Звичайний день, повертаюся з роботи і раптом чую, як хтось кличе мене по імені. Обернулася здивовано, хто може мене так покликати?
Це молода жінка з дитиною років шести. Підійшла ближче і каже, мовляв, Світлано Василівно, мене звуть Таня, а це ваш онук — Васенька. Йому вже шість років!
Я буквально обомліла, бо бачу їх уперше у житті. І тут таке одкровення. Справа в тому, що в мене справді є син, дуже гарний хлопець, на хорошому рахунку у своїх роботодавців, перспективний. Так дивно було дізнатися, що я вже кілька років, як бабуся!
У тому й річ, що при всій успішності сина у нього досі немає сім’ї, а мені хотілося б побачити онуків не в найглибшій старості. Напевно, вся річ у мені, бо піднімала я його самостійно, працювала на двох роботах, аби забезпечити йому нормальне майбутнє. Пишаюся своїми результатами.
Бачу тільки, що син зустрічається то з однією, то з іншою. Я не проти, але згадую себе. Його народила в двадцять, сім’ї так і не було, власне, як і молодості. У рваних колготках ходила, заощаджувала на всьому, на курорті жодного разу не була. Тільки кілька років тому син подарував путівку, хоч море побачила.
Ні про що не шкодую, а ось онуків справді хочеться. Мабуть, так мене всесвіт почув. Стоїть ця Таня, поряд з нею Вася, і каже:
«Я вам і говорити спочатку не хотіла, але все ж таки вирішила, що Вася не чужа дитина. Ви маєте право спілкуватися зі своїм онуком. Я ні на що не претендую, сама його виховую. Ось номер телефону, подумайте. Захочете з онуком бачитись, дайте знати».
На тому ми розійшлися. Я, звичайно, одразу ж до сина. Він важко згадав, що так, була колись така Таня, зустрічалися. Вона хотіла сім’ю, говорила начебто, що вагітна, а він сказав, що гадки не має, чия це дитина. Після цієї розмови Таня зникла з його життя, а він не особливо з цього приводу переживав.
Його розповідь була для мене не дуже приємною, але я вирішила прислухатися до його слів. Син заявляє, що нічого не знає про дитину, може малюк і не його. Та й чому Таня так довго мовчала, аж шість років минуло? Спробувала з’ясувати, коли вони розлучилися, начебто згадав, що у вересні.
Такі набралася сміливості та зателефонувала Тані, щоб з’ясувати подробиці. Вона сказала, що Вася з’явився на світ у квітні, жодних тестів робити не збирається, бо точно знає хто батько. Вони нічого не потребують, їй допомагають батьки. Цього року Вася вирушає до першого класу, сама Таня працює та добре влаштована.
«Світлано Василівно, ви якщо хочете з Васею бачитися, то підключайтеся. Ні — ваше право, я все зрозумію, ображатись не стану. Я трохи знаю про вас, ваш син колись розповів, як важко вам довелося, ви ж сама його піднімали. І мені шкода, якби ви так і не дізналися, що у вас онук росте. Тільки тому прийшла до вас».
У дивному стані я тепер перебуваю — і синові не вірити не можу, і до Тані, яка, по суті, мені чужа, теж не має довіри. І хочеться до онука, і душа лежить, але не знаю, чи мій? Аж раптом це якийсь грандіозний обман? Підкажіть, будь ласка, чи варто мені спілкуватися з Васенькою та його мамою? Що робити, як вчинити?
