– Може, поговоримо, що відбувається? — першою не витримала Карина.
– Через тебе я весь у боргах, так жити просто неможливо! — не сказав, а просичав Артем, — І взагалі, коли ми з тобою одружилися, ти була така беззахисна й ніжна, а тепер…
— Що тепер? Ну що, говори!
— Тепер тобі потрібні тільки гроші, я цілий день ґарую, щоб заробити, а тобі все мало, сама ж ти на роботу не ходиш, а мою працю взагалі не цінуєш, — ображено заявив Артем.
— Ти це серйозно? — обурилася Карина.
Вона навіть не відразу змогла відповісти, настільки була обурена.
— Ти серйозно, Артем?
— Звичайно, ти ж не пішла викладати в коледж, а засиділася вдома, — підтвердив Артем.
Від цих слів Карина просто підскочила:
— Ну ти взагалі, адже спочатку я була у декреті з Данькою, потім рік з ним сиділа моя мама, коли ми ще жили у них, але ж ти сам хотів доньку. А коли народилася Аліса, то мені вже не до коледжу стало, треба було якось давати собі раду.
Адже жити в батьківській двокімнатній квартирі в одній кімнаті вчотирьох стало просто нестерпно. Ти ж сам став затримуватися на роботі, не хотів іти додому, чи забув? Ну я й прийняла рішення.
— Ага, звідки ти взяла, що я хотів доньку? Ти й справді фантазерка, — розсміявся Артем.
— Ти що, Алісу не любиш? — обурилася Карина.
— Я цього не казав, просто ти маєш звичку все вирішувати за мене, ось і з квартирою це була твоя ідея, а тепер ні на що не вистачає, — з докором відповів Артем.
— А як нам треба було жити, все так само в одній кімнаті вчотирьох? Ти ж не думаєш про квартиру, мені довелося взяти все у свої руки. А про доньку ти мені шепотів ночами, чи вже забув?
Ну так, це було інше, несвідоме, абстрактне, коли ти казав, що хочеш донечку, схожу на мене, так? — уїдливо запитала Карина.
— Ну так, — з викликом відповів Артем, — я це сказав у пориві, не думав, що ти все так буквально зрозумієш і поставиш мене перед фактом. Я мав на увазі, що хочу, але ж не зараз?
— Цікаво, а коли ж тоді? Мені вже тридцять два, чого ж чекати? — Карина починала кипіти.
— Ну тоді, коли жити будемо просторіше, — ледь стримуючись, щоб не закричати, — сказав Артем.
— Звідки це ми будемо жити просторіше, якщо ти для цього нічого не робиш? Ми сім років жили у моїх батьків, вони разом із твоїми пропонували нам сплатити перший внесок, але ти ж не захотів! А адже мої тоді й за квартиру платили, і продукти купували.
— Ти забула, що я тоді працював сам, я не мільйонер, вибач, але не витягнув, — Артем встав і почав нервово ходити по кухні.
— Не витягнув? Та ти просто не захотів нічого змінювати, тобі пропонували іншу роботу, а ти не пішов. Ти сказав, що тут у тебе стабільність, а там повна невідомість, і ризикувати не варто.
Тому я й пішла з коледжу та почала заробляти, даючи онлайн-уроки. І цю квартиру я орендувала, бо ми б так і жили в кімнаті вчотирьох. Тобі ж подобається жити окремо?
— Мені подобається, але не подобається платити такі гроші, — похмуро відповів Артем.
— Та я ж заробляю на оренду квартири, і за репетиторів для дітей теж я плачу, — обурилася Карина.
– Ось саме тому я тепер купую всі продукти, і на ремонт машини мені не вистачає. Тобі не зрозуміти чоловічих турбот, — Артем був упевнений у своїй правоті.
– Та ти що, хочеш, щоб я на все заробляла? Ну ти й чоловік, — у відчаї вигукнула Карина.
— Так, я чоловік, а ти без мене поїхала з дітьми на море, і цим мене принизила.
— Ти ж сам відмовився, — здивувалася Карина.
— Ну так, бо ти ні про що не думаєш, тобі б тільки гроші витрачати, ти й думаєш тільки про гроші, — з відчаєм і тугою в погляді сказав Артем,
— Тому я й вирішив, що, мабуть, нам треба розійтися, ти мене взагалі не цінуєш…
Карина мовчки дивилася на чоловіка і не знала, що й сказати.
Її аргументи його не переконували, що б вона йому не говорила.
Вона зітхнула і… ,
— Ну добре, давай розійдемося, раз так, ти вже не вперше мені все це говориш, значить, ми ніколи не домовимося…
— Ось бачиш, я й думав, що ти легко погодишся. Може, у тебе вже хтось на прикметі — якийсь із квартирою чи той, хто вміє заробляти більше грошей, ніж я? Адже для тебе важливо тільки це? — з образою сказав Артем.
Але Карина не стала відповідати: у неї починалися онлайн-заняття з учнями, і вона пішла до кімнати…
Артем довго щось гамірно ворушив, зібрав сумку з речами й поїхав.
Як з’ясувалося згодом, він тиждень ночував то в друга, то на роботі, а потім поїхав до своїх батьків…
Карина після сварки ходила вся розгублена, постійно прокручуючи в думках їхню розмову.
У чому вона не права?
Так, вони платять за орендовану квартиру, але інших варіантів немає, адже Артем нічого змінювати не хоче.
Його запрошували на іншу роботу, там, звичайно, навантаження величезне, а тут він сам собі господар.
Останнім часом він приходив з роботи рано і лягав біля телевізора з втомленим виглядом. Мовляв, Карина ж сидить вдома, а він — працює. А те, що вона й дітей до школи відвозить і забирає, і на секції возить, і всі домашні справи на ній, і при цьому ще й заробляє, — це ніби її примха!
Мовляв, не треба наймати репетиторів дітям, нехай самі вчаться, як ми. І у всьому так, ну сил просто немає… .
Коли Артем пішов, Карина спочатку навіть відчула полегшення — ніхто її не докоряє.
Грошей їй теж на все вистачало, та й потім доведеться домовлятися з ним, щоб він давав гроші на дітей. Вона навіть заробила на онлайн-уроках більше, ніж зазвичай — з’явився вільний час.
Але через деякий час стало ясно, що діти сумують.
— А мене тато вчив готувати, ти пам’ятаєш, мамо, як ми з ним одного разу приготували пасту з креветками, — згадував Даня.
— А мені тато зашивав джинси, коли ти була зайнята, — сумно сказала Аліса. — І взагалі без нього нудно.
Карина з часом сама відчула, що роздратування минуло, а натомість з’явилася порожнеча.
А потім раптом вона почала згадувати хороше.
Як Артем купував їй квіти, як іноді намагався приготувати щось смачне — він, до речі, непогано готує. І взагалі, коли вона тяжко хворіла, він зворушливо доглядав за нею. І тоді вона була впевнена, що Артем її справді кохає…
Але минув уже місяць, а вони й досі живуть окремо.
Свекор якось дзвонив Карині, питав, що у них сталося, казав, що Артем ходить похмурий. Але ж Карина його не виганяла, він сам вирішив, що їм треба розійтися. ..
І раптом ще через тиждень — дзвінок у двері.
Карина відчинила, а там — Артем.
Вона здивувалася:
— У тебе ж є свої ключі, ти щось забув?
А він якось дивно на неї подивився, довго дивився, а потім відповів:
— Мені було ніяково, хто знає, хто у тебе…
Вона знову спалахнула, але Артем одразу ж підійшов до неї ближче.
— Давай поговоримо, ти уявляєш, мені дзвонив Данька, сказав, що я дурень, що вирішив розійтися з такою жінкою.
— Так і сказав? Адже йому лише одинадцять? — посміхнулася Карина.
— Ну, майже так, — посміхнувся Артем, — у нас росте справжній чоловік. А за нашою Алісою я теж дуже скучив. І взагалі-то ти маєш рацію, я забув, я забув тебе, давай почнемо все спочатку…
Вони розмовляли кілька годин.
Виявляється, Артем змінив роботу й багато чого переосмислив.
Карина теж була готова до примирення, вона сама сумувала й зрозуміла, що хоч у них і накопичилося багато претензій одне до одного.
Але вони всі розсипалися, коли вони розійшлися, вона шкодувала про це розставання…
Ніхто не може дати гарантій щастя.
Але якщо двоє хочуть бути разом і готові йти на поступки та домовлятися, це вірний шлях до щастя.
Адже саме кохання змусило Артема повернутися, а Карину — прийняти чоловіка назад і повірити в те, що у них усе вийде…
