Вже півроку ми ходимо пішки чи користуємося громадським транспортом. Автомобіль є, але він зламався. Чоловік спочатку намагався лагодити, радився із знайомими.
Згодом з’ясувалося, що на ремонт потрібна кругленька сума, а таких грошей у нас не виявилося. От і довелося ходити пішки. Звичайно, якби у нас були б накопичення, ми витратили б скільки потрібно.
Але де цим накопиченням взятися? І так маленька донечка на руках, на все необхідне ледве вистачає. Чоловік донедавна працював один, але коли дочці виповнилося три роки, я теж змогла вийти на роботу. А користі все немає.
Свекор спочатку обіцяв, що допоможе з ремонтом автомобіля. Навіть питав, скільки це буде коштувати. Але потім якось притих. Тепер мовчить і жодного інтересу до нашої проблеми не виявляє.
Хоча гроші у свекра зі свекрухою точно є в наявності. Але допомагати не поспішають. Я тисну на чоловіка, але той із батьками розмовляти відмовляється. Каже, що йому незручно у них гроші просити.
Але що ж тут такого? Адже як мої родичі нам допомагають, то чоловік зовсім не проти. А тут йому раптом незручно стало! І квартира, де ми живемо, теж нам дісталася від моїх батьків.
Вони ж нам і меблі нові нещодавно замовляли. А тепер у них чоловік пропонує мені і на ремонт машини гроші просити? Так, авто нам дісталося від свекра зі свекрухою. І за кожної сварки чоловік поспішає про це нагадати.
Але я вважаю, що цього замало. Вони живуть не бідно, а сім’ї єдиного сина допомагати не поспішають. Ми після появи доньки хотіли розширюватись, адже втрьох жити в однокімнатній квартирі тісно.
Але зараз навіть кредит нам поки не по кишені, а від батьків чоловіка такої допомоги чекати не варто. Напевно, так і будемо тулитися на 30 квадратах, збираючи копійку на ремонт машини.
