Лілія ніколи не хвалилася тим, що має свою квартиру. Очевидно, вона жила в ній одна до заміжжя, але за документами половина нерухомості належала її матері. Та проживала в іншому місті та нечасто відвідувала доньку. Жінки особливо ніколи не підіймали питання володіння квартирою, доки у житті Лілії не з’явилася Клавдія Петрівна.
Ще з першого знайомства майбутня свекруха активно цікавилася статками Лілії. Яка зарплата? А квартира є? Є? Ах, мамі половина належить… Після весілля допити перетворилися на маніпуляції. Чи не на кожній зустрічі Клавдія Петрівна стверджувала, що у чоловіка з дружиною все має бути порівну, включно із правами на квартиру. Лілія успішно тримала оборону і не вступала в суперечку зі свекрухою.
Через якийсь час свекруха почала говорити безпосередньо про матір Лілії. Мовляв, жінка молода, може ще вийти заміж. А якщо уявити, що з нею щось погане трапиться, то потім доведеться з вітчимом боротися за другу половину квартири.
– Тобі це треба? Так що буде краще, якщо твоя мама перепише свою частку на тебе або на сина.
Лілія стояла як укопана. Мало того, що маму видали заміж без її відома, то ще й спадщину вже ділять. На той момент Лілія вперше не стрималася і висловила свекрусі всі свої підозри щодо її намірів. Також вона нагадала, що Клавдію Петрівну взагалі не повинні турбувати стан матері та її майна. Якщо вона вирішить вийти заміж, це буде суто її особистою справою. А з квартирою вони вже якось самі розберуться.
Після нетривалої суперечки Клавдія Петрівна пішла додому. З того часу вона рідко приходила в гості, та й Лілія не хотіла її бачити. Вона так і сказала чоловікові, що не хоче бачити його матір у їхньому домі. На що той промовчав.
Через місяць мати Лілії повідомила, що нарешті зможе відвідати дочку із зятем. Радісна Лілія вже готувала кімнату для гості, як її чоловік почав висловлювати невдоволення: як так, що її мати може ночувати у них, а Клавдії Петрівні навіть у гості заходити не можна? Розгорілася суперечка в результаті якої стало ясно, що слова свекрухи дуже вплинули на чоловіка. І тепер він сприймав тещу не як родичку, бо як ту, хто не хоче віддати їхній родині квартиру повністю.
— Якщо тебе це так турбує, то їдь до своєї матері і там приходь до тями, — сказала Лілія з думкою, що якщо він справді піде, то назад його не пустить.
Але чоловік залишився. Пара почала менше розмовляти, але гармонія поступово відновлювалася. Ніхто більше не порушував теми квартири чи спадщини. Лілія була цьому рада. Всьому свій час. А зараз час приймати гостю.