– Смачного! – сказала Лариса, сідаючи за стіл.
У кожного в родині було своє улюблене місце. Чоловік завжди сідав обличчям до вікна, дванадцятирічна Соня навпроти, а Лариса, як годиться господині будинку, між ними, спиною до плити і раковини.
Вона обожнювала ці вечірні посиденьки, коли вся сім’я збиралася за столом. Зранку всі поспішають на роботу і до школи, не до розмов. Лариса з чоловіком обідали на роботі, а Соня вдома або в подружки, у якої бабуся пече пироги і варить борщ із пампушками.
Ось і виходить, що зібратися всією сім’єю, не поспішаючи поговорити, щось обговорити, вони могли тільки за вечерею.Лариса завжди хотіла мати дружну сім’ю. Звичайно, у неї були мама, тато, потім вітчим і сестричка, але Лариса завжди почувалася окремо від них. Так буває.
Батька вона пам’ятала погано. Він не кричав, не лаяв її, частіше мовчав, але дивився на Ларису холодно і байдуже. Напевно, тому вона його побоювалася. Мама теж балакучістю не відрізнялася. Її губи завжди були щільно стиснуті, вона ніколи не посміхалася.
Коли Лариса вийшла заміж, у неї з’явилася своя сім’я, вона встановила правила: разом обідати у вихідні та вечеряти в будні дні. І не просто сидіти за одним столом, а ділитися новинами, щось обговорювати, планувати.
Втамувавши голод, Лариса запитала:
– Куди ми поїдемо у відпустку? Час вирішувати і замовляти квитки, бронювати готель, а то пролетимо.
– Може, проведемо відпустку в моїх батьків на дачі? Батько просив допомогти паркан поправити і дах, – запропонував Валерій.
– Ну… Я хочу на море, – невдоволено сказала дванадцятирічна Соня.
– Щоб на море їхати, гроші потрібні, а ми ще іпотеку не погасили. У машини треба шини міняти. А на дачі заощадимо пристойно. З’їздити можна куди-небудь, на озера, наприклад. Влітку там чудово.
Соня з татом одночасно подивилися на Ларису, чекаючи її пропозиції.
– Я з татом згодна. Хоча на море теж дуже хочеться.
– А я що кажу! – вигукнула Соня радісно.
У цей момент задзвонив телефон.
– Твій, – сказав Валерій, кладучи в рот останній шматок котлети.
Лариса відклала виделку і пішла в кімнату. Телефонувала мама.
– Мамо, що сталося?
– Не завадила? Ларисо, потрібно поговорити. Приїжджай, – коротко сказала мама.
– Зараз? Тобі погано? – занепокоїлася Лариса.
– Зі мною все гаразд. Приїжджай. – Мама відключилася.
– Що сталося? – запитав чоловік, коли Лариса повернулася на кухню.
– Мама дзвонила, попросила приїхати, хоче поговорити. Відчуваю, що це знову пов’язано з Алісою.
– Треба так треба. Я відвезу тебе.
– Ні, я сама. Якщо що, забереш мене?
– Звичайно.
Лариса швидко зібралася і поїхала. Жили вони не дуже далеко від мами, через кілька зупинок. Усю дорогу на автобусі Лариса гадала, що за термінова справа в мами. Ніколи не радилася з нею, а тут поговорити покликала. Інтуїція підказувала, що не просто так, що хорошого від цієї розмови чекати не варто.
Мама відчинила двері, і Лариса одразу помітила, що вона не на жарт стривожена і засмучена.
– Підемо на кухню. Чай будеш? – запитала мама.
– Щойно з-за столу, – відмахнулася Лариса.
Кухня в мами тісна. Стіл одним боком притиснутий до холодильника, сісти навпроти один одного не виходить. Тому вони сиділи через кут.
Поки мама збиралася з думками, Лариса роздивлялася її напружене обличчя з дрібними зморшками. Здалося чи з останнього разу, коли вони бачилися, їх справді стало більше? Мама нервово смикала в пальцях серветку. Лариса накрила її руки долонею.
– Мамо, заспокойся. Про що ти хотіла поговорити? – м’яко запитала вона.
– Аліса зателефонувала… – почала обережно мама.
– Я так і знала, – не втрималася від зауваження Лариса.
Мама докірливо подивилася на старшу доньку.
– Що сталося цього разу? Не тягни, – поквапила її Лариса.
– Грошей просила.
– Он як? І багато?
– Два мільйони.
– Навіщо їй? Вона ж вийшла заміж за багатого турка. Пам’ятаєш, як заливала нам на цій самій кухні?
– Щось із бізнесом Саїда сталося. Він винен велику суму грошей. Чи то його обдурили, чи то обікрали. Я не зрозуміла. Гроші потрібні терміново, інакше його …
– Не велика втрата, – усміхнулася Лариса.
– Ларо… – смикнула її мама.
– Усе, мовчу. І звідки в нас такі гроші? Вона забула, як ми тут живемо? Вона ж хвалилася, що її Саїд багатий, у його батька серйозний бізнес. Його батько не може допомогти синові? Там повно, напевно, родичів. Завжди підозрювала, що з ним щось нечисто.
– Аліса сказала, що Саїд продав свій будинок, вони в його батьків живуть. Батько частково теж покрив його борг, але потрібні ще два мільйони.
– Доларів? Євро? – криво усміхнулася Лариса.
– Гривень. Я все вирішила. Я продам квартиру. Але я боюся, що сама не впораюся. Ось і покликала тебе, щоб ти допомогла мені з продажем.
– Мамо, що ти таке кажеш? Продати квартиру, та ще й швидко! Я б зрозуміла, якби Аліска потрапила в неприємності, але ти хочеш продати квартиру, щоб допомогти Саїду. А сама ти куди?
– Я думала до вас переїхати, якщо приймете, – тихо сказала мама і заплакала.
Лариса сиділа, не знаючи, що робити. Аліса зовсім з глузду з’їхала, якщо звалила на маму таку ношу. Про що вона взагалі там думає?
– Мамо, не плач, ми що-небудь придумаємо. Може, Алісі краще повернутися сюди, поки Саїд вирішує свої проблеми? На квиток я їй якось назбираю
– Не може вона. Дитину чекає, – схлипуючи, видихнула мама.
– Знову?! А головне, як вчасно, – сплеснула руками Лариса.
– Я все вирішила. Іншого виходу немає. Не можу я кинути її в такій ситуації. Не можу відмовити. Я не прошу поради, я прошу допомогти продати швидше квартиру.
– Мамо, ти уявляєш, що таке продати квартиру? Потрібно виписатися, знайти покупця, переїхати. На це потрібен час. Якщо продавати терміново, суму отримаємо набагато меншу за реальну вартість твоєї квартири. Треба подумати. Може, є інший спосіб дістати грошей. Гаразд, я поговорю з чоловіком, ми вирішимо, що краще зробити. Ти не переживай, а то доведеш себе до інфаркту.
Лариса їхала додому і сварила молодшу сестру. Та завжди отримувала, що хотіла. Мама все життя балувала її, от і виросла Аліса розпещеною егоїсткою, тільки про себе думає. Уже два мільйони якось назбирали б і там. Чого маму в це вплутувати?
Звичайно, якщо що, вона візьме маму до себе, навіть розмови бути не може. Соні доведеться жити з бабусею в одній кімнаті. У захваті від цього донька не буде.
Цей Саїд їй одразу не сподобався. Гарний, нічого не скажеш. Аліса познайомилася з ним у Туреччині, де відпочивала три роки тому з подругою. Повернулася засмагла, з палаючими очима, тільки й говорила, що про Саїда. Розповідала, який у нього гарний будинок, багаті батьки. Сказала, що скоро Саїд приїде за нею.
Вони з мамою не могли її відмовити виходити за нього заміж і їхати з країни. Тоді Аліса повідомила, що чекає на дитину. Лариса ще тоді запідозрила недобре. Навіщо багатому турку українська дівчина, хоч і красива? Там своїх красунь повно. Аліса не знає мови, звичаїв, у неї віра, зрештою, інша. Але хто її слухав? І мама, і Аліса вирішили, що вона просто заздрить.
Лариса приїхала додому накручена по саму маківку. До глибокої ночі вони з чоловіком сперечалися і вирішували, де знайти два мільйони.
– Гроші знайдемо!
Вони вирішили взяти кредит, потім не поспішаючи продати мамину квартиру, купити їй однокімнатну, а рештою грошей погасити кредит, наскільки можливо. Доведеться все-таки відпочивати у відпустці на дачі. Без варіантів. Раз мама вирішила допомогти Алісі, не відступить.
– Нічого, впораємося, – сказав чоловік. – Заспокой маму.
Ось за це Лариса і кохає свого чоловіка. Ні в якій Туреччині такого не знайдеш. Підтримує, готовий вирішувати проблеми Ларисиної сестри, про маму переживає.
Вночі Лариса довго не могла заснути, думала, згадала…
Батько пішов від них, коли Ларисі не було й шести років. Вона його погано пам’ятає. Він їй нагадував телеведучого, який розповідає по телевізору новини. Ходив і сидів так, немов кілок проковтнув, суворий, неусміхнений. Мама й так була не дуже балакучою, а після того, як батько пішов, узагалі стала замкненою і мовчазною, хоча зовсім не плакала. Коли до них приїжджала бабуся, вони про щось шепотілися на кухні.
Коли Лариса пішла до школи, бабуся після уроків її зустрічала і везла до себе, годувала, ввечері привозила додому. Іноді Лариса залишалася в неї ночувати, могла навіть усі вихідні провести в бабусі.
– А я в тебе тепер жити залишуся? – якось запитала Лариса.
– Ні. Просто в мами з’явився кавалер. Може, і складеться в них. Дай-то Бог, – зітхала бабуся і гладила Ларису по голові.
А потім мама познайомила Ларису з дядьком Жорою. Обличчя в нього було червоне. Напевно, тому, що він багато жартував і сміявся. Мама з ним була зовсім на себе не схожа. Вона теж часто посміхалася. Вони гуляли всі разом у парку, дядька Жора купував Ларисі морозиво, допомагав з уроками.
Потім мама з дядьком Жорою одружилися і помінялися з бабусею квартирами. Вони переїхали у двокімнатну бабусину, а бабуся в їхню однокімнатну. Тепер у Лариси була своя кімната. Яке це було щастя! Щоправда, тривало це щастя недовго. Мама привеоа на світ Алісу, коли Лариса вчилася в третьому класі.
І весь світ у квартирі закрутився навколо сестри, яка вічно кричала. Мама насилу вкладала її спати і не дозволяла навіть голосно розмовляти, щоб не розбудити. Мама завжди була зайнята нею. Ларисі здавалося, що мама її більше не любить. Іноді до себе її забирала бабуся, жаліла Ларису і зітхала.
А ось Алісу бабуся не брала до себе, навіть коли та підросла. Тепер сестри ділили кімнату на двох і часто сварилися. Алісі прощалося все, а Ларису мама лаяла з кожного приводу. Тоді Лариса й вирішила, що в неї буде тільки одна дитина, щоб уся любов діставалася тільки їй одній.
А потім дядька Жора раптово пішов з життя уві сні. Тромб відірвався. Мама ходила будинком, немов тінь, нікуди від себе не відпускала Алісу, постійно притискала її до себе і цілувала.
Тепер Ларисі ніхто не допомагав з уроками, не купував морозиво. Грошей стало менше. Аліса відмовлялася доношувати одяг за старшою сестрою, і мама купувала їй новий. На Ларису грошей не вистачало. Бабуся зітхала і сама купувала Ларисі одяг.
Ще в підлітковому віці Аліса вирізнялася красою. Ніхто не вірив, що вони з Ларисою рідні сестри. “У нас батьки різні”, – поблажливо говорила сестра. Уся увага не тільки мами, а й усіх знайомих діставалася лише Алісі.
Лариса почувалася непотрібною і самотньою. Після закінчення школи вона вступила до інституту на заочне відділення і влаштувалася на роботу, де познайомилася з Валерою.
Через рік вони одружилися. Орендували квартиру, збирали гроші на перший внесок за іпотеку. Лариса раділа, коли в неї з’явилася своя квартира, де вона була господинею. Тоді вона і встановила правила вечеряти разом, розмовляти, обговорювати за вечерею різні проблеми і питання.
Коли в них з’явилася на світ донька, Валерій сказав, що наступним обов’язково буде хлопчик. Але Лариса оголосила, що більше дітей не хоче і пояснила чому. Чоловік наполягати не став, думав, що з часом вона змінить своє рішення.
Навіть на поїздку до Туреччини мама знайшла для Аліси гроші. Тільки на Ларису їх ніколи не вистачало. А потім Аліса поїхала до Туреччини. Мама довго не погоджувалася відпустити її. Лише після того, як Саїд з Алісою розписалися в РАЦСі, вона відпустила доньку. Сина Аліса привела на світ вже в Туреччині.
***
Почалися метушливі дні. Лариса оформила кредит на себе, чоловік платив іпотеку. Переслали гроші.
– Ми продаємо мамину квартиру і купуємо їй однокімнатну, щоб погасити кредит. Май на увазі, якщо захочеш повернутися, у мами тепер буде затісно. Постарайтеся більше не потрапляти в неприємності, грошей у нас немає і продати більше нічого, – сказала Лариса, забравши в мами телефон, коли Аліса дзвонила, щоб подякувати мамі.
Звісно, квартиру мамі купили маленьку і на околиці міста. Їздити тепер до неї далеченько. Мама ходила своїм новим житлом із розгубленим виглядом, але говорила, що їй усе подобається, а в очах стояла туга. Лариса їздила до неї щодня, допомагала обживатися, розкладати речі, вішати фіранки.
– Дякую тобі, донечко, – якось сказала мама.
– Та годі. Головне, у тебе є своя квартира. Сподіваюся, більше Аліса не піднесе нам сюрпризів.
– Я так її любила, так балувала, думала, вона піклуватиметься про мене в старості. А вона поїхала. А ти… Я була тобі поганою матір’ю. Але мені так хотілося щастя… Я маю тобі все розповісти.
– Що розповісти, мамо?
– Твій батько… Він не справжній батько. Тому він не був ласкавим із тобою, та й зі мною теж. Я була молода й дурна…
– Мамо, може, не треба? Стільки років минуло. Навіщо ворушити минуле? – попросила Лариса.
– Ні, я хочу пояснити. Я дізналася про тебе на п’ятому курсі. Закохалася, голову втратила, прямо як наша Аліса. Коли сказала йому, що чекаю на дитину, він злякався, наполягав ,щоб позбулася тебе. Після іспитів поїхав до себе. Більше я його ніколи не бачила.
Мама відмовила мене. Познайомила із сином своєї знайомої. У нього не могло бути дітей, перехворів чимось у дитинстві. Він погодився зі мною одружитися. Знайома дуже мріяла про онуків, а мама хотіла, щоб ніхто не дізнався про мій гріх.
Але ми не кохали одне одного. Це було не життя, а пекло. Мене нудило від однієї думки лягати з ним у ліжко. Спочатку терпіла, а потім сказала, що не можу з ним спати. У нього з’явилася інша жінка. Якийсь час ми ще жили разом, а потім він пішов.
Мені тоді було менше, ніж тобі зараз. Мені хотілося кохання, нормальної сім’ї. Потім я зустріла Георгія. У нього неможливо було не закохатися. Ти пам’ятаєш його? Веселий був, гарний. – При згадці про дядька Жору мамині очі потеплішали.
– Він дуже хотів спільну дитину, доньку. Я щаслива була, що догодила йому, подарувавши Алісу. Я знаю, ти ревнувала мене до неї. Каюся, я любила її більше. Це був найщасливіший час… – Мама задумалася ненадовго.
– Я щаслива була з ним. Але він пішов засвіти. Я балувала Алісу, вона нагадувала мені про нього, про той щасливий час. Я так вдячна, що ти не кинула мене, допомогла квартиру продати, купити цю. Я несправедлива була до тебе. Напевно, образу на твого справжнього батька, на чоловіка, я перенесла і на тебе. Тому не могла любити тебе так, як слід було, як любила Алісу. Вибач мені, донечко.
Ларисі тепер багато чого стало зрозуміло. Зрозуміло, чому бабуся жаліла її, чому мама готова була навіть квартиру продати заради Аліси – на згадку про дядька Жору.
Аліса зателефонувала ще раз, сказати, що привела на світ дівчинку і назвала Надією, на честь мами. І більше не дзвонила. До себе в гості не запрошувала, з чого Лариса зробила висновок, що все там непросто.
А сама Лариса була щаслива. У неї є люблячий чоловік, надійний і турботливий, дочка. І жодних заплутаних таємниць. Після продажу квартири в них із мамою налагодилися стосунки. Тепер вони часто бачилися, багато розмовляли.
Саме цих розмов, маминої уваги Ларисі так не вистачало в дитинстві. Вони обидві вчилися заново любити й пізнавати одне одного.
Правильно кажуть, якщо щаслива мама – щасливі і її діти…Спеціально для сайту Stories
