Вже 8 років я живу у цивільному шлюбі. Мені 35 років, чоловік старший за мене на три роки. Багато хто мене запитує, чому ми не розписуємось. А я навіть не знаю, що й відповісти.
Спочатку ми хотіли весілля, але грошей на нього не було. Тож почали жити разом, а одруження відклали. Згодом ми зрозуміли, що весілля, це зайве витрачання грошей, краще з’їздити відпочити кудись. А розписатися ми завжди встигнемо.
Я собі визначилася, коли буду вагітна, тоді й розпишемося, щоб у всіх було одне прізвище. Але я завагітніла три рази, і всі три рази невдало. Так склалося, що тут поробиш.
Не буду вдаватися до подробиць, але після кожної втрати дитини в мене була депресія, з якої я довго виходила. Тепер навіть намагатися не хочу, я втомилася від лікарень, наркозів та обстежень.
З восьми разом прожитих років п’ять років я їздила за різними лікарями, і ніхто до путя нічого сказати не міг. Жодних відхилень від норми у мене немає, а виносити дитину не можу.
Про те, скільки грошей було викинуто на всі обстеження, я навіть говорити не хочу. Тепер я завела собаку і дбаю про неї. Чоловік особливо з цього приводу не переживав. Підтримував мене і казав, що коли ми любимо один одного, без дітей зможемо прожити. І ніколи мене не дорікав.
Ніколи не думала, що це станеться зі мною. Але нещодавно я зрозуміла, що мій чоловік мені зраджує. Рік тому в нашому під’їзді оселилася молода та гарна сусідка років двадцяти восьми.
Живе вона на поверх нижче за нас. Спочатку я ні про що не здогадувалась, але мені інша сусідка розповіла, що не раз бачила, як мій чоловік заходив у квартиру цієї молодої дівчини. Я спитала у чоловіка, але він сказав, що та просила щось відремонтувати.
Я, звичайно, не повірила, і через деякий час особисто переконалася, що чоловік ходить до неї регулярно. Я навіть не знала, що робити. Вигнати його я не можу, з ким тоді залишуся?
Дітей немає, так і постарію на самоті. А днями я сама зустріла цю молоду нахабницюі вона почала розмову зі мною. Ця дівчина сказала, що вже понад півроку вони з моїм чоловіком коханці.
Твердила, що не відпустить його, і все серйозно. Говорила вона багато, а я слухала та мовчала. Сусідка сказала, що я вже стара, і він однозначно залишиться з нею. Обіцяла народити йому дитину.
І попросила не заважати їхньому щастю. Я так мовчки і пішла додому, ледве стримуючи сльози.
Я йому так вірила, а тут такий удар. Але подумавши, я зрозуміла, що молода сусідка має рацію. Що я можу йому дати? У нього з’явився шанс мати повноцінну сім’ю з дітьми. З мого боку було б егоїстично тримати його біля себе. Може, поруч із нею він буде щасливим.
Вже минуло кілька днів, а я так і не можу наважитися поговорити із чоловіком. Все чекаю, поки він сам збере речі і піде. Я навіть умовляти залишитись його не буду. Лише перед сусідами соромно буде. Я розумію, що цього не уникнути, але у глибині душі сподіваюся на якесь диво.
