У мене чоловік розбився на скутері, коли синові було кілька місяців . В ті часи, ч той момент у мене не було квартири, і я продовжувала арендувати тимчасово.
За несплату грошей власниця витягнул всі речі у двір під сніг і дощ, всі меблі гамокли і розбухли, залишився лише холодильник.
Дуже було складно та важко, без даху над головою та без копійки грошей. Незабаром сина якось всунула в дитячий садок, а сама пішла працювати.
Працювала на трьох роботах, щоб було на що прожити. Заміж не вийшла більше, я ж боялася, що син не прийме нового чоловіка.
Сам він одружився у 18 років, а через 12 років розлучився, поїхав з країни, там зустрів жінку і почали жити вони уже в Італії, у них з’явилася дитина.
З цього моменту він став егоїстом, приїжджаючи, не давав дивитися через інтернет на онучку.
Незабаром його жінка стала мене звинувачувати в тому, що я живу в хороших умовах, а вони винаймають квартиру.
Син вимагає, щоб я продала своє житло та допомогла їм купити квартиру. У нашому місті квартири дуже подешевшали. Дуже складно мені було купити, тому по черзі купувала в гуртожитку секції, в одній секції 3 кімнати та в іншій 3 кімнати.
Останню кімнату купила у 2012 році, і вийшла одна секція як двокімнатна. Тоді мені було 53 роки. Тепер ці кімнати знецінилися утричі.
Син написав: “не хочу тебе знати, ти мені не мати”. А куди мені подітися у 61 рік? Про це ніхто не думає, ні син, ні невістка. Як бути далі?
