– Мамо, ти серйозно? Тобто ти виганяєш нас трьох зараз на вулицю, тільки тому що твоїй ненормальній доньці закортіло повернутися додому? По-твоєму виходить, що Людмила та її діти – це люди, а ми з Марією і Макаром – так собі, повз проходили, так? Ти серйозно? Я не можу повірити!
– Так, я серйозно, Борисе! Ти чоловік, ти сильний і сам можеш подбати про свою сім’ю. Людочка – слабка жінка, і в неї двоє дітей. І в її житті зараз дуже непростий період, – відповіла Галина Петрівна синові.
– А що в неї такого нового і незвичайного сталося в житті, чого ще не було, скажи? Усе її сімейне життя – це суцільні розлучення, скандали з чоловіком, відходи від нього і тріумфальне повернення назад. Що зараз сталося, що ти зважилася на такий дикий крок – вигнати мою сім’ю на вулицю? – обурювався Борис, якого мати здивувала і засмутила до глибини душі.
Після вечері, коли всі домашні розійшлися у своїх справах, Галина Петрівна покликала сина на кухню, де й оголосила йому, що вони з дружиною і синочком мають з’їхати з трикімнатної батьківської квартири, де вже кілька років займали одну з кімнат. І зробити це потрібно якомога швидше.
– У Людмили все погано, розумієш? Денис знайшов іншу і жене її з дітьми зі своєї квартири. Хоча ні, дітей він їй запропонував залишити в нього. Уявляєш, який мерзотник! Але хіба Люда піде на це – щоб якась стороння жінка брала участь у вихованні її синів? Це ж неприйнятно!
– Мамо, а чим ти зараз краща за цього Дениса, скажи? Ти так само виганяєш нас на вулицю, як і він. Гониш своїх рідних людей! Рідного сина й онука. Про Марію я мовчу, може, вона для тебе так і не стала рідною за ці роки. Хоча дуже старалася. Але ми-то тобі рідні! – обурився Борис, який поки що не знав, як реагувати на заяву матері.
– А тому що не треба було віддавати свої гроші сватам! Бач, які добренькі вишукалися? От тепер і розсьорбуйте! – зі злістю закричала мати. – Вирішуйте свої проблеми самі, а мені про доньку треба потурбуватися.
– Мамо! Господи, невже це ти зараз говориш? Я не вірю своїм вухам! Ніколи не знав, що ти така жорстока! – крикнув Борис і, повернувшись, вийшов із кухні геть.
– Що там сталося? – запитала Марія, побачивши засмученого чоловіка. – Із матір’ю, чи що, посварився?
– Так, посварився! Це дикість якась – вона нас виганяє! – занадто емоційно відповів чоловік. – Тебе, мене і нашого сина!
– Не зрозуміла. Галина Петрівна виганяє нас звідси? І чому? Ми ж начебто всі тут чудово вміщалися? Що сталося? – Марія виглядала розгубленою.
– Це тому що ми з нею днями посварилися через те, як потрібно виховувати Макара? Але я мати, і мені краще знати, що для мого сина добре, а що погано. І ось ці старовинні методи покарання дитини у вигляді стояння в кутку я не сприймаю. Так їй і передай. Навіщо ж на це так реагувати?
– Та до чого тут це! – з досадою відповів їй Борис. – Річ зовсім в іншому. У неї, бачте, донька рідна є, у якої проблеми. А сина рідного немає. Хоча він є, і в нього теж проблеми! – голосно крикнув Борис, дивлячись на двері.
Марія зрозуміла, що останні слова чоловіка призначалися більше свекрусі, ніж їй.
– Так, заспокойся. Ти занадто збуджений, а в тебе тиск. Розкажи мені, що сталося, тільки спокійно, прошу тебе, – Марія поклала руку на плече чоловікові, щоб він скоріше отямився.
– Як тут заспокоїшся, коли рідні люди таку підлість творять? Людка знову з чоловіком посварилася. Та не просто так, а цього разу він її вигнав остаточно. Ще й про жінку якусь їй сказав.
А я думаю, що все просто – дістала вона Дениса своїм склочним характером, ось він і не витримав. І тепер сестра разом із дітьми переїжджає жити сюди. І мати нічого кращого не придумала, як звільнити їм місце у своїй квартирі, попередньо вигнавши звідси нас.
– Ну, щось подібне я й очікувала від них – від зовиці та свекрухи. Тому ти мене не дуже здивував. Отже, сьогодні ж почнемо пошук квартири, куди можна буде з’їхати. Нічого, не засмучуйся ти так. Це життя, любий. І час вже звикати до того, що в ньому повно несправедливості, – сказала Марія спокійним голосом, хоча їй теж було дуже прикро через подібне ставлення свекрухи до її сім’ї.
– Так, ще, ти уявляєш, мати звинуватила мене в тому, що ми свої гроші твоїм батькам віддали! Ну як так можна? Невже в неї зовсім немає співчуття? Ніколи не підозрював, що моя мати така черства! – Борис ніяк не міг заспокоїтися.
– Так? От дивно, напевно, свекруха думає, що від усіх бід і проблем у цьому житті застрахована. І що з нею нічого подібного статися не може. Так, Борисе, ось цією заявою ти мене дуже засмутив. Невже твоя мати припускала, що ми зможемо вчинити по-іншому? Що кинемо в біді близьких і рідних нам людей? – обличчя у Марії спотворилося болем і образою, вона мало не заплакала.
Марія вийшла заміж за Бориса п’ять років тому. А через рік у них з’явився син Макар. Після весілля молоді оселилися у матері чоловіка, яка на той момент жила одна в трикімнатній квартирі. Але подружжя відразу поставило собі за мету – накопичити грошей і купити свою квартиру, нехай і в іпотеку.
Борис непогано заробляв, та й Марія довго в декреті сидіти не стала, і, щойно синові виповнилося півтора року, вийшла на роботу. Перший час із Макаром сиділа її мама, а потім подружжя влаштувало дитину в садок.
Свекруха навідріз відмовлялася сидіти з онуком, хоча вже до цього часу вийшла на пенсію і рік як не працювала. Вважала, що в неї багато інших справ і турбот, а з дитиною має сидіти мати – їй для цього держава дає таку велику відпустку. Так і говорила Марії.
– Мамо, посидь із Макаром, – просив її зрідка Борис. – Ну знаєш же, що в Марі мати прихворіла. Усього один день.
– Не можу, саме сьогодні домовилася зустрітися з подругою. А після обіду я записана до стоматолога. Тож самі вирішуйте, самі.
Вони й вирішували, якось викручувалися. Не завжди обходилося і без скандалів та недомовленостей. Спасибі, хоч за оренду житла платити не треба було, поки вони збирали на перший внесок за квартиру.
Незабаром Борис і Марія змогли зібрати необхідні гроші для того, щоб придбати собі, нехай і невелике поки що, але власне житло.
Вони стали активно шукати відповідні варіанти. І навіть уже знайшли. Але тут трапилася біда, на яку не чекали.У батьків Марії, які живуть у приватному будинку, пожежа, що трапилася через коротке замикання, пошкодила частину будинку та дах. Як тоді перехвилювалися всі! Слава Богу, що і батько, і мати Марії залишилися живі. А ось на відновлення будинку після пожежі терміново потрібні були гроші.
Якусь частину зібрали родичі та знайомі батьків. Багато небайдужих людей відгукнулися тоді на їхню біду. Борис і Марія теж не роздумували ні хвилини. Усе, що вони зібрали на купівлю квартири, подружжя віддало тоді батькам.
– А ми ще накопичимо. Ну, подумаєш, доведеться ще кілька років почекати. Ми ж не на орендованому житлі живемо, як багато наших знайомих. У рідної матері, – заспокоював дружину Борис.
– Нічого, нічого, все буде добре. Головне, що з твоїми батьками все гаразд.
У Галини Петрівни ж реакція тоді була вельми дивною. Вона здивувалася, що подружжя вирішило віддати сватам усі гроші, що були накопичені.
– Ну допомогли б трохи, хто ж сперечається. Частину невелику дали б і добре. У вас же самих проблем вище даху. А ви всі гроші пульнули, – з досадою вимовляла мати синові.
– Мамо, як ти можеш так говорити? Люди без даху над головою залишилися! Вдумайся в ці слова! А скоро зима, їм зараз кожна копійка потрібна. А ми б стали рахуватися, ці ось віддамо, а ось ці ні, собі залишимо! Так, чи що?
– Борисе, ну ви ж теж без даху над головою, нехай це й образно. Ви вже пригледіли собі квартиру. А тепер що? Знову на кілька років відкласти мрію мати своє житло? – обурювалася свекруха.
– Мамо, ми тобі тут у тягар, чи що? Я не розумію! Якщо так, то ти так і скажи. Не будемо ми більше втомлювати тебе своєю присутністю. Знімемо квартиру і з’їдемо, – різко відповів Борис матері.
– Ой, ну що ти так реагуєш, синку? Я ж не про себе, про вас насамперед турбуюся. Живіть, скільки хочете. Мені-то що! У кожного своя кімната, ви мені й не заважаєте зовсім. Мені навіть із вами якось веселіше, – переконала тоді мати Бориса.
Але зараз виходила зовсім інша картина. Сьогодні мати їх просто виганяла, без жодних варіантів.
А наступного дня приїхала Людмила, хоча поки що без речей і дітей. Цю поїздку до матері вона зробила лише з однією метою – з’ясувати, чи збирається брат із невісткою звільнити для неї кімнату. І якщо потрібно, поквапити події.
– Ну і що ви надумали? – запитала Людмила в Бориса. – Я сподіваюся, тобі, братику, не треба пояснювати, що я, на відміну від вас із Марією, зовсім в іншому становищі? – почала хитра сестра. – І за мене тепер нікому навіть заступитися.
– Не треба пояснювати, не трудися. Нам із Марією все гранично зрозуміло. Ми з’їдемо скоро, не хвилюйся. Треба тільки вам із матір’ю набратися терпіння. Процес цей, на жаль, нешвидкий. Але й ти, як я встиг помітити, не особливо страждаєш. Речей не привезла, дітей теж. Отже, чекати можеш.
– Та багато ти розумієш! Я не можу більше чекати! Жодного дня! Денис привів у нашу з ним квартиру цю свою… І тепер я змушена жити з нею під одним дахом. Тож терміново звільняйте кімнату для мене і моїх дітей! Терміново! – уже кричала Людмила.
– Терміново не вийде. Доведеться тобі потерпіти нову обраницю твого чоловіка ще кілька днів, – намагаючись бути спокійним, відповів Борис.
– Що? Ні, ти чула, мамо? Він ще й знущається наді мною, сміється над моєю душевною драмою! – обурилася сестра. – Вимітайтеся, я сказала. І так тут уже скільки років живете, ні за що не платите. Я б теж так пожила!
– Нічого, і ти скоро поживеш. Не переживай. Тільки от платити тобі доведеться, у цьому ти помиляєшся. Мати наша дуже не любить із грошима розлучатися, тому і комуналку, і всі інші витрати, включно з продуктами, оплачуватимеш ти. Готуйся до цього, – відповів Борис на гнівні випади сестри.
– Ще чого! У мене двоє дітей. З чого я платити буду? Дурницю наговорив якусь. Це ти все зі злості! – Людмила не повірила тому, що сказав брат.
– Ну, ну… Поживеш, побачиш.
Марія навіть не стала виходити зі своєї кімнати, щоб не посваритися із зовицею. Вона розуміла, як зараз непросто чоловікові. Але в його розмови з ріднею намагалася не лізти.
Вони свої, рідні. Ось нехай самі й розбираються. Зараз головне – зібрати речі і швидше з’їхати від свекрухи. У них уже було на прикметі кілька варіантів знімних квартир. Залишалося лише вибрати і домовитися з господарем.
За кілька днів Борис із Марією і синочком з’їхали від матері, знявши невелику однокімнатну неподалік від батьків Марії. Вони не дуже засмучувалися – знали, що це ненадовго. І що незабаром вони все ж зможуть купити собі бажане житло.
Людмила з дітьми переїхала до матері. Борис, який тепер спілкувався з ними вкрай рідко, все ж знав, що мати з сестрою живуть як кішка з собакою – постійно скандалять, не поступаючись одна одній ні в чому. Людмила мала склочний характер, мати – теж непростий.
“Це тобі не з Марією моєю жити, яка всі конфлікти намагалася згладжувати”, – думав про матір Борис.
А незабаром батьки Марії повернули їм більшу частину з тих грошей, що подружжя давало на ремонт їхнього будинку. Тесть отримав гарну премію наприкінці року, та й теща теж трохи накопичила.
Як же були раді Борис і Марія тому, що зможуть нарешті купити собі квартиру. Таку, про яку й мріяли!
На Галину Петрівну подружжя зла не тримає. Вона вчинила так, як вважала за потрібне. Це її квартира і її рішення. Але й спілкуватися з нею тепер не хочуть. Роблять це дуже рідко і тільки за необхідності.
Навіжена Людмила знову повернулася до чоловіка. Вкотре вже. Надовго чи ні, знає тільки один Бог.
Галина Петрівна зараз живе одна. Дедалі частіше вона телефонує синові і скаржиться йому на те, що всі її покинули на старості років.
– Двоє дітей, троє онуків, а ось як вийшло – нікому не потрібна, – каже вона жалісливим голосом у слухавку.
– Мамо, а ти сходи до подруг. У тебе ж їх багато, – відповідав їй син.