Так вийшло, що на шостому місяці декрету я змушена була вийти на роботу. Для мене це, звичайно ж, неприйнятно. Мама має піклуватися про маленьку дитину, бо в цей період між ними виникає важливий духовний зв’язок.
І якщо його розірвати, невідомо, якими будуть їхні стосунки в майбутньому. Річ у тім, що в один момент сталося одразу дві важливі події: чоловіка понизили на роботі, хоч не з його вини.
Просто у підприємства, на якому він працює, почалися якісь внутрішні проблеми. У зв’язку з цим наш фінансовий стан відчутно похитнувся. З іншого боку, мій начальник запропонував мені вийти на роботу раніше.
Місце, про яке я давно мріяла, звільнилося, але через величезну конкуренцію пізніше я б ніяк не змогла його отримати. Довелося погоджуватися. А двоє працюючих батьків і немовля – комбінація практично неможлива.
Довелося звернутися по допомогу до мами. Вона досить молода, як для свого статусу бабусі. Тож навіть із такою маленькою дитиною може легко впоратися. Вона живе недалеко, але потрібно пройти кілька дворів.
І таксі не викличеш, і йти не так уже й мало для жінки її віку. Але що поробиш? У той момент, коли я просила маму доглянути за її ж онуком, я була сильно на нервах.
Уся ця історія з роботою чоловіка, з перерваним декретом вибила мене з колії. Ну і ось, я, щоб напевно домогтися позитивного результату, запропонувала мамі оплачувати її час. Невелика сума раз на місяць за труди.
І вона погодилася. Я-то в глибині душі сподівалася, що вона мене зрозуміє. Адже, по-перше, няньчити рідного онука – це вже велика радість, хіба ні? Та й сама вона мені про це говорила.
А по-друге, мене в дитинстві теж відправляли до бабусі. Тільки не так рано. Та й везли мене в село: на літо, подалі від друзів і міських зручностей. Мене якось здивувало, наскільки легко і швидко мама погодилася брати гроші.
Адже вона розуміє, що мені довелося вийти на роботу, зокрема, через нестачу коштів. Як так можна поводитися з рідною донькою? Звичайно ж, це зовсім не ті гроші, які б ми з чоловіком витратили на няньку.
Ми цікавилися, це зовсім інший рівень. Я б сказала, космічний. І все одно, якось безсовісно виходить. Розповіла чоловікові – він відповів, що не буде влазити в цю ситуацію. Допомагає і допомагає, типу невеликі гроші.
Та ось тільки гроші зайвими не бувають. Це я в нас у сім’ї головний економіст. Та й моя мама чоловікові хто, теща? Ось йому й по барабану на її ставлення до мене.
Коли я висловила своє невдоволення, мама відповіла що я сама запропонувала платити за їй допомогу. Крім того, пенсія в неї не надто велика, і все в такому дусі. Ну а далі в нас навіть стався невеликий скандал.
Я поцікавилася в неї, як мені вчинити з нею в майбутньому? Коли вона стане немічною, мені теж за нею доглядати? А хто це оплатить? Чи одразу віддати її в будинок престарілих?
Я не зла, просто запитання в контексті нашої розмови були правильні, а вона образилася і пішла. Хоча, як я розумію, відповісти їй було нічого. І все б нічого, насправді. Сварилися ми з нею вже не вперше.
Ось тільки зараз це вийшло дуже недоречно. Бо сидіти з онуком мама більше не хоче, а на няню в нас грошей зовсім немає. На всі мої прохання мама відповідає відмовою. Не зважає навіть на те, що це її рідний онук.
Як бути в цій ситуації, що робити? Чоловік сказав, що я маю все владнати інакше на роботу я більше не вийду. А це означає, що плакала моя кар’єра. Як мені бути тепер?
