Я вийшла заміж дуже рано, ми з Богданом тільки-тільки школу закінчили. По вуха закохалися одне в одного, не думали ні про що.
З весіллям допомогли батьки. Ми почали жити разом, і незабаром я завагітніла. Ясна річ, в університет я не пішла, а Богдану довелося швидко шукати роботу, щоб забезпечувати сім’ю.
Треба сказати, що він і не сильно хотів здобувати вищу освіту. Він у мене рукатий красень, якому інтелектуальна праця була чужою. Практичні навички допомогли йому влаштуватися на СТО. Паралельно Богдан брався за будь-які підробки, все зароблене приносив додому, в сім’ю.
Через 3 роки батьки запропонували мені, щоб я вступила до університету, а з малятком вони допоможуть.
Якщо чесно, я дуже зраділа, бо щиро хотіла здобути освіту і знайти престижну роботу. Богдан підтримав мене, більш того, він почав працювати ще більше, щоб оплачувати моє навчання.
Рідних я не підвела: закінчила економічний вуз з червоним дипломом і знайшла непоганий варіант для старту кар’єри.
Зовсім скоро справи пішли в гору, і мене підвищили. А потім ще і ще, благо в цій професії є куди рости. Я почала заробляти більше, ніж Богдан, а він як і раніше лагодив машини на техстанції.
У якийсь момент я усвідомила, що мені соромно за чоловіка, адже він ніколи ні до чого не прагнув. Я не раз говорила з ним про це, мовляв, подивися на мене, на мій заробіток.
У відповідь він лише посміхався і говорив, що пишається мною. Але його повністю влаштовує його життя, йому на все вистачає, поруч я і дочка. Мовляв, що ще потрібно?
На роботі я завжди намагалася обходити тему сім’ї стороною. Але допитливі колеги так і норовлять дізнатися, чим я живу за межами офісу. Тому я вирішила сказати, що мій Богдан працює директором СТО. Ясна річ, всі повелися, а я заспокоїлася.
Однак буквально через пару тижнів після того випадку сталася жахлива ситуація. Ми з колегами їхали на машині на ділову зустріч. По дорозі пробили колесо і заїхали на найближчу техстанцію, щоб полагодити його.
Думаю, ви самі здогадалися, що було далі. За безглуздого збігом обставин це виявилася саме та техстанція, на якій працював мій чоловік!
Я вийшла з машини, але не встигла вибігти на вулицю. Богдан помітив мене і підійшов, щоб поцілувати. Він дуже зрадів мені, а я, навпаки, хотіла провалитися крізь землю. Нас помітили мої колеги і дивилися досить косо.
Крізь зуби я сказала Богдану, щоб він відійшов від мене, мовляв, вдома поговоримо. Чоловік не став наполягати і пішов. Начебто справа зам’ялася, але всередині мене горіла пожежа. Почуття сорому не покидало мене до кінця робочого дня.
Увечері я знову вирішила поговорити з чоловіком. Я намагалася пояснити йому, що я вже не маленька дівчинка, що пурхає в хмарах любові. Я прагну до кращого життя і хочу, щоб поруч зі мною був такий же цілеспрямований чоловік.
Моя полум’яна промова не вразила Богдана. Він все так же твердив, що любить мене і пишається мною, але йому подобається працювати на СТО і він не хоче змінювати місце роботи. Що робити, якщо мені соромно жити з цією людиною? Чи можна достукатися до нього після всього, що сталося?
