прийдуть. Добре, що ні мій син, ні невістка цього не чули. Зрозуміти не можу – за що? За те, що невістка мамою мене називає…
