Проблеми з донькою в мене почалися вже дуже давно. Процес сепарації пройшов якось дуже рано, тож уже в 15 років вона нічим зі мною не ділилася. Не можу сказати, що я була поганою матір’ю, але такою себе відчувала.
Коли у дочки з’явився хлопець, вона мені про це навіть не сказала. Знайомити мене з ним теж не поспішала. Дізналася я вже постфактум про те, що донька стане матір’ю. Їй було 18 років, і вона була готова відмовитися від дитини.
Усіма правдами і неправдами я вмовила її не робити цього. Хлопець, звичайно ж, її кинув. І я розуміла, що тепер на моїх плечах лежить подвійна відповідальність. Подруга запропонувала мені непогану роботу за кордоном.
Приїжджай, каже, на заробітки до нас. Недовго думаючи, я погодилася. Вдома я працювала в школі, а там, ви самі знаєте, зарплати не дуже високі. Моя мета полягала в тому, щоб поставити на ноги і дочку, і її дитину.
Благо донька теж активізувалася. Почала шукати роботу вдома, бо про навчання можна було поки що забути. А я наполегливо працювала на благо нашої родини. Щомісяця надсилала їй пристойні гроші – на неї і на дитину.
Мені було дуже прикро, що я пропускаю момент дорослішання і своєї доньки, і своєї маленької внучки, але діватися було нікуди. Тоді моїй доньці 25 років, а онучці тільки виповнилося шість.
На той момент додому я приїжджала всього кілька разів. Тож ми вирішили, що донька з онучкою приїдуть до мене на все літо. За три місяці ми дуже зблизилися. Мені було комфортно разом із донькою та онукою.
Я себе прямо бабусею відчула. Ми обходили всі можливі екскурсії та заклади. Випробували мало не всю італійську кухню. Звичайно, за все і завжди платила я.
Для мене це в порядку речей – не щодня в гості приїжджають рідні. Хочу сказати, що за цей час ми навіть жодного разу не посварилися. Жили душа в душу, але проблеми все-таки почалися.
Напередодні їхнього від’їзду ми сильно посварилися. У дорогу я склала рідним величезну сумку з італійськими продуктами. Тільки ось моя донька чекала, що я дам їй ще кілька тисяч євро на додачу.
Вона сказала, що я шкодую для неї та онуки грошей, мовляв, у мене їх предостатньо. Я почала захищатися і сказала, що цілих три місяці витрачала на них шалені гроші.
У відповідь дочка заявила, що це я винна, що в нас на один рот більше. Такого удару від дочки я не очікувала. Так, якби не я, сьогодні в мене б не було внучки. Невже вона шкодує, що ми залишили її вагітність у спокої?
Мені навіть подумати про таке страшно було! Не розумію, як далі спілкуватися з донькою, для якої гроші важливіші за власну матір. Коли ж я звернула не туди у її вихованні?
