– Людо, уяви, Павло приїжджає з міською нареченою. Будемо знайомитися. Мені якось боязко, раптом якась фіфа, – поділилася з колегою під час обідньої перерви Марія Петрівна.
– Ой, Маріє, ці міські такі… Зараз гляне на тебе, злякається, подумає, що і Павло такий же колгоспник, і кине ще його.
– Ну прямо там, чого ти так на мене наговорюєш? Так, працюю бухгалтером у фермера, що тут ганебного?
– Та при чому тут робота? Ти на себе в дзеркало поглянь! Волосся недоглянуте, в різні боки стирчить, макіяжу вічно немає, виглядаєш як тітка базарна.
А міські зараз всі з віями, волоссям, губами, для них ти – міль безбарвна! Ти ж ще не стара, соромно бути такою!
– Ну, дякую, Людмила, втішила… І що мені тепер робити? Як перетворитися?
– Як всі жінки роблять, так і ти. Запишися на манікюр, педикюр, волосся пофарбуй, зачіску зроби, макіяж. І ще, треба тобі слівця новомодні вивчити.
Молода сучасна дівчина, треба бути на одній хвилі. Я в інтернеті на форумах сиджу, всякі слівця помічаю, та діти у мене спілкуються на сленгу, у них запитаю.
Зараз тобі напишу з розшифровкою, вивчай. Щоб Павлу не було соромно перед нареченою. Ти повинна бути прогресивною свекрухою!
Марія Петрівна записалася на манікюр, підстригла волосся і пофарбувала в перукарні. І домовилася, що їй потім, коли приїде син з нареченою, зроблять трендовий макіяж.
Вечорами вона вивчала молодіжні слівця, щоб вразити майбутню невістку своєю прогресивністю.
У день ікс Марія приготувала вечерю, в будинку було прибрано. Заздалегідь купила сукню яскраво-червоного кольору, продавчиня сказала, що це хіт сезону, саме те, що потрібно.
Залишалося привести себе до ладу. У перукарні цього дня працювала Аллочка, знайома Марії. Вона була невизначеного віку, надміру балакуча і вважала себе стилістом.
– Ну що, Маріє, готова до змін? Зараз я з тебе цукерку зроблю! Дивись, ось тут начешу, тут підніму, все лаком для волосся приправлю і ти будеш найкрасивішою свекрухою на світі!
Макіяж теж зроблю тобі відпадний, «Крила метелика» називається.
Марія довірилася професіоналу. Коли все було готово, побачила цю пишність у дзеркалі і мало з крісла не впала.
– Ну ось, що я казала! Ти стала карколомною жінкою!
Марія не впізнавала себе в тій яскраво намальованій жінці в дзеркалі. Але що поробиш, мода така, напевно, Аллочка краще знає, як треба, з молоддю спілкується.
Накривши стіл, Марія Петрівна повторила слівця і захихотіла. Як у школі, прямо завчає. Заради синочка на що тільки не підеш…
А ось і вони. Хвилююче – то як… Хоч би сподобалася я нареченій, так старалася.
– Привіт, мамо! Знайомся, це Поліна, моя дівчина, і, сподіваюся, майбутня дружина. Ой, мамо, що з тобою сталося? Господи…
Павло здивовано дивився на маму. Такою він її ніколи не бачив. Поліна теж вивчала майбутню свекруху, насилу стримуючи сміх.
– Проходьте, діти, я тут трохи на стилі…
Поліна з Павлом переглянулися і засміялися.
– Ого, мамо, як ти заговорила! Це де ж такого вчать? У бухгалтерії, напевно?
– Мийте руки і за стіл. Ой, синку, наша бухгалтерія – це якийсь крінж. Вранці прийду з гарним настроєм, на вайбі, а шеф як почне агритися, що втекти хочеться.
– Що, що? Агритися? На вайбі? Ой, не можу… Мамо, а що у тебе за макіяж такий, як у індіанців, кого ти зібралася лякати?
– Ось їжте котлети, пюре, огірочки беріть… Синку, для вас з Поліною стараюся ж. Ви мої краші!
Тут Павло не витримав і засміявся вголос.
Марія Петрівна задоволено посміхнулася. Сміється, значить все правильно вона робить. Треба продовжувати в тому ж дусі.
– Знаєш, у нас тут така халепа сталася… Сусідка Рая застукала чоловіка з Любкою, а він відпирається, каже, пруфи де? А Рая бере телефон, а там його лайки на фотках Любкиних. Ох, вона його рофлила та тролила потім, помирилися в результаті…
Тут Поліна почала реготати до сліз. Марія Петрівна смакувала котлету і раділа, як все вдало у них складається.
– Ой, все, мамо, досить… У нас з Полею вже болить живіт від сміху. Ти вирішила пожартувати над нами? Жарт вдався, давно я так не сміявся!
– Та які тут жарти… Мені Люда з роботи сказала, що треба бути прогресивною і з молодими на одній хвилі. А то я не модна і не сучасна, не сподобаюся твоїй нареченій!
– Маріє Петрівно, ви мені дуже сподобалися, ви мій краш! Але ми з Павлом не користуємося таким сленгом, напевно, ми вже старі.
– Поліно, і ти мені сподобалася. Я думала, що побачу вії, як у корови Лоли, губи як у качки і груди п’ятого розміру. А ти вся натуральна, дуже мила…
– Мамо, Поліна і без усього цього найгарніша для мене. Як і ти. Без усієї цієї мішури. Будь такою, яка ти є, добра, проста, щира.
Манікюр і зачіску оцінив, решта зайве. Але дякую, що старалася для нас, ми це цінуємо з Поліною.
– Ой, діти, слава Богу! А то знаєте, як важко бути прогресивною свекрухою… Не лежить у мене душа до цього! Я зараз!
Марія Петрівна пішла в кімнату і через кілька хвилин вийшла у своєму звичайній сукні, без макіяжу.
– Ну ось, мамо, інша справа! Не слухай нікого, будь собою!
– Добре, синку! А тепер давайте пити чай, я булочок напекла з родзинками. Хайпанула матуся, час і честь знати!
– Мамо, ти ж обіцяла, – засміявся Павло.
– Все, все, мовчу, востаннє сказала, даремно я вчила слова, чи що?
Всі дружно засміялися і почали пити чай з ароматними рум’яними булочками.
Спеціально для сайту Stories
