Мій син був оточений турботою та увагою з пелюшок. Ми з чоловіком намагалися дати йому все найкраще, підтримували у всьому.
Ігор — розумний та талановитий хлопець, але у коханні йому довго не щастило. Кілька років тому його покинула наречена, а через два роки дівчина зрадила йому з найкращим другом.
Ігор довго приходив до тями, був час, коли він по кілька днів не відповідав на дзвінки. А два роки тому він зустрів Марину. Молоді одружилися і мали переїжджати жити до нашої однокімнатної квартири. Але Марині здалося, що ця квартира надто мала для них двох.
Дівчина жила у двоповерховому будинку, а ще вона художниця і не терпить обмежених просторів. Марина за словом у кишеню не лізе, вона запропонувала нам помінятися з ними та віддати їм свою трикімнатну квартиру. Мовляв, ми вже люди похилого віку, навіщо нам стільки місця. Я обурилася і була проти цієї ідеї.
Тоді Марина запропонувала другу, менш абсурдну, але теж не надто привабливу ідею. Квартиру однокімнатну, яку я колись подарувала синові, вона запропонувала продати та вкласти кошти з продажу у будинок, який будували її батьки. Ми з чоловіком були проти, а син погодився.
Я попереджала його, що не можна жити з батьками, яким би великим не був будинок. Але Ігор надто любив Марину, щоб тверезо оцінити ситуацію. Стали вони жити в хаті сватів, і все змінилося в гірший бік. Не було ні дня, коли Ігор не скаржився б на життя в будинку Марини. А їй було комфортно, звісно.
Незважаючи на те, що Ігоря не влаштовував такий стан речей, у нього народилася дочка. З того часу весь вільний час мій син присвячує онуці, а ми її зовсім не бачимо. До того ж, ми майже перестали спілкуватися. Якщо раніше Ігор заїжджав після роботи на чай, то зараз ми бачимося зрідка у вихідні та у свята.
Я сподівалася, що хоч би на свій ювілей його побачу. Не знаю, чи стали вони краще жити, син майже нічого не розповідає, і ми телефонуємо рідко. Син не прийшов на мій день народження і навіть не привітав телефоном. Я не знаю, що думати. Впевнена, що забути він не міг, гадаю, його не пустила невістка.
Незважаючи на те, що чоловік намагався підбадьорити мене і друзі прийшли привітати, свято було зіпсоване. Я й думати ні про що не могла, а потім проплакала всю ніч. Я дзвонила йому, писала повідомлення, але син ігнорує спроби зв’язатися з ним. Не розумію, в чому я винна, чим я його образила?
