– Твоя валіза у консьєржки.
– Валю, відчини двері, давай поговоримо. Що ти верзеш?
Дмитро стояв під дверима вже понад годину. І він просто не міг потрапити додому. Дружина змінила замки.
Коли встигла?
– Нам більше нема про що з тобою розмовляти!
Дмитро почув кроки. Дружина відійшла від дверей.Більше його слухати ніхто не буде.
Дмитро і Валя разом були трохи більше десяти років. Син підростав, цього року в перший клас. Власна квартира, у кожного по машині.
Вони жили в достатку, вистачало на все. І на відпустку раз на рік, і на прогулянки парками, і на одяг гарний.
Звичайно, так було не завжди.
Насилу купили квартиру. Тоді намагалися економити кожну копійку. Оформляли в іпотеку на маму Валі, бо самим – банк не схвалив.
Потім у Валентини не стало бабусі, квартира дісталася їй. Жінка продала нерухомість і закрила борг за іпотекою.
А потім усе швидко закрутилося, навіть не встигли зрозуміти, коли і як.
Дмитра влаштувався на хорошу посаду у велику компанію, Валентина працювала віддалено, оскільки вона вже була при надії.
І життя заграло новими фарбами: перший раз з’їздили у відпустку з немовлям.
Другий раз сина залишили на бабусю і полетіли в теплу країну. Третій раз – усією сім’єю.
А ось четвертий раз – разом не вийшло.
– Та не можу я, – кричав Дмитро. – Як ти цього не розумієш? Мені треба звіти здавати.
– У тебе ж заяву на відпустку було підписано! – не вгамовувалася Валентина. Про відпустку вони мріяли разом, купували путівки, планували, відкладали гроші, щоб у чужій країні ні в чому собі не відмовляти.
– І що? Ну не виходить. Не можу зараз, після відгуляю. – не вгамовувався Дмитро. – Або ти хочеш, щоб я звільнився?
Валя не розуміла, чому так рознервувався чоловік, але списувала на те, що він втомлюється. Мабуть, якийсь завал на роботі, тому й довелося змінити плани. Відкласти довгоочікувану відпустку.
– Добре, – зітхнула дружина. – Поверну путівки, може, хоч скількись назад отримаємо грошей.
– Ні-ні. Відпочивай, ти заслужила.
Валентина поїхала через два дні. Просто зібрала валізу для себе, для сина, закупила продуктів у холодильник для чоловіка і полетіла.
Один квиток повернути не вдалося, і вона махнула рукою: “Значить, я відпочину за нас обох”.
Перші два дні вона дзвонила щовечора. Розповідала про море, смачну каву з корицею, як із незвички обгоріла на сонці.
Дмитро відповідав мляво, ніби його не радував навіть її голос.
– Я тобі фотки скинула. Подивися, яка вода, як скло.
На третій день він узагалі не вийшов на зв’язок. На четвертий – знову не додзвонилася. Чоловік написав: “На нараді”, – усе.
Повернулася Валя додому бадьора, засмагла, з магнітиками і новими літніми босоніжками. Двері відчинила і завмерла – жіночими парфумами пахне…
Чи це освіжувач? Якийсь солодкий, липкий, терпкий. На підлозі в передпокої – резинка для волосся. Не її.
У ванній, на краю раковини, стояв рожевий флакон із гелем для душу.
Вона дивилася на нього, як на доказ зради.
Коли Дмитро прийшов з роботи, Валентина сиділа на кухні мовчки, з гумкою в руці.
Чоловік завмер.
– Ааа, це… це Марина, прибиральниця. Вона тепер по п’ятницях приходить. Я забув тобі сказати. Це її. Гель теж. Вона, мабуть, тут забула.
Очі бігали, голос був якийсь різкий. Але Валентина повірила.Хотіла вірити.
– Ну добре… – сказала вона тихо. – Але нехай вона більше нічого не забуває. Гаразд?
Це перший дзвіночок, але Валя його пропустила. Була під позитивними враженнями від поїздки, та й втомилася з дороги…
Минув тиждень.
Валентина, як завжди, готувала вечерю, укладала сина, дзвонила мамі. Але в голові все крутилася та гумка. І запах, який досі не вивітрився з подушки.
Вона все терпіла.
Аж поки в неділю вранці не почула, як Дмитро у ванній по телефону розмовляє надто м’яким голосом:
– Ну ти ж знала, що я не зможу сьогодні… Валя вдома… Так. Звісно, сумую.
Він не чув, як вона підійшла. Не бачив її, поки не обернувся. Валентина стояла в дверях і дивилася просто в очі.
– Це теж прибиральниця?
– Валя… – він зблід, – ти не так усе зрозуміла. Це стара історія. Я просто закриваю борги. Щоб її не підставили.
– Сумуєш за нею… Щоб не підставили? Дуже цікаво, – Валя схрестила руки на грудях.
– Ти зараз хочеш влаштувати скандал на рівному місці? Сама поїхала у відпустку, кинула все на мене! А тепер влаштовуєш допити? Довелося навіть клінінг викликати…
Дмитро скипів:
– Та що ти собі дозволяєш?! Усе перевертаєш, як тобі вигідно! А сама? Поїхала, і хоч би запитала, як я тут.Тільки фотки з пляжу і “ах, як вода блищить!”
– Бо я сподівалася, що можу тобі довіряти. А ти… – голос Валі здригнувся, але вона взяла себе в руки. – Ти навіть доказів не позбувся. Думаєш, я дурепа.
Він замовк.
– Знаєш, що найприкріше? Що вірила тобі.Вона розвернулася і пішла в кімнату. Зачинила двері.
– Валю, давай поговоримо. Ми стільки років разом, а ти зараз через дурниці якісь вирішила все зруйнувати.
Валя слухала і не вірила. У жодне слово. Тепер у її голові склалася картинка, де її чоловік з іншою.
У понеділок Валентина встала рано. Приготувала сніданок, як зазвичай. Розбудила сина, зібрала його в садок.
Дмитро, йдучи на роботу, сказав:
– Дякую!
– За що?
– За те, що повірила і дала шанс.
Дмитро поцілувал дружину в щоку і
пішов на роботу.
А вона… Вона нікуди не пішла. Просто дочекалася, коли за ним зачиняться двері.
Валентина зателефонувала подрузі, вона працювала в тій самій компанії, але в іншому відділі. І все розпитала про чоловіка. Раніше б вона собі такого не дозволила.
– Не хотіла тобі розповідати, – неохоче відповідала подруга.
Валя прикусила губу. Усі й усе знали, а їй навіть не повідомили, не хотіли лізти. Що за відмовка?
– Ти мені допоможеш? – запитала Валя.
– Так, а що потрібно зробити?
Валя поділилася планом. І місяць терпіла чоловіка і намагалася йому посміхатися вдома.
Дата помсти була призначена.
Жінка змінила замки. Квартира записана на її матір, Дмитро не має жодного права на житло.
Давно хотіли переоформити, та все часу не вистачало. Зараз це було на руку жінці.
Потім – у банк. У них був із чоловіком спільний рахунок, вона зняла всі гроші.
Потім – до нотаріуса з документами на машину, яка була оформлена на неї. І нарешті – до мами, щоб забрала сина на кілька днів.
А ввечері – на корпоратив, на який так ретельно підбирав костюм її чоловік. Валентину, звісно, із собою не кликав.
– Там тільки співробітники. – казав він із посмішкою на обличчі.
– Я й не хочу, – сухо відвела Валентина погляд.
– Валюшо, не забудь, завтра їдемо до твоєї мами. Ми давно збиралися квартиру на нас переоформити. Хіба мало що.
– Ти це зараз до чого? Моя мама поки що не збирається в інший світ.
– Я просто подумав, що ми вже достатньо відкладали з переоформленням.
Валя кивнула, Дмитро знову поцілував дружину в щоку і пішов. Валентина швидко переодяглася. У неї теж було все готово.
Валя входила в ресторан, де проходив корпоратив, у довгій вечірній сукні. Вона на неї стільки грошей витратила, що якби все зірвалося, вона б дуже засмутилася. Але зустрічав її в залі ресторану не чоловік, а його керівник.
– Усе в силі? – запитав він, і Валя кивнула.
Дмитро побачив дружину не відразу, хвилин через двадцять.
Валя сміялася над якимось жартом, хоч і було зовсім не весело.
Вона давно знайшла очима чоловіка, який весь час перебував у компанії юної блондинки.
Дмитро помітив дружину і змінився в обличчі. У цей час до Валентини підійшов його колега і поцілував, обійнявши жінку.
Чоловік відреагував блискавично. Кинувся з кулаками на нахабу, який дозволив собі чіплятися до його дружини.
У ресторані стався конфлікт, Валя втекла. На це і було розраховано.
А ввечері, коли Дмитро після скандалу на корпоративі повернувся додому, двері відчинити не зміг.
– Валю? – постукав у двері. – Ти чого? Ключ не підходить. Замок заїло, чи що?
– Твоя валіза у консьєржки.
– Валю, відчини двері, давай поговоримо. Що ти верзеш? Я тобі все пробачаю. І взагалі, я звільнився через тебе.
– Нам більше нема про що з тобою розмовляти. Ти не звільнився, а тебе звільнили. На це і був розрахунок. Виявляється, ти давно йдеш із роботи раніше, ніж треба, не справляєшся зі своїми посадовими обов’язками, і твій керівник давно шукав причину звільнити тебе.
– Та ти… – Дмитро стиснув кулаки.
– А я йому допомогла. Ти зрадив мене. Тому залишився ні з чим! На розлучення я подам сама. І ділити нам більше нічого.
– Ну ти й…
– Нам більше нема про що з тобою розмовляти!
Дмитро почув кроки. Дружина відійшла від дверей. Більше його слухати ніхто не буде.
Валя не відчинила. Дмитро забрав валізу і пішов. Тільки жити йому довелося у своїх батьків і починати все спочатку.Спеціально для сайту Stories
