– Завтра до мене хлопці з роботи прийдуть, Олено, тож зварганиш нам що-небудь до вечора! – повідомив Микита своїй дружині.
– У сенсі “зварганишь”? Микито, ти забув, чи що, я на вії поїду завтра ввечері! Я ж ще три тижні тому записалася! – обурилася Олена.
– Перезапишись! У чому проблема-то?
– А в тому, що до моїх майстрів так просто не запишешся! Я взагалі-то ходжу до одних із найкращих, і в них розписані тижні наперед!
– Слухай, Олено, ти і так сидиш удома постійно, що станеться, якщо ти цього разу не зробиш свої ці вії? – спокійно, навіть трохи глузливо запитав Микита дружину.
– Мені взагалі-то через три дні йти на день народження до Ганни! Я, по-твоєму, маю там бути найстрашнішою? Ти сам себе як почуватимешся, якщо на мене там усі тикатимуть пальцями через облізлі вії?
– Та ніхто навіть не помітить, Олено! Вії та вії! Я, якщо чесно, навіть не помічаю, що ти щось переробляєш там постійно! Зате ти сама до цього так ставишся, ніби кінець світу настане…
– Для мене – так! Кінець світу!
– Та я всього раз тебе про щось попросив за всі три роки, всього раз! І ти не можеш заради мене повестися по-людськи і піти назустріч? Олено, це вже просто нахабство якесь!
– Усього раз? Та я тут постійно тобі кашоварю! Прибираю за тобою! Хіба тобі цього мало? А як ти там сказав, “зварганити” що-небудь до вечора, це означає весь день простояти біля плити, нікуди не встигнути й узагалі залишитися страшилкою! – образилася вона на чоловіка.
– І коли це ти стала такою егоїсткою? Ти ж раніше не була такою.
– Я і зараз не егоїстка! – заявила Олена.
– Так? А брати з моєї зарплати гроші постійно на свої салони і шмотки, кататися по кафешках і ресторанах із подружками і їздити по морях за мій рахунок – це в порядку речей виходить!
А те, що я попросив тебе раз щось зробити, то мені одразу відмова… Добре… Дякую,кохана! – виділив він останнє слово у своїй тираді.
Олена нічого не відповіла чоловікові, вона намагалася показати йому свою незалежність цим, хоча за фактом залежала від нього і від його грошей, як сліпе кошеня залежить від годування мами-кішки.
Але не можна сказати, що Олена сама була винна в такій зміні своєї поведінки, адже раніше вона справді була більш відповідальною, більш різнобічною. Вона працювала, просувалася кар’єрними сходами в мережі магазинів брендового одягу, малювала, займалася спортом і навіть допомагала бездомним тваринам на вихідних.
Але коли вона вийшла заміж за Микиту, йому незабаром запропонували хорошу посаду на його роботі, і він наполіг на тому, щоб його дружина відтепер стала домогосподаркою. Він пообіцяв їй, що вона ні в чому не матиме потреби, що виконуватиме кожну її забаганку, адже він же чоловік, добувач, має утримувати сім’ю.
А за фактом його трохи лякала незалежність дружини на той час, він боявся, що вона може піти від нього, так само, як і минула його дружина, яка почала заробляти більше, ніж він.
Але з Оленою вийшло все дещо по-іншому. Вона звільнилася зі своєї роботи, так, якийсь час сидячи вдома і займаючись домашніми справами вона так само продовжувала вести свої хобі, а потім стала приділяти цьому все менше і менше часу, більше витрачаючи часу на різні соціальні мережі.
Поступово у Олени змінилося коло друзів. Ті люди, з якими вона довгий час дружила і спілкувалася, не знали, про що з нею можна говорити, вона завжди перетягувала будь-яку тему на себе, на свою зовнішність, на якісь обновки, тренди інтернету. Усе те, що їм було нецікаво і з часом вони перестали спілкуватися.
Але Олена не сумувала, вона досить швидко знайшла собі нових друзів, точніше подруг, які були такими ж, як і вона сама. І вона щиро вірила, що тільки вони її і розуміють, що кращих друзів у неї і не було ніколи, ніж ці дівиці.
Але за фактом кожна з цих дівчат обговорювали інших, своїх же подруг за спиною постійно, висміювали щось позаочі і намагалися ніяк не показувати цього при об’єкті обговорень. Згодом Олена перейняла і цю рису теж.
Але варто віддати їй належне, будинок вона утримувала в чистоті та порядку, та й готова їжа в домі Микити і Олени була завжди ,і найчастіше свіжа, сьогодні приготована.
Тільки ось сам Микита вже почав розчаровуватися у своїй дружині і в тому рішенні, яке ухвалив щодо її сидіння вдома…
Наступного дня, перед тим як іти на роботу, Микита нагадав своїй дружині про те, що до нього прийдуть друзі з роботи, і його прохання все ще в силі, на що почув:
– Що ти до мене причепився з цим готуванням? Ви що, не можете собі що-небудь замовити звідки-небудь? Чому я маю змінювати свої плани заради тебе і твоїх дружків? – невдоволено запитала вона.
– Тому що я тебе попросив, Олено! Заради мене, будь ласка, зроби що-небудь… – попросив він знову.
– А що ти зробив за останній час заради мене? От хоч що-небудь?
– Що, вибач?! – був шокований Микита цим запитанням.
– Що чув!!! Знайшов теж мені тут прислугу! Я все-таки господиня в цьому будинку! У цій квартирі я сама вирішую, коли мені і що робити! Зрозумів?! – закричала вона на нього.
Микита невесело засміявся зі слів своєї дружини. Його забавляв тон Олени, тому що в нього самого було зовсім інше уявлення про її обов’язки.
– О, ні, моя люба! Те, що ти тут живеш, не робить тебе господинею моєї квартири! Хочеш продовжувати жити зі мною – відпрацьовуй! – заявив їй чоловік.
– Це в якому сенсі?!
– Та в найпрямішому! Чи ти думаєш, я й далі продовжуватиму тебе спонсорувати направо і наліво, поки ти не можеш виконати одне єдине моє прохання? – з деякою злістю в голосі запитав він дружину.
– Стоп… Ти ж сам просив мене звільнитися з роботи, щоб я була домогосподаркою й утримувала наш дім
– Мій дім! Мою квартиру! Не плутай, будь ласка! – перебив він Олену.
– Ах ось воно як тепер? Твій будинок і твою квартиру.
– Саме!
– Тоді, може, мені покинути цей… Твій дім? Може, мені знову влаштуватися на роботу, щоб ти знову почав себе вважати нікчемою, яка боїться втратити свою жінку, якою ти був, поки я не звільнилася? – запитала вона отруйно-солодким голосом.
– Та як ти смієш так зі мною розмовляти?! – закричав він на дружину.
– Та ось так! Просто! Не повіриш! Чи ти думаєш, що я не пам’ятаю, яким ти був жалюгідним раніше, як ти трусився наді мною, доки я не звільнилася і не стала сидіти вдома?
– Так! Тут я зробив велику помилку.
– Невже ти це зрозумів! – уже хотіла розслабитися Олена. – Тож іди на роботу і не виступай тут більше! Не роби таких помилок!
– Ні, ти не зрозуміла! Я зробив помилку тим, що одружився з тобою! Тим, що дав тобі все, а ти тепер так поводишся! Невдячна!
Олена стояла в цей момент у халаті біля вікна, вона хотіла піти в душ, щоб їхати у своїх справах, але після такої розмови в неї все змінилося всередині, вона начебто потрапила знову в рідну домівку, коли її тицяли тим, що вона з’їла зайве печиво…
Батьки її були небагаті, вони на всьому постійно заощаджували, але при цьому в неї було ще п’ять братів і сестер, з якими вона не спілкувалася відтоді, як покинула рідну домівку у вісімнадцять років.
Покинула тому, що її завжди називали невдячною, казали, що вона всіх об’їдає, і всі її брати й сестри підхоплювали цю тему й тикали її точно так само.
І ось зараз вона начебто знову опинилася тією маленькою дівчинкою.
Але і злегка протверезіла від того життя, яким жила останнім часом.
– То розлучися зі мною! Що тобі заважає? – запитала вона, не дивлячись на чоловіка.
– Що? Та ти загнешся без мене! Ти ж нічого не можеш зробити! У тебе немає ні житла, ні роботи, нічого! Ти всім, що в тебе зараз є, зобов’язана тільки мені!
– Давай перевіримо? Чи ти думаєш, що я роботу не знайду?
– Ти ж нічого.
– Не вмію? Ти це вже казав, Микито! Ще якісь аргументи будуть?
– Ти моя дружина, і ти звідси нікуди не підеш! – не придумавши нічого вагомішого, сказав Микита дружині.
– Так? Я що, річ тут? Начебто ні! Я така сама жива людина, як і ти!
– Та ти утриманка! Ти живеш за мій рахунок! Все робиш за мій рахунок!
– До тебе я якось справлялася з усім сама, а значить, зможу знову! – відповіла йому Олена.
– Не сперечаюся, мені буде дуже складно, але зате я знову стану собою, а не просто прикрасою твого его!
– Я тебе такою ніколи й не вважав.
– А ким же ти мене вважав? Дітей ти не захотів заводити, з роботи мене попросив звільнитися, бо ти переживаєш, що я втечу, як твоя колишня, а тепер…
– Але я ж не думав, що ти так змінишся!!! – знову закричав він.
– А хто в цьому винен? Ти хіба не знав, що сидіння вдома отупляє людину? Ні? Ну так ось! І так, я розумію, що я змінилася, що я стала іншою, що зараз я вже не та розумна і різнобічна, але я це можу виправити з часом! А ось ти як був боягузом, який боїться знову розбитого сердечка, так ним і залишишся!
Від цих слів дружини в Микити в голові начебто сталося якесь помутніння. Він різко заліпив дзвінкого… дружині за її неповагу й образу його гідності.
Олена відлетіла від нього на кілька метрів, адже раніше такого ніколи не було.
Лише за кілька хвилин він зрозумів, що зробив і кинувся до дружини. Олена намагалася від нього відсторонитися, але він повзав навколішки перед нею, не даючи якось пройти повз, щоб утекти, вибігти зі спальні.
– Кохана… Олена… Пробач… – лепетав Микита, переляканий своїм вчинком, він сам від себе такого не очікував.
– Відійди від мене!!! – кричала вона на чоловіка.
– Вибач, будь ласка! Дай я подивлюся, що в тебе з обличчям… Я не хотів, чесне слово! Ти сама мене змусила… Ну, Олено…
– Не наближайся до мене, чудовисько!!!
Поки Микита не давав проходу дружині, вона тримала руку на обличчі, там усе горіло, було дуже боляче, намагаючись ухилитися від чоловіка, щоб він не обхопив її за ноги, Олена зрушила трохи руку з того самого місця на обличчі, і на підлогу впала велика крапля крові. Вони обидва це побачили, і Микита одразу ж сказав:
– Дай я подивлюся… Будь ласка… Якщо там рана… Її потрібно обробити…
Але вона не піддавалася цій маніпуляції, вона намагалася ухилитися й далі.
– Пропусти мене у ванну… – зі сльозами на очах просила вона.
– Дай я сам спочатку подивлюся!
Але в неї вже була вся рука липка й гаряча. Вона розуміла інстинктивно, що там щось серйозне, рана, шкіра на обличчі лопнула .
Зрештою, їй вдалося обійти його, і Олена втекла від чоловіка у ванну кімнату, де швидко, просто блискавично зачинила двері на замок.
Микита одразу ж почав тарабанити, просячи вибачення і просячи відкрити йому двері. Але замість цього дівчина відірвала руку від обличчя, кров було видно.Вона, перш ніж умитися, дістала телефон із кишені халата і набрала швидку, сказала при цьому, що чоловік розпустив руки, а вона сховалася у ванній, боячись, що він може ще щось із нею зробити.
Мабуть, медики передали цю розмову в поліцію, тому що приїхали вони разом.
Весь цей час, до приїзду медиків, дівчина просиділа у ванній, притискаючи руку до скроні, до обличчя, бо кров так і не зупинялася. А Микита не відходив від дверей, забувши про те, що йому потрібно було йти на роботу, він навіть не подзвонив нікому туди, щоб попередити – його сьогодні там не буде.
А коли приїхала швидка і поліція, він відмовився їх впускати, кричачи в домофон злякано, що він сам із дружиною в усьому розбереться, але йому такої можливості не дали…
За деякий час двері в його квартирі вибили, і туди забігли спочатку поліцейські, які одразу ж скрутили чоловіка, а потім уже швидка. І тільки тоді Олена вийшла з ванної.
У машині швидкої допомоги кров уже перестала хльостати або, принаймні, зменшила свій шалений темп. На обличчі вже виднівся великий синець, їй було страшно і неприємно дивитися на себе в дзеркало не тільки через те, що відображення стало іншим, а ще й було соромно дивитися собі в очі, що вона довела свого чоловіка до такого.
Що він не знайшов нічого кращого, окрім такої поведінки.
Але заяву на нього в поліцію вона все ж подала, щоб на майбутнє знав, що не слід розпускати руки…
Після цього інциденту Олена дочекалася, доки в неї все загоїться, це було не швидко.
Одразу після цього вона перейнялася пошуком роботи, щоб більше так не залежати від чоловіка, щоб він не міг її тикати так само, як того самого ранку.
А Микита практично щодня повертався з квітами додому, намагаючись вимолити пробачення у дружини…
