Ніка вважала, що в розлученні її батьків винна мама. Це вона вічно похмура і буркотлива, все їй не так, вічно вона втомлена. Хоча тато теж працював, але з роботи він повертався з посмішкою.
Вони з Нікою жартували, веселилися, а мама лише бубоніла, що вони нічого не хочуть робити. Але ж якщо постійно щось робити, то не залишиться часу на веселощі. Власне, як і було в мами.
Батьки часто сварилися, і Ніка завжди була на боці тата. І коли справа дійшла до розлучення, з нею сталася істерика. Вона звинувачувала в усьому маму, благала тата її не кидати. Знала, що з мамою їй буде погано і сумно.
– Люба, але ми ж будемо бачитися, – з усмішкою промовив тато. – Для нас мало що зміниться.
Хоч Ніці й було всього одинадцять, вона знала, що це не так. У неї були друзі, у яких батьки розлучилися. І у всіх після цього життя змінилося. Щоправда, у когось у гірший бік, у когось у кращий.
Наприклад, її подруга Орина навпаки була рада розлученню батьків.
– Я втомилася від їхніх скандалів, у будинку перебувати було неможливо, – розповідала вона. – А після розлучення стало спокійно. І, що дивно, навіть батьки між собою ввічливо спілкуються.
Але Ніка була впевнена, що це не її випадок. От якби вона залишилася з татом, може, їй і справді було б краще. Але її особливо ніхто й не питав, та й тато говорив, що це неправильно.
Перший час Ніка просто дулася. З мамою розмовляв крізь зуби, а мама до неї зайвий раз і не лізла. Напевно, Ніка розуміла, що їй теж було непросто, але співчуття до неї не відчувала. Сама винна.
А потім вони стали вчитися жити удвох. І для Ніки здавалося це дуже складним. Постійні правила, вимоги. З мамою навіть пожартувати не можна було. І раніше в них гості постійно бували в домі, а після розлучення різко стало тихо.
Мабуть, і їхні гості любили тільки батька Ніки. З татом дівчинка спілкувалася, але не так часто, як їй хотілося б.
– Я багато працюю, зайчику. Не завжди виходить побачитися. Але повір, я дуже хочу, щоб ми зустрічалися часто.
Щоразу, після зустрічі з татом, Ніка поверталася додому з каменем на душі. Адже вдома мама, яка знову буде чимось незадоволена.
Ніка не розуміла, як можна злитися через невимитий посуд чи двійку за домашню роботу. Тато ніколи через це не лаявся, для нього це було все дурницями. А мама вічно чіпляється…
І одного разу сталося те, що колись усе ж таки мало статися. Ніка сильно посварилася з мамою.
Вона вважала, що мама чіпляється через дурниці. Подумаєш, прийшла на півгодини пізніше з прогулянки і не помітила, що телефон сів. Це ж така дурість!
Але мама її не просто відчитала. Вона ще й покарала її! Сказала, що найближчий тиждень Ніка нікуди, крім школи ходити не буде.
І дівчинка сильно розлютилася.
– Я не хочу жити з тобою! Я хочу жити з татом! Він добрий, веселий! А ти зла, і мені нестерпно перебувати з тобою поруч! – в серцях крикнула Ніка.
Вона думала, що мама зараз почне лаяти її ще більше, але цього не сталося. Просто мама втомилася. Втомилася бути єдиною дорослою і відповідальною, втомилася, що її вічно вважають похмурою, не розуміючи, як сильно вона втомлюється все тягнути на собі. І вона здалася. У кожного є своя межа сил, яка може закінчитися. Саме це і сталося з мамою Ніки.
– Добре, – спокійно сказала вона. – Можеш жити з татом, я не проти.
– Правда? – здивовано запитала дівчинка, думаючи, що в цьому є якийсь підступ.
– Так. Збирай речі, я тебе до нього відвезу.
Ніка дуже зраділа. Вона побігла до своєї кімнати, покидала підручники, зошити, одяг і всякі дрібниці в сумку. Зібралася буквально за п’ятнадцять хвилин, переживаючи, що мама може передумати.
Татові дзвонити не стала. Знала, що і він буде щасливий, бо тепер вони зможуть дуже багато часу проводити разом.
Тато жив у квартирі, яка дісталася йому від батьків. Раніше вона пустувала, а тепер він туди переїхав, залишивши їхнє спільне житло колишній дружині та доньці.
Мама Ніки їхала мовчки. Вона знала, що якщо скаже хоч слово, то неодмінно розплачеться. А зараз цього робити не можна. Ось залишиться сама, тоді й дасть волю почуттям.
Вона й сама не розуміла, до чого це призведе. Можливо, Ніка стане її більше цінувати, коли поживе з батьком. А може, вона й справді в усьому винна, і тоді доньці справді буде краще з татом.
Біля будинку тата Ніка вискочила з машини, кинувши мамі просте “бувай”. Вона раділа, що, нарешті, її мрія здійснилася. І життя тепер буде легким і спокійним. Адже саме це й відчувала Ніка поруч із батьком.
Звісно, тато дуже здивувався, побачивши доньку на порозі.
– Ніко? Що сталося?
– Ми з мамою посварилися, і вона сказала, що я можу жити з тобою. Здорово, правда? – крикнула донька, влітаючи у квартиру. Вона скинула взуття, зняла куртку і рвонула в кімнату.
– А вона знає, що ти тут? – крикнув тато з передпокою.
– Звичайно. Вона мене сама сюди привезла.
– Так? Ніко, я не впевнений, що це правильно.
Дівчинка насупилася.
– Ти не хочеш, щоб я жила з тобою?
– Хочу, звісно… Але, як же мама? Та й до школи тобі добиратися незручно.
– Нічого. Усе нормально. Тату, давай фільм який-небудь подивимося?
– Гаразд…
Поки вони дивилися кіно, тато Нікі листувався з колишньою дружиною.
“Навіщо ти їй дозволила?”
“Вона хоче жити з тобою. Я втомилася комусь щось доводити. Якщо Ніка думає, що так краще, нехай буде так. Не хвилюйся, аліменти платитиму”.
“Та до чого тут гроші? Це ж неправильно!”
“Неправильно, що моя дочка мене ненавидить”.
Чоловік зітхнув. Зрозумів, що вони обидві налаштовані рішуче.
Перший час Ніка була абсолютно щаслива. Вона навіть мамі не дзвонила, не хотіла псувати собі настрій, але те, що життя – не постійне свято, вона зрозуміла досить швидко.
– Тату, у мене завтра до школи немає чистого одягу…
– Ну так одягни щось інше, – знизав він плечима.
– Але в нас є форма…
– Ніко, я не знаю, що зробити. Закинь у прання і поклади на батарею, може, одяг встигне висохнути.
Звісно, форма не висохла до ранку. І Ніка пішла в джинсах і светрі. І отримала за це догану.
У вихідні Ніка попросила тата що-небудь приготувати.
– Я вже втомилася від піци і бутербродів. Давай що-небудь на вечерю приготуємо?
– Ніко, я втомився. Хочеш, приготуй…
Дівчинка не вміла готувати, це завжди робила мама. Тому довелося знову зробити собі бутерброд.
А ще, коли вони стали жити з татом, виявилося, що він не готовий проводити з нею весь свій вільний час. Він постійно вечорами зустрічався десь із друзями, і Ніці доводилося лягати спати до його приходу.
Вранці він їй не допомагав збиратися, не цікавився, як вона добиратиметься до школи.Одного разу автобус зламався, і Ніці довелося повертатися з гуртка пішки ввечері.
А потрібно було пройти п’ять зупинок! Вона дзвонила татові, думала, може, він її зустріне, але тато не брав слухавку. А коли вона прийшла, виявила, що тато дивиться телевізор.
– Я тобі дзвонила! – ображено промовила вона. – Ти не хвилювався, що я майже на цілу годину затрималася?
– Правда? – глянув він на час.
– Так! Автобус зламався, інший потрібно було півгодини чекати, і я пішла пішки!
– Ну, вибач, не чув твого дзвінка.
– Гаразд. А що на вечерю?
– Ой, зайчику, я пізно обідав. Не став нічого замовляти. Ну, подивися, що там у холодильнику є.
На кухні була гора брудного посуду. І Ніка зробила те, чого не робила раніше: вимила його без жодного нагадування. Тому що самій стало некомфортно. А ввечері, уперше за півтора тижні, вона зателефонувала мамі.
– Як твої справи? – запитала мама.
– Усе добре, – збрехала Ніка. – А як ти там?
– У порядку.
Ніка сподівалася, що вона запропонує їй повернутися, але мама цього не зробила. Тож, вони поговорили ні про що, а потім попрощалися.
Що більше минало часу, то сильніше до Ніки приходило усвідомлення того, що тепер вона в домі доросла. Це вона думає про те, що вони будуть їсти. Це їй доводиться прати речі і прибирати. І ніхто не перевіряє її уроки та оцінки. Раніше вона мріяла про це, а тепер почувалася так, ніби до неї немає нікому діла.
Та й тато виявився не таким уже й веселим. Швидше, він був безвідповідальним. Йому було байдуже, що вони разом дивляться фільм до середини ночі, коли Ніці зранку до школи.
Також йому було байдуже, що Ніка їла і чи їла взагалі. Дівчинка була впевнена, що навіть якщо вона перестане ходити до школи, татові теж буде все одно.
Періодично, вона почала поводитися як мама. Стала вичитувати батька за те, що він розкидав речі. Казала, що втомилася, коли тато пропонував їй пізно ввечері зганяти в супермаркет.
Здалася Ніка через місяць. Вона скотилася за оцінками, бо часом, забуваючись, займалася не зрозуміло чим, замість уроків. Вона навчилася готувати, бо втомилася їсти замовлену, шкідливу їжу. А ще втомилася від того, що тато не тільки сам постійно десь зустрічається з друзями, а ще й вони до нього на вихідних заходять.
І якщо при мамі це було цивільне застілля, то тато так, природно, не заморочувався. А вранці Ніці доводилося все прибирати.
Через місяць вона підійшла до тата.
– Я хочу повернутися до мами, – сказала вона.
– Так? А що так?
– Тату, я втомилася. Наче я доросла, а ти – неслухняна дитина.
– Не кажи дурниць. Жити треба легко, Ніко.
Дівчинка лише похитала головою.
Вона сама зателефонувала мамі й запитала, чи можна їй повернутися.
– Звичайно. Я тебе заберу.
Додому їхали мовчки. Ніка не знала, як попросити в мами вибачення. Напевно, вона б і так усе усвідомила, ставши старшою. Але подорослішати довелося рано, і тепер Ніка розуміла, що мама все тягнула на собі. А тато просто користувався всіма благами, приймаючи їх, як належне. Власне, як і сама Ніка.
Мама нагодувала її смачною домашньою вечерею.
– Іди, відпочивай. Завтра до школи, – сказала вона.
– Мамо, іди ти відпочинь, – усміхнулася Ніка. – А я посуд помию.
– Правда? Дякую.
Ніка підійшла до мами й обійняла її. І мама все зрозуміла, без слів. Та й не потрібні їй були вибачення, те, що її донька все усвідомила, було важливіше.
Ніка, як і раніше, бачилася з батьком. Тільки тепер в її очах він не був веселим татом. Він був, скоріше, безвідповідальним хлопчиськом. І так, їй було з ним весело, але вона знала, що не хоче мінятися ролями.
А також знала, що вдома на неї чекає мама. Та, яка нагодує, яка відчитає за погані оцінки, і яка хвилюватиметься, якщо вона затримається хоч на хвилину. І це, виявляється, здорово.
