Історії про кохання

Що посієш, те і пожнеш. Думати треба, що говориш

Аліна, ну як ти доню, коли вже в гості до нас, коли з чоловіком познайомиш? Вже 2 рік разом, пора б і як то кажуть сім’ї воз’єднатися.

Та і взагалі, внуків ми хочемо з татом, розумієш, внуків, що ти за донька така, 35 на носі, а дитину ще не народила. -Скоро, мамо, скоро.

В пам’яті Аліни постійно спливали слова батька: -Тільки спробуй в пелені принести, спуску не дам, на поріг не пущу, якщо так опозориш нашу сім’ю.

-Я знаю, доню, що в тебе хлопчик є, але не треба нам внуків, ми ще не хочемо, та і тобі ці проблеми не потрібні. Коли звучали ці слова Аліна було всього 16.

Тоді вона багато чого не розуміла в житті, і більше всього боялася розчарувати батьків, принести в подолі. З тих пір в Аліни було 3 чоловіка, і всі йшли від неї тому, що вона не могла народити.

До того ж і батьки звинувачували її втому, що вона не може подарувати їм внуків, яких вони так хотять. Після телефонної розмови Аліни з батьками вона знову засумувала, як ось прийшов додому чоловік, обійняв кохану, поцілував її, спитав що сталося, вона і розповіла про все це.

Не довго думаючи він подзвонив тещі зі словами: “Це ви винні, що посієш, те й пожнеш, не дзвоніть сюди більше, якби не дитячі страхи, ваша донька давно мала б родину”.

Аліна тепер тільки зрозуміла в чому проблема, адже фізично вона була здорова. Вона відпустила ситуацію і зовсім скоро дізналася що при надії.

Тільки тоді, коли зрозуміла, що вже модна не боятися розчарувати батьків, коли дозріла як особистість. Тому батьки, будьте уважні до того, що говорите своїм дітям.

Вам також має сподобатись...