Мій чоловік перестав їсти вдома вечорами. Щоразу я готую смачну вечерю і чекаю його з роботи, але Валера відмовляється їсти вдома.
Справа в тому, що після роботи він часто заїжджає до мами, щоб допомогти їй. То в неї пральна машина поламалася, а майстрів дорого викликати, то свекруха не може сама годинник повісити на стіну. Тож як подяку вона годує його, а додому чоловік приходить ситий і втомлений, просто лягає спати.
Я не розумію, як спілкуватися з людиною, яку я не бачу днями. Я працює вдома, а Валера працює фізично на заводі. На вихідних він відсипається, тож про жодні прогулянки та розмови бути не може. А коли я намагаюсь поговорити, чоловік роздратовано йде до іншої кімнати.
Один вихідний день чоловік приділяє мені й домашнім справам. Він, звичайно, від цього не в захваті, але ж я теж не залізна. Цієї п’ятниці ми домовилися з’їздити разом у меблевий магазин, а по дорозі назад назад треба було продукти купити. Я склала список і зателефонувала Валері.
Тоді він був у свекрухи, допомагав вішати люстру. Вранці він сказав, що це займе небагато часу, а насправді все затягнулося на півдня. Коли він узяв слухавку, то сказав, що ми вже нікуди не підемо і щоб я сама скупилася у магазині.
Інні Олександрівні, моїй свекрусі, 65 років. Вона ще цілком бадьора жінка. На пенсії їй стало зовсім нудно, і вона почала звати Валеру до себе з будь-якого приводу. Ми і так приходимо її відвідати кожні вихідні, але відколи вона вийшла на пенсію, свекрухи в моєму житті стало дуже багато.
Свого часу свекруха народила дитину для себе. Серйозні стосунки в неї не складалися, а вона хотіла пізнати радість материнства. Тож Валеру вона виховувала сама. Свекруха ніколи ні в чому не відмовляла синові, вона піклується про нього до цього дня.
Мені здається, що Інна Олександрівна ревнує сина до мене. Інакше навіщо вона постійно запрошує його до себе, знаючи, що він важко працює? Краще дала б йому відпочити.
Але ні, їй бракує уваги. І свекруха вважає, що має повне право розпоряджатися вільним часом сина.
Ми у шлюбі вже п’ятий рік, у нас є маленький синочок. Знімаємо невелику квартиру, яка знаходиться за десять хвилин їзди від його матері.
Свекруха готує Валері все, що він любить, адже вона має на цей час. А ще вона нещодавно запропонувала йому прати речі, тому що у нас багато дитячих пелюшок, і я без того втомлююся. Тож чоловік частину речей залишає у матері завжди.
Мене вже починає напружувати це все. Особливо коли ми починаємо кудись разом збиратись і виявляється, що його джинси у мами, і шапку він теж у неї ще не забрав.
Свекруха добре виховала сина, він їй допомагає з оплатою рахунків та приносить продукти. А додому приїжджає вже без сил. Вирячиться в монітор і засне під фільм у кріслі, або й одразу плюхнеться на ліжко і засне.
Я наче одна живу. Ні турботи, ні розмов, жодної романтики, особливо після народження малюка. У результаті я сама і сина рощу, і в продуктовий ходжу. А завдяки свекрусі половина приготованої їжі псується, бо її ніхто не їсть.
Коли він знову заявив, що не голодний, я розлютилася. Сказала, щоб він або речі від матері забрав, або все перевіз до неї, бо далі так тривати не може.
Я хочу жити і спілкуватися з людиною, а не тільки на тіло, що хропе, дивитися вечорами. Мовчу вже про те, що дитині ж треба татова увага.
