Родинні історії

Сестра вийшла заміж і вирушила жити в Італію, нам таке навіть не снилося

Оля одружилася з хлопцем, з яким навчалася на одному курсі в університеті. Вони переїхали до Італії за першої ж нагоди. Ми з нею навіть не мріяли про те, що зможемо колись переїхати за кордон. Наші батьки – люди небагаті. Тато – вчитель, а мама – медсестра.

Оля добре навчалася у школі та змогла вступити до столичного університету. Там вона зустріла Вову. Кілька років вони разом жили в орендованій квартирі, працювали та навчалися. У Вови італійське коріння, його бабуся — корінна італійка, от вони й поїхали до неї. Згодом освоїлися на новому місці.

Я після коледжу почала працювати, зустріла своє кохання, теж вийшла заміж. Ми з Сашком досі знімаємо квартиру, і у нас є маленький син. Я не бачу жодних перспектив і зовсім не знаю, що робити далі, в якому напрямку рухатися. Дитина підростає, а дохід та житло не збільшується у розмірах. Що ми можемо?

Я заздрю ​​сестрі. Вона при грошах, вся така гарна та доглянута, на своїй машині. А ми тут ледве кінці з кінцями зводимо. Якби вона не переїхала до Італії, може, я б і не думала ні про що, змирилася б із таким життям. Але нещодавно сестра приїхала відвідати нас, показати дочку, поспілкуватися.

Оля давно вже оформила всі необхідні документи для громадянства в Італії. Вона хоче нас також забрати до себе. Тут нам нічого робити, а ще все життя попереду. Наші батьки проти, вони вже не в тому віці, щоби щось змінювати у своєму житті, їм комфортно. Та нудно тут, сходити нікуди, відпочити нема на що.

Ось Оля і каже, мовляв, збирайтеся, оформляйтеся та поїхали до нас. Їй із свекрами дуже пощастило. Вони завжди намагаються допомогти чим можуть. Говорить, що спочатку буде нелегко, треба вчити мову, освоїтися, знайти роботу. Я знаю, що Оля бажає мені тільки добра і хоче, щоб у нашій сім’ї все налагодилося. Я б з радістю зібрала валізу того ж дня, але мій чоловік не поділяє мого оптимізму.

Він вважає, що його батьки мають рацію. До речі, свекри вже на пенсії, а досі ходять на роботу, бо жити на щось треба. А я такого майбутнього не хочу. І якщо нічого не міняти, то через 30 років ми будемо на їхньому місці.

Тільки я заїкнуся про Оліну пропозицію, Сашко відразу починає сперечатися. Він патріот каже, що краще жити бідно, але на своїй землі. Горда і вперта людина. Не хоче мене зрозуміти. Я ж не тільки заради себе стараюся, але й хочу для нашого сина кращого життя. Переконати Сашка неможливо.

 

Вам також має сподобатись...