– Люба, ти вже склала список святкових страв? – Семен запитально подивився на дружину, Алісу.
– Так. Буде порційний салат, два загальних салати, гаряче і тортик. – Дружина кивнула у відповідь, очікуючи продовження розмови.
Останнім часом чоловік був якимось загадковим, немов чогось не договорював.
– Добре, але я попрошу тебе зробити на один порційний салат більше.
– Так? Ми ж із тобою обговорювали список гостей, і ти казав, що ми святкуватимемо в колі сім’ї, – Аліса зробила вигляд, що здивувалася.
– Так і є, у родинному колі. А на один більше, бо Дмитро прийде. Я здається, тобі казав, що моя колишня дружина їде у відрядження. До Нового року не встигне повернутися, і сина ні з ким буде залишити…
– Ні, не говорив. А чому б дитині не вирушити до бабусі?
– Моя мати прийде до нас. Ми сто разів це обговорювали! – нагадав Семен.
– У Діми є ще одна бабуся. Твоя колишня теща.
– А вона… вона теж їде, – відповів Семен.
– У відрядження? – Аліса підняла брову.
– Не знаю, куди, – відмахнувся він. – Яка різниця? Просто май на увазі, що мій син святкує з нами і йому потрібна буде тарілка і зайва порція. Хіба тобі важко приготувати на один салат більше?!
– Ні, неважко.
Аліса вирішила не нагнітати. Дмитро був доволі спокійним підлітком: приходячи в гості, він зазвичай сидів у гостьовій кімнаті й грався в телефоні чи планшеті.
Єдиним його “недоліком” був організм, що росте, і велика ненажерливість. Нещодавно на ювілеї у свекрухи хлопчик з’їв усю нарізку зі столу, накритого на 8 осіб, з’їв кошик пирогів і попросив друге гаряче. Тому Аліса зрозуміла, що готувати потрібно з великим запасом.
– Але якщо вже в нас поповнення, тобі доведеться відвезти мене в магазин. У мене було все розраховано, – сказала Аліса.
– Коли тобі треба? – Семен неохоче відірвався від телевізора.
– Завтра.
– Завтра я не можу. У мене важливий матч.
– Ти так кажеш, немов сам будеш бігати з м’ячем по полю! Від того, будеш ти “присутній” на грі чи ні, нічого не зміниться. Допомогти “безногим” ти точно не зможеш.
– Не говори так про мою улюблену команду! – обурився чоловік.
– Ти сам так кажеш, коли вони пропускають один гол за іншим! – парирувала Аліса. – До того ж минулого “важливого” матчу ти вжив стільки, що довелося викликати лікаря і тиждень тебе “капати”.
– Знайшла що згадати… Було один раз.
– Загалом, завтра після роботи везеш мене в магазин! Нам ще подарунки купувати…Семен щось пробурчав під ніс і продовжив дивитися телевізор.
Наступного дня Аліса приїхала додому трохи раніше. Вона розраховувала, що чоловік швидко повечеряє і вони вирушать на шопінг. Однак Семен приїхав досить пізно, забувши про обіцянку.
– У нас є тільки година, щоб встигнути все купити! Торговельний центр до 22 працює! – Аліса була зла на чоловіка.
– Алісо, давай не сьогодні.
– Сьогодні!
– Сьогодні ніяк не вийде, – продовжив Семен.
– Це ще чому?!
– Я здав машину в ремонт. Там щось з електронікою, загорілася помилка в шинах.
– Ця помилка вже три місяці “горить”! – Аліса просто оскаженіла. – І ти поставив машину на ремонт саме під Новий рік?!
– Ну так. У Новий рік зі старими поломками – погана прикмета…
– Добре. Ми поїдемо на таксі! – Аліса не збиралася відступати від намічених планів.
– От тобі робити нічого! У такий час, у снігопад таксі буде “золотим”! – невдоволено зморщився Семен.
– Мені потрібні додаткові продукти, а донькам подарунки! Коли ти збираєшся займатися цим питанням? Завтра вже 30 грудня!
– Продукти можна замовити з доставкою.
– Так, звісно, і приїде знову або щось не те, або прострочення!
– Ти замов, а там подивимося. Якщо приїде щось неякісне, завтра на таксі з’їздимо в магазин. Так і бути.
– У такому разі подарунки для доньок на тобі.
– На мені?! – ахнув Семен.
– Так! Я щороку, усі ці вісім років купую подарунки дочкам, тобі, твоїй мамі, моїй мамі від тебе… А ти?! Що робиш ти перед святом? – Алісі раптом стало прикро.
– Я готую стіл, прибираю вдома, при цьому маю гарний вигляд і не скиглю, що 31 грудня мені хочеться лягти спати або прийняти ванну, а не посміхатися і вдавати, що все чудово, і я бадьора і весела!
Мені вже 38, Семене! Я не дівчинка на побігеньках! Мені потрібен чоловік не тільки для штампа в паспорті, а й для того, щоб він мені допомагав!
Сказавши це, Аліса вискочила з кухні, залишивши котлети на плиті недосмаженими.
Семен посидів, почекав, що вони приготуються якось самі, і в підсумку з’їв холодну, напівсиру котлету, лаючи дружину.
Проте ні цього вечора, ні наступного Семен нікуди не пішов.
Аліса замовила продукти на доставку, і свою частину обов’язків виконала. Тож вона вважала, що має повне право вимагати звіт у чоловіка.
– Ти купив подарунки дітям? – запитала вона, вимикаючи телевізор, щоб привернути увагу чоловіка до себе.
– Так.
– Які? – не відступала дружина.
– Подивися в мене в сумці.
– У тебе в сумці?! Що там може вміститися?! Набір олівців?!
– Як ти вгадала?! – Семен здивовано подивився на дружину. – А кажеш, що лазити по чужих сумках непристойно.
– Ти справді купив нашим дівчаткам набори олівців?! – в Аліси не залишилося слів. Утім, і відповісти чоловік не зміг: у цей момент пролунав дзвінок у двері.
– Хто там?!
– Та це… так. До мене, – почервонів Семен.
Аліса кинулася до дверей першою і виявила на порозі доставку з магазину електроніки.
– Це ще що?!
– Це новий комп’ютер. – тихо сказав чоловік.
– У нас і старий ще непоганий! Навіщо?! – Аліса розвела руками.
– Наш старий не тягне нову гру. Дмитро грає в неї.
– Дмитро?! Тобто ти купив такий дорогий подарунок для свого сина, а наші дівчатка будуть у свято з олівцями?!
– Мама обіцяла їм ще солодкий подарунок принести… Ну а як ще вмовити підлітка приїхати до нас на цілий тиждень?! – винувато запитав чоловік.
– На тиждень?! Ти казав, що Діма приїде тільки на Новий рік. А як же наші плани?! – Аліса пропустила повз вуха слова про солодкий подарунок. Зазвичай свекруха приносила один… на всіх.
– Ну доведеться відкласти. Я ж не можу відмахнутися від сина. Зрештою, він моя перша дитина.
– І тому до нього особливе ставлення? Знаєш, Семене, це вже ні в які рамки!
– Мамо, а що це привезли? – у передпокій вибігла молодша донька, п’ятирічна Соня. Вона з цікавістю полізла на коробку з комп’ютером, яку поставив кур’єр. – Ой, як цікаво!
– Нічого там не чіпай! – Семен кинувся до доньки і практично відтягнув її від коробки.
– Хіба це не для нас із сестрою? Мамо?! – Соня почала плакати.
– Ось! Довів дитину до сліз! – Аліса ще сильніше розлютилася на чоловіка.
– Оплатіть, будь ласка, доставку… – подав голос кур’єр.
– Ми не будемо це оплачувати. Забирайте! – наказала Аліса.
– Ні, не забирайте, – почав сперечатися Семен.
– Ти не будеш оплачувати цей комп’ютер!
– Це ще чому?!
– Тому що якщо ти його оплатиш, то ми з тобою більше не чоловік і дружина.
– Мамо, не лайся з татом! – ще сильніше заплакала Соня, хапаючись то за матір, то за батька.
Зрештою Семен усе-таки заплатив кур’єру, а Аліса пішла заспокоювати дочок: до молодшої приєдналася старша. Обидві почали переживати, що мати з батьком розлучаться. Тож Алісі довелося сховати своє его і відкласти сварку на післясвятковий час.
Сина Семен привіз рано вранці 31 числа. Хлопчик одразу ж пішов у кімнату і засів за ігри. Підліток оцінив дорогу іграшку, куплену батьком: він вийшов тільки ввечері, коли його запросили до столу і вимовили слово “подарунки”.
Під ялинкою доньки знайшли настільні ігри, свекруха – новий крем для обличчя, а чоловік – одеколон, про який мріяв. Дімі Аліса купила футболку із символом Нового року, на яку хлопчик навіть не глянув. Утім, і набори олівців, які придбав тато для доньок, залишилися лежати під ялинкою.
– Любий, а де ж подарунки для мене і моєї мами?
– Ну… теща до нас не прийшла, тому я вирішив, що куплю подарунок пізніше, – трохи зніяковівши, відповів Семен. – А для тебе я хотів підготував ось це, – він вийняв з-під столу набір гелів для душу.
– Це що?! – Аліса кілька хвилин дивилася на коробку. Вона чекала на особливий подарунок, адже окрім Нового року в цій родині була річниця весілля – десять років.
– Як що? Подарунок, – скривилася свекруха. – Причому дуже корисний.
– Але ти обіцяв мені подарувати золото… Ми ж ходили в ювелірний…
– Так і тут золото! Ось, дивись, гель для душу із золотими мікрочастинками, – Семен спробував звести на жарт, але Аліса його не оцінила.
– Взагалі, дарованому коню… – почала свекруха, але невістка її осадила:
– А від вас подарунок буде?
– Так… пізніше. Я замовила тобі теплі колготки, але маркетплейс не встиг привезти доставку вчасно. – Не бентежачись, відповіла свекруха, прибираючи свій подарунок у сумку.
Аліса навіть пошкодувала, що подарувала їй такий дорогий подарунок. А на чоловіка вона дуже сильно образилася.
– За Новий рік! – підняв келих глава сім’ї, згладжуючи незручність.
Посидівши хвилин 15 у колі “сім’ї” і набравши із собою цілу тарілку їжі, Дмитро пішов назад у кімнату, де закрився наодинці з комп’ютером. Ба більше, Аліса бачила, що і Семен не особливо хотів сидіти за столом. Як з’ясувалося, причина була в тому самому дорогому придбанні: батькові було не менш цікаво пограти в ігри, ніж синові. Займатися з доньками, розважати матір, доглядати за дружиною і допомагати їй із частуваннями, Семену було нецікаво.
– Мамо, а чому брат із нами не грається? – канючила Соня, відволікаючись від новорічних настільних ігор.
– Тому що він уже дорослий, – за неї відповіла свекруха. Та теж сиділа з нудьгуючим обличчям: їй не дозволили увімкнути фільм по телевізору. Аліса не хотіла дивитися одне й те саме ,кожен Новий рік.
– Тоді ми самі підемо до нього! – дівчатка кинули свої фішки на стіл і втекли. Аліса лише розвела руками: у кімнату з дорогим комп’ютером сестер ні батько, ні брат не пускали.
– Так, щось у цей Новий рік нудно у вас… – позіхнула свекруха. – І салат недосолений.
– Так ви їжте свій салат! Де він, до речі? – відповіла Аліса. Вона втомилася за цілий день, готуючи, намагаючись догодити всім. У підсумку замість подяки вона побачила тільки докори і бажання скоріше вийти з-за столу від близьких.
Мати чоловіка не відповіла, зморщила ніс. Вона до новорічного столу принесла тільки солодкий подарунок, який потрібно було розділити на трьох дітей. Жодних салатів жінка не готувала: навіщо, якщо є хазяйновита невістка?
– Гаразд, я спати піду. Ти мені на кухні постели, тут у вас незручний диван, – розпорядилася свекруха.
У підсумку за столом залишилася тільки Аліса: доньки, не дочекавшись уваги від брата й батька, пішли до дитячої і незабаром заснули, чоловік сидів із сином за комп’ютером, а Аліса, прибравши посуд, лягла спати.
Ось тільки сон не йшов. Вона прокручувала в голові питання: коли вона дозволила зробити з себе не дружину, а прислугу. Чому її чоловік так змінився? Чому свекруха раніше була іншою?
Уранці за сніданком Дмитро сидів блідий і з червоними очима.
– Усю ніч грав?
– Так. Але комп’ютер – повний відстій, – відповів підліток. – Він не тягне те, що мені потрібно, довелося грати в простішу гру. Для нубів… Я вже з батьком поговорив, він обіцяв, що зробить апгрейд “заліза”.
– Господи, Дімо, ти по-людськи можеш сказати? Тебе ніхто не розуміє! – обурилася свекруха.
– Батя обіцяв купити потужніший процесор, – почав пояснювати Дмитро, а Аліса кинула на стіл рушник і подивилася на Семена.
– Ну…
– Значить так, Дімо, тобі не підійшов комп’ютер? – суворо запитала Аліса.
– Таке собі… – похитав головою Дмитро. – Не дуже.
– Значить, зараз ми поїдемо його здавати.
– Сьогодні ж 1 січня…
– Нічого, з 14-ї години магазин відкритий. Я бачила розклад, коли дивилася собі новий телефон, – сказала дружина.
– Ти що, хочеш собі новий телефон купити?! – здивувався Семен.
– Так. Я вже замовила його.
– Але в нас немає на це грошей… Та й машина в ремонті…
– Здамо комп’ютер і купимо. А поїдемо на таксі.
– Алісо, це ж марнотратство! Ти – мати, краще про дітей подумай! – спалахнула свекруха.
– Про своїх я подумала. У них усе є. А про чужих дітей чужі батьки подбають! – Аліса бачила, що Дмитро в навушниках і не чує розмови.
– Ти що? Вирішила ділити дітей на “своїх” і “чужих”?! Семен, скажи своїй дружині!
– Алісо…
– Дімо, скажи, будь ласка, а коли повернеться твоя мама? – мачуха поплескала підлітка по плечу, відволікаючи від телефону. Той вийняв із вуха навушник.
– Що?
– Мама з відрядження коли повернеться? – повторила запитання Аліса.
– Із відрядження? – хлопчик розсміявся. – Вона, взагалі-то, з бабусею поїхала на море.
– Ось як? – Аліса подивилася на чоловіка. – Отже, збрехав мені, так?
– Я сам не знав… – буркнув Семен.
– Гаразд, я поїду, мабуть. У мене кішка скучила, – бачачи, що сніданок пішов не за планом, сказала свекруха.
– А як же похід на новорічний ярмарок, бабусю?! – дівчатка зрозуміли, що їх обдурили.
– Іншим разом, – сказала свекруха і пішла.
– Мамо… – очі Соні наповнилися сльозами. – Чому нас бабуся не любить?
– Так, досить! – терпець Аліси увірвався. – Ти – вона тицьнула пальцем у Семена, – прибираєш зі столу і миєш посуд, а ви, діти, швидко збираєтеся. Ми їдемо на ярмарок, гуляти, кататися на ковзанах, а потім у магазин.
– Алісо, давай не будемо здавати комп… – зістроївши нещасне обличчя, попросив чоловік.
– Ні, Семене. Будемо. Ця купа заліза нікому не потрібна. Навіть Діма її не оцінив. А ти вже дорослий, вистачить того, що тебе від телевізора не відтягнути.
– Але…
– Або комп, або ми з дівчатками! – поставила ультиматум дружина.
– Ви… – сумно зітхнув чоловік. Очевидно, що він не міг би зробити інший вибір.
Ввечері вся сім’я знов зібралася за столом,тільки без свекрухи.
– Зі святом, – сказав Семен, піднімаючи келих. У його руці була оксамитова коробочка. – Це тобі, люба. На нашу річницю, хоч і з запізненням..
Комп’ютер вони справді здали. Купили на ці гроші телефон для дружини, сувеніри для дітей на ярмарку, і ще залишилося… на золоту прикрасу.
Аліса взяла подарунок і посміхнулася. Можливо, їхня сім’я зможе пережити кризу 10 років…
