– Втомився я сьогодні! – пробурмотів Ігор, цілуючи Віру в щоку. – Як твої справи?
– Скучила я за тобою! – притулилася до чоловіка дівчина. – Ми з тобою вже цілий тиждень не бачилися, чому ти не приїжджав?
– Справ було дуже багато, Віро. Та й моя, здається, здогадуватися про все почала: на порожньому місці скандали закочує, якоїсь уваги до себе постійно вимагає, дітьми маніпулює. Загалом, складно все у нас.
– Ти обіцяв мені, що з дружиною розлучишся. – тихо сказала Віра. – Ми з тобою вже 3 роки разом, а я досі в коханках ходжу.
Ігор закотив очі – знову починається якесь незрозуміле ниття.
Сюди, на орендовану квартиру, він приїжджає відпочити від дітей і дружини, а Віра, замість того, щоб радіти зустрічі і радувати його, теж починає його “пиляти”.
– Я ж уже пояснював тобі, Віро, ну не можу я зараз Людмилу кинути. По-перше, у нас із нею діти ще маленькі, невідомо, як вони новину про розлучення сприймуть.
По-друге, ми з дружиною тісно пов’язані бізнесом, багато чого оформлено на неї.
Дай мені трохи часу, я вирішу свої проблеми, і ми обов’язково будемо разом.
– Коли? – так само тихо запитала в Ігоря Віра. – Скільки мені ще чекати? Рік, п’ять, десять років?
Ігоре, ти зрозумій мене правильно – я просто втомилася ховатися.
Мені набридло чекати на тебе тижнями і в принципі, ділити з кимось набридло.
Якщо ти впевнений у тому, що нам із тобою ніколи не бути разом повноцінно, то просто відпусти мене.
Я ж жінка, я ж теж заслуговую на звичайне людське щастя? Чи ні?
Ігор швидко перевів тему. Йому зовсім не хотілося вислуховувати нотації від коханки:
– А давай з’їздимо з тобою в ресторан? Давно ж нікуди не вибиралися. Куди підемо?
Віра натяк зрозуміла і розмову про спільне майбутнє припинила.
Вечір вони провели разом.
Ігор, віддзвонившись дружині і збрехавши про термінову робочу поїздку, залишився у Віри ночувати.
– Та точно, гуляє він від тебе! – говорила Людмилі її мати, Євгенія Олександрівна. – Це ж видно, які в нього можуть бути поїздки, коли він сам на себе працює? У нього ж начальників немає.
Та й не дарма він, Людо, весь час чепуриться – костюмчики носити став, у ці перукарні або, як їх там, барбершопи модні дорогі бігати.
Раніше сам голився, а тепер йому щетину спеціально навчена людина прибирає.
Тьху, срамота!
– Припини, мамо. – попросила Люда матір. – Ну навіщо ти робиш ще гірше?
Я ж теж не залізна – невже я від тебе елементарного співчуття не заслуговую, обов’язково потрібно остаточно мене в бруд втоптати?
– Та гони ти його в шию, Людо! – злилася Євгенія Олександрівна, яка все розуміє. – Навіщо він тобі потрібен?
Документи зібрала, до суду пішла, майно відсудила і стусана цьому безсовісному для прискорення дала – все, більше від тебе нічого не потрібно!
Мені шкода тебе, Людо. Чому ти себе не цінуєш?
Жінка й справді давно підозрювала, що в чоловіка хтось з’явився, всі передумови до цього були, хоч Люда й не одразу на них звернула увагу.
Проблеми в сім’ї почалися років три тому – саме тоді з’явилися перші затримки на роботі, якісь відрядження та термінові справи.
Люда мучилася. Мучилася насамперед від невідомості – якби Ігор зізнався чесно, сказав, що має іншу жінку, і не хоче з нею, з Людою, жити, то було б, напевно, простіше.
А так він і сім’ї вже не належав, і йти від неї, законної дружини, не збирався.
Почалося все з причіпок. Ігоря раптово перестала влаштовувати зовнішність дружини:
– Якась ти худа. – оглядаючи дружину з ніг до голови, морщився чоловік. – Жодної жиринки в тобі немає, ну як підліток, чесне слово.
Людо, може, тобі грошей дати? Ляжеш у клініку, форми тобі там піднаростять, хоч на жінку, можливо, станеш схожа.
Такі розмови Люду дуже ображали, адже Ігоря раніше все влаштовувало і жодних претензій у нього до її статури не було.
Людмила завжди була худенькою – після появи погодок вона ні краплі не погладшала.
Лягати під ніж хірурга, нехай і заради коханого чоловіка, Люда не збиралася. Тому подружжю ніяк не вдавалося знайти компроміс.
Пізніше пішли претензії і до ведення домашнього господарства.
Незважаючи на те, що Ігор людиною був доволі забезпеченою, прислугу він заводити не бажав – усі питання, включно з вихованням дітей, прибиранням, пранням та іншими домашніми обов’язками лежали на плечах Люди.
– Їсти це просто неможливо! – кидаючи ложку вбік, кривився Ігор. – Ти забула, де в нас лежить сіль? Ти сама-то пробувала цей борщ?
– Пробувала, звісно. – говорила Люда. – Борщ смачний. Дітям теж сподобалося, тільки тобі я, як зазвичай, чомусь не догодила.
Незважаючи на щоденні сварки, Ігор дружину від себе нікуди не відпускав.Люда, втомившись від нескінченних образ і сліз, останні півроку сама багато разів пропонувала чоловікові розлучитися:
– Ігорю, ну скільки можна! Якщо ти зустрів іншу, то май сміливість мені в цьому чесно зізнатися. Тобі що, приносить задоволення дивитися, як я мучуся?
– Нісенітниці не кажи! – щоразу відповідав Ігор дружині. – У мене нікого немає.
– Я відчуваю, що є! – парирувала Людмила. – Ти постійно мене з кимось порівнюєш і, на жаль, я програю: і готую не так, і виглядаю не так, як годиться, чи не так?
Ігор від дружини тільки відмахувався, усім виглядом показуючи, що подібні розмови йому неприємні.
Довгих 4 роки Люда шукала в собі сили припинити цей цирк.
Віра сиділа з подругами в кафе. Дівчата реготали, розповідали одна одній якісь смішні історії, а Віра начебто їх не слухала. Усі думки її були зайняті Ігорем.
– Та що з тобою відбувається? – не витримала Христина. – Що за траур? Кого оплакуємо?
– Жіноче щастя моє оплакуємо! – сумно протягнула Віра.
– Що ніяк твій одружений із сім’ї йти не хоче, так? – здогадалася Юля. – Віро ,та навіщо він тобі потрібен? Дорослий чоловік, п’ятий десяток розміняв.
Ну, забезпечений, а толку-то? Ти з ним уже 4 роки зустрічаєшся, а в тебе ні власної квартири, ні власної машини не з’явилося.
Навіщо він тобі потрібен? Подивися, скільки навколо неодружених хлопців – он за сусіднім столиком кароокий брюнет симпатичний сидить, давно вже в наш бік очима стріляє.
Хочеш, я вас познайомлю?
Віра почала відмовлятися.
– Юлю, та що ти! Сиди, не ходи нікуди, не треба мене ні з ким знайомити! Юлю, сядь негайно! Господи, як соромно-то?!
Юля завжди вирізнялася якоюсь відчайдушністю і впевненістю в собі. Вона з-за столика підійшла до хлопця, нахилилася до нього і щось сказала.
Молодий чоловік усміхнувся і кивнув, а Юля повернулася до столика:
– Так, дівчата, на наших із вами очах починається нова сторінка життя Віри!
Я, між іншим, не помилилася, хлопець саме на неї око поклав.
Христина, Оля, встаємо! Нам потрібно припудрити носики. Встаємо, дівчатка, швидко!..
Так, з легкої руки Юлі, Віра познайомилася з Денисом. Спочатку ніякого розвитку цим стосункам дівчина давати не збиралася, але потім, приблизно через місяць регулярних дзвінків, з подивом зрозуміла, що Денис їй подобається, причому набагато більше, ніж Ігор.
Ще через місяць Віра прийняла пропозицію Дениса, і вони стали парою.
– Привіт, люба! – Ігор сидів у машині і розмовляв із Вірою. – Як у тебе справи? Вибач, давно я тобі не дзвонив і не писав, справ було дуже багато.
Я ще одну філію в області відкривав і зовсім замотався. Зустрінемося сьогодні?
– Привіт. У мене все добре. Спасибі, але ні, Ігор, не можу. У мене справи.
Такої відповіді чоловік почути від коханки не очікував. Ігор одразу насторожився:
– А з яких пір твої справи важливіші за мене? Раніше, пам’ятається, ти ніколи від зустрічі не відмовлялася.
– Це було раніше, а зараз пріоритети змінилися. А ти, Ігоре, мене вибач, але більше ми з тобою зустрічатися не будемо. У наших стосунках я ставлю крапку.
Віра кинула слухавку, а Ігор розлютився, завів машину і помчав до коханки.
Віра його начебто чекала:
– Так і знала, що серйозної розмови не уникнути. Проходь.
– Віро, що відбувається? Ти мене уникаєш чи що? Я ж пояснив, що вирватися весь цей час не міг, зайнятий був, працював на наше, між іншим, із тобою майбутнє. Я зовсім скоро розлучуся з дружиною і…
– Не треба, Ігорю, не треба ніяких розлучень. Я від тебе йду. У мене тепер є коханий чоловік – він мені зробив пропозицію, і я заміж виходжу.
Ігоре, будь ласка, залиш мене в спокої. Більше не приїжджай. У нас із тобою немає майбутнього.
Ігор зірвався і наговорив Вірі гидоти. Обізвав нецензурно. Сказав, що такої підлої і лукавої жінки він ніколи в житті не зустрічав.
Віра на образу ніяк не реагувала. Вона вислухала колишнього коханця і вказала йому на двері.
Так, з коханкою чоловік зустрічався протягом 4 років, тому новина про її швидке весілля шокувала його – чомусь Ігор думав, що і тіло, і душа Віри належать тільки йому.
– Та й біс із нею! – вирішив чоловік, спускаючись до машини. – Із дружиною помирюся, стосунки відновлю, все-таки з Людою ми майже 16 років разом, стільки всього пережили, двох дітей ростимо.
А таких, як Віра, у мене буде ще мільйон. Можна подумати, вона остання.
Вдома на Ігоря теж чекав сюрприз. Люда замість гарячої вечері поклала перед чоловіком папку з документами:
– Це що таке? – здивувався Ігор. – А вечеря де?
– Це документи на розлучення. Будемо розходитися. Я з тобою жити більше не хочу.
Другого удару під дих за один вечір Ігор не очікував:
– А тобі-то що в мені не подобається? Тебе-то я чим не влаштовую? Теж когось собі знайшла чи що?
– Теж… – усміхнулася Люда. – Ні в мене нікого немає, просто я ділити тебе з іншими жінками втомилася.
Хочу нарешті пожити спокійно, без нервування.
Майно будемо ділити. Врахуй, Ігоре, я в суді битися буду за кожну копійку. Я тобі влаштую пекло за витрачені роки свого життя.
Ігор злякався, адже при розлученні доведеться віддати половину кровно заробленого, та ще потім і аліменти на двох неповнолітніх дітей виплачувати:
– Людо, та ти чого до слів чіпляєшся? Я коли говорив “теж”, не себе мав на увазі, а друга мого. Там у сім’ї проблеми великі. Ось я і сказав так…
– Ну ось, ти знову брешеш. Та я все знаю вже давно. Дівчину, з якою ти зустрічався, звуть Віра, їй 26 років, я її адресу, якщо хочеш назвати, можу.
Давай розійдемося по-хорошому, я тебе востаннє прошу. У будь-якому разі, жити разом ми більше не зможемо.
Звичний світ Ігоря звалився. Тепер у законної дружини є всі шанси залишити зрадника ні з чим.
Ігорю довелося визнати свою поразку. Чоловік не втрачає надії заслужити пробачення дружини.
Він Люді постійно клянеться, що більше ніколи навіть не подивиться на іншу жінку.
А Віра готується до весілля. У них із Денисом усе добре.
Про Ігоря дівчина намагається не думати – нехай він залишиться в минулому.
