– Мамо, не віддавай мене! Будь ласка! Я все буду робити! Я тебе люблю!
Маленька Сонечка смикала маму за руку, але та, здавалося, не звертала на неї ніякої уваги. І тоді Сонечка висмикнула свою ручку, щоб мама її почула. Оля обернулася і роздратовано схопила свою дочку.
– Досить істерики влаштовувати! Я тобі вже все пояснила! Тепер ти будеш жити з татом!
– Я його не знаю, – тихо промовила Соня, – мені страшно.
– Послухай: я тебе п’ять років виховувала, прийшла черга твого батька!
– Чому я не можу жити з тобою?
Соня заплакала. Їй було дуже страшно і боляче. Вона не хотіла їхати від мами, хоч життя з нею ніколи не було казкою. Але мама рідна, звична. А того чоловіка, якого її мама називає батьком, вона навіть ніколи не бачила.
– Тому що я втомилася! Я хочу, нарешті, нормально пожити! Для себе, ти зрозуміла мене?!
Оля струснула доньку, щоб та не закотила істерику. Все, що вона зараз відчувала – це злість і роздратування. Ніякої любові, ніякого жалю.
Дитина їй і не потрібна була. Але вона залишила її, щоб утримати біля себе Семена, батька Соні. Той через півроку стосунків зрозумів, що за фрукт Оля, тому й вирішив з нею розлучитися.
Оля завжди була вкрай егоїстична. Любила вона тільки себе, а іншими лише користувалася. Навіть батьками. Спілкувалася з ними тільки тоді, коли їй щось від них було потрібно.
А тут Оля закохалася. І вже вважала Семена тільки своїм, і навіть думки не допускала, що вони можуть розлучитися.
Але, незважаючи на кохання до чоловіка, егоїзм Ольги нікуди не подівся. І в якийсь момент Семену набридло з цим миритися, і він вирішив, що час йти.
І тоді Оля почала діяти. Приспала пильність Семена, і вже через три тижні побачила заповітні дві смужки. Інші роками не можуть зробити дитину, а ось Олі пощастило – з першого разу вийшло.
Як тільки Семен дізнався про малюка, одразу передумав йти. Звичайно, він розумів, що з Олею буде непросто, але все ж у них буде дитина. Це все змінює.
Але вже через місяць він зрозумів, що не зможе прикидатися все життя. До того ж, Оля, відчувши владу, стала абсолютно нестерпною.
У підсумку Семен сказав, що все ж таки йде, але пообіцяв допомагати з малюком і утримувати їх.
А Оля розлютилася. Такий план їй не підходив. І тоді вона вирішила позбутися дитини. Знала, що Семен дуже хоче цього малюка, тому й вирішила, що зробить йому максимально боляче, як зробив він їй.
Але в клініці Ольгу переконали. І справа була не в тому, що вона усвідомила, що це неправильно. Справа була в іншому: лікар знайшов у Олі проблеми зі здоров’ям, і була висока ймовірність, що якщо вона зараз це зробить, то вже не зможе більше мати дітей.
І знову ж таки, Оля боялася не того, що не зможе відчути радість материнства, а того, що вона не буде потрібна чоловікам, якщо не зможе подарувати їм спадкоємця.
Але Семену Оля все одно сказала, що позбулася дитини. Вколола його якомога болючіше.
Він тоді сильно розлютився і пішов. А Оля зрозуміла, як зробити йому ще болючіше: зізнатися через кілька років. Щоб він і не знав, що у нього росте дитина. А потім шкодував, що пропустив все.
Але в плані Ольги був один недолік: дитину їй довелося виховувати самій. І ось до цього вона виявилася не готовою. Вставати ночами, готувати їжу, гуляти – все це було не для неї. Тому вона справлялася абияк. І з кожним днем все сильніше ненавиділа доньку.
І коли Сонечці виповнилося п’ять, Оля зрозуміла, що їй набридло грати в маму. Вона хотіла Семену ще пізніше повідомити про доньку, але не могла більше чекати. Її вабила свобода. А всі ці садочки, вечері, істерики її вже допекли.
І тоді вона зателефонувала Семену. І приголомшила його новиною про дочку.
Семен до того моменту вже одружився. І природно був не в захваті від такої новини. А ще не збирався вірити Ользі на слово, тому зажадав зробити експертизу. Оля з легкістю погодилася, адже вона знала правду.
І коли вона показувала йому результати тесту, то відчувала, як на серці стає тепліше. Адже Семен зараз страждає, і це йому помста за те, що він тоді пішов.
А ще Оля повідомила, що не збирається більше виховувати свою доньку.
– Або ти її забираєш, або я здам її в інтернат, – спокійно промовила вона.
А це був ще один бонус до помсти: адже Семен одружений, напевно, у них тепер з дружиною розлад в сім’ї буде.
– Та як ти так можеш? Це ж твоя дитина! – обурився чоловік.
– І твоя, дозволь тобі нагадати. Спокійно можу. Материнство не для мене.
Після довгих умовлянь, Семен зрозумів, що Оля не змінить свого рішення. Тоді він чесно у всьому зізнався дружині, і розповів, що Оля вимагає, щоб Семен забрав доньку.
Звичайно, дружина була не в захваті. Але й не злилася на Семена, адже все це сталося до того, як вони познайомилися. Та й не знав він нічого про дитину. То в чому він винен? Якщо тільки в тому, що зв’язався з такою байдужою особою.
Вони вирішили, що заберуть дівчинку. Адже Семен не зможе спокійно спати, знаючи, що його дочка в інтернаті. Тільки вирішили зробити все офіційно, щоб у Олі потім ніяких претензій не було. А то вона хитра, невідомо, що від неї чекати.
Оля погодилася, а ввечері повідомила Соні, що тепер вона буде жити з татом.
Словами не передати, який це стрес для дитини. Сонечка і так жила, як на вулкані. Мама була непередбачуваною і дуже злою. Але все ж це була її мама, яку вона знала і все одно любила. А тут якісь сторонні люди…
Оля навіть не стала готувати дитину. Семен пропонував для початку кілька разів зустрітися, познайомитися. Але Оля сказала, що у неї часу на все це немає. І так вона занадто багато вже втратила.
Оля привезла Соню до Семена додому. Сама запропонувала лише для того, щоб подивитися, як він живе, та на його дружину поглянути.
Але на поріг Олю не пустили. Забрали дівчинку та її речі і зачинили двері.
Сонечка стояла в передпокої, притискаючи до себе плюшевого ведмедика. Це, напевно, був єдиний подарунок від мами за весь час.
– Привіт, – Семен сів навпочіпки перед дівчинкою і посміхнувся. – Я – Семен. Твій тато. А це моя дружина Наталя. Тепер ти будеш жити з нами.
– А мама буде приходити? – запитала Соня.
Семен глянув на свою дружину, шукаючи підтримки. Він ще й не уявляв, як спілкуватися з маленькими дітьми. Але знав, що не можна ось так відразу казати жорстку правду.
– Напевно, якщо зможе, – допомогла дружина. – Ти голодна?
Соня раптом згадала, що тільки снідала булочкою. А більше нічого й не їла. А вже вечір.
Тому дівчинка кивнула.
– Ходімо, я тебе нагодую. Ти що любиш їсти?
– Я все люблю, – відповіла Соня. Мама ніколи не цікавилася, що вона хоче. Якщо Соня щось не їла, то потім ходила голодною.
Наталя повела Соню на кухню, а Семен стояв у передпокої і намагався усвідомити все те, що трапилося. Він – батько! І його дитині вже п’ять років! І тепер його дочка буде жити з ними. Збожеволіти.
Про Олю він намагався не думати, тому що його відразу охоплювала злість. Нічого, вони впораються. Вже точно краще, ніж рідна мати Соні.
І це дійсно виявилося так. Спочатку було важко. Сонечці було важко звикнути до нового місця і людей. Потім дівчинка почала довіряти батькові та його дружині. А вже коли вона вперше вибігла в передпокій, коли Семен прийшов з роботи, і обняла його, чоловік зовсім розтанув.
Соня дорослішала. Поступово з пам’яті стиралися всі події, пов’язані з мамою. У сім’ї батька було набагато краще. І тут її дійсно любили.
Наталю вона називала мамою, а коли у неї з’явився брат, була рада не менше за батьків.
Оля не з’являлася. З того моменту, як вона привезла Соню, вона просто зникла. Навіть аліменти не платила, але Семен не став подавати до суду. Він хотів просто забути про неї і мріяв, що і Соня забуде.
Про Олю вони почули, коли Сонечці виповнилося чотирнадцять. Батьків Олі не стало ще до того, як вона дізналася, що чекає дитину, але залишилася якась тітка. Невідомо, як вона знайшла Семена, але одного дня йому пролунав дзвінок. І та сама тітка повідомила про те, що Оля пішла з життя
– Вона відпочивала в якійсь сумнівній компанії, і щось вони там не поділили. Така трагедія…
У той момент Семен не відчував якогось жалю до Олі, хоч це, напевно, і неправильно. Просто він припускав, що так все може для неї закінчиться.
Але ось за Соню він боявся. У будь-якому випадку, треба їй повідомити про маму
Увечері він поговорив з Сонею. Сказав все, як є.
Соня лише кивнула у відповідь і повернулася до уроків.
– Сонечко, якщо тобі сумно, то не варто цього приховувати, – сказав він. – Вона твоя мама. І це нормально – любити її, незважаючи ні на що.
Донька повернулася до Семена, а потім сказала:
– Моя мама – Наталя. А та жінка привела мене на світ, лише для того, щоб тобі помститися. Вона мене не любила, я їй була не потрібна. Нормальні люди навіть з собакою так не вчинять, як вона вчинила зі мною. Тому, тату, я нічого не відчуваю.
Семен не став сперечатися, не став нав’язувати якісь емоції своїй дочці. Адже вона має рацію, нічого й не додаси.
І на прошання з матір’ю Соня відмовилася їхати. Сказала, що їй це лицемірство ні до чого.
А ввечері Соня прийшла до своєї справжньої мами і міцно її обняла.
– Ти як? – запитала Наталя.
– Усе гаразд.
– Це добре. Я тебе люблю.
– І я тебе. Дякую, що ви в мене є.
Той вечір був останнім, коли звучало ім’я біологічної мами Соні. Але ж вона сама зробила все, щоб її не хотіли пам’ятати. А після відходу нам і залишається хіба що пам’ять близьких. А таких у Олі і не було.
