Настя змахнула з носа штукатурку. І коли вже ремонт закінчиться? От хотіла ж вона комусь оплатити, щоб за них зробили. Але ні. Михайло все сам хотів. Добре хоча б будинок вони купили, а не самі будували.
А то уявляла вона цю картину : Михайло, у заляпаній цементом майці, кладе цеглу, а вона йому розчин мішає. Бррр! Навіть думати не хотілося. Хоча, зізнатися, Михайло з руками.
Усе вміє, усе може. І розетки полагодити, і кран поміняти, і картину повісити. Тільки от ремонт цей затягнувся. Уже котрий місяць тягнеться, сил ніяких немає. Жити неможливо.
Тимчасовий притулок знайшли в мами. Благо, у тієї трикімнатна квартира, і вільної кімнатки вистачає. Але все одно, не вдома. Свої речі не всі перевезли, живуть на валізах. Та й із дітьми теж не просто. Ну нічого. Ще пару місяців, і закінчать вони основні роботи. І можна буде вже самим сюди заїхати.
Настя зітхнула і потерла перенісся. Голова гуділа від постійного шуму дрилі та стуку молотка. Сьогодні Михайло займався встановленням душової кабіни. З ванної долинали приглушені лайки, що перемежовувалися з дзвоном інструментів. Напевно, знову щось не так пішло.
Настя посміхнулася. Мишко такий кумедний, коли в нього щось не виходить. Відразу починає бурчати собі під ніс, як старий дід. А вона потім його підколює. Каже, що йому час окуляри надягати, раз деталі не бачить. Він тоді на неї жартівливо сердиться, але все одно сміється.
У животі забурчало. Настя подивилася на годинник. Уже майже обід. Треба б що-небудь приготувати. Мама, звісно, нагодує, але хотілося Михайлові що-небудь смачненьке зробити. Він так втомлюється з цим ремонтом.
Вирішила зварити його улюблений борщ і насмажити котлет. На кухні мами все було не так, як удома. Тож Настя поїхала до свекрухи раніше за Михайла. Наспівуючи собі під ніс веселу мелодію, вона накришила буряк, капусту, моркву. Коли борщ був майже готовий, відчинилися вхідні двері і на кухню зайшов Мишко.
Волосся було скуйовджене, на обличчі красувалися розводи від мильної піни. Вигляд у нього був задоволений.
– Ну ось, здається, впорався! – урочисто оголосив він. – Тепер можна й помитися по-людськи.
– Молодець! – похвалила його Настя. – А я якраз борщ зварила. І котлетки смажаться.
Михайло підійшов до неї, обійняв і поцілував у маківку.
– Ти в мене золота! – прошепотів він. – Так пахне смачно! Уже слинки течуть.
Вони пообідали. Михайло розповідав, як мучився зі встановленням кабіни. Після обіду чоловік поїхав назад у їхній майбутній будинок, а Настя залишилася допомагати мамі.
Залишалося зовсім небагато. Пара тижнів на остаточне прибирання, розміщення меблів і… можна в’їжджати! Наступні два тижні пролетіли у вихорі клопоту. Переїзд, розпакування коробок, нескінченне прання – здавалося, цьому не буде кінця.
Але Настя не скаржилася. З радістю облаштовувала свій новий дім. Михайло теж вішав полиці, збирав меблі, підключав техніку. Разом перетворювали голі стіни на затишне сімейне гніздечко.
І ось, нарешті, настав довгоочікуваний день – новосілля. Настя з Михайлом запросили всіх родичів і друзів. Стіл ломився від частувань. Першими приїхали батьки Насті . Мама одразу почала допомагати з сервіруванням, а тато з гордістю оглядав будинок, нахвалював Михайлині “золоті руки”. Приїхали й друзі.
А потім підтягнулися родичі Михайла, і почалося… Тітка Люба з порога почала голосити:
– Ой, Настуню, навіщо вам така велика кухня? Адже прибирати замучишся!
Настя тільки кивнула.
Тітка Галя, сестра Михайлиного батька, підтримала:
– Та й спальня замала, вам же з дітьми тісно буде. Треба було будинок побільше брати.
І тут у кімнату влетів племінник із криком:
– Пірати на абордаж! – Він розмахував пластмасовим мечем і зачепив вазу з квітами на журнальному столику. Ваза небезпечно нахилилася, Настя скрикнула і дивом встигла її підхопити.
– Іван, обережніше! – суворо сказала вона.
Хлопчик, не звертаючи на неї уваги, пронісся повз. Тепер уже цілився мечем у пухнастого кота Мурзика, який мирно дрімав на дивані. Кіт, обурено фиркнув, побіг під стіл.
Підтягнулися й інші гості. Двоюрідна сестра Михайла, Світлана, з порога почала розпитувати Настю про вартість ремонту.
– Ой, а стелі ви натяжні робили? А скільки квадратний метр вийшов? А ось ми робили…
На кухні мама метушилася з тарілками, батько відкривав пляшки. У залі хтось уже увімкнув музику. Діти грали в доганялки. Трирічна Марійка виявила коробку з новорічними іграшками і з радісним вереском почала розвішувати блискучі кулі де завгодно. Пару скляних, ще часів дитинства Насті, вже розбила.
Настя відчувала, як починає сіпатися око. Вона мріяла про затишне новосілля, а вийшов якийсь божевільний будинок. Мишко підійшов і обійняв дружину за плечі, а потім підморгнув і пішов розважати гостей.
Настя пішла на кухню перевірити, чи все готово до святкової вечері. Раптом вона почула дзвін розбитого скла. Пішла у вітальню. Там стояв Іван з винуватим виглядом і осколками вази біля ніг. Усе-таки розбив.
Настя глибоко зітхнула. Добре хоч не кришталева, а звичайна. Доведеться потім нову купити. Головне, щоб Іван не порізався. Оглянула його ніжки – начебто цілі. Настя зібрала осколки, викинула їх у відро для сміття і повернулася на кухню.
Мама, червона і скуйовджена, металася між столом і плитою.
– Настя, салатницю неси! І хліб! Хліба не вистачає!
– Зараз, мамо, – Настя дістала з шафи велику кришталеву салатницю – подарунок бабусі на весілля.
У цей момент у кухню увійшла тітка Люба:
– Настусю, а де ж солоненькі огірочки?
– У холодильнику, тітонько Люба. Зараз принесу.
Настя вже почала сумніватися, що цей день коли-небудь закінчиться. Михайло повернувся з хлібом і ще двома пляшками. Свято було в самому розпалі.
Гості співали пісні, танцювали, голосно сміялися. Діти гасали по дому, як очманілі. Машенька, вбрана в мамине намисто й татову краватку, поважно крокувала залом, зображуючи принцесу. Мурзик сховався в найдальшому кутку під ліжком і відмовлявся виходити. Настя вже не намагалася підтримувати бесіди, просто посміхалася і кивала у відповідь. Вона мріяла, коли все закінчаться і вони з Михайлом та дітьми залишаться, нарешті, самі.
Поступово гості почали розходитися. Першими поїхали батьки Насті. Пообіцяли завтра приїхати і допомогти з прибиранням. Потім поїхали друзі, а за ними й родичі Михайла.
Останніми поїхали Світлана з чоловіком. Настя з полегшенням зачинила за ними двері. Будинок нагадував звалище. На підлозі валялися обгортки від цукерок, крихти від печива, залишки салатів. Подушки були розкидані, скатертина залита. На кухні гора брудного посуду.
– Ну й деньок, – втомлено промовив Михайло.
Мурзик, відчувши, що небезпека минула, обережно вибрався зі свого укриття. Потягнувся і застрибнув на диван. Настя погладила м’яку шерсть.
Прибирання зайняло весь наступний день. Батьки приїхали допомогти, як і обіцяли.
– Ну що, донечко, вітаю тебе ще раз із новим домом! – сказав тато, піднімаючи чашку.
– Дякую, тату! – відповіла Настя.
– Тепер головне, щоб родичі нечасто в гості заходили, – прошепотіла мама, багатозначно дивлячись на Настю.
Настя посміхнулася.
Життя поступово входило у звичне русло.
Настав грудень. Місто вбралося у святкові вогні. Михайло приніс із гаража коробку з новорічними іграшками, а Настя з дітьми взялися ялинку прикрашати. В один із передсвяткових вечорів, коли Настя з Михайлом вечеряли, зателефонувала свекруха.
– Настусю, привіт! У мене до вас чудова новина!
На всі 14 днів свят я покликала всіх наших родичів до вас. Будемо відзначати Новий Рік!
Настя оніміла. Мишко забрав у неї слухавку.
– Мамо, ти чого? Які два тижні? Настя втомиться, стільки гостей приймати.
– Синочку, ну що ти таке кажеш! – обурилася свекруха в трубку. – Настя ж хазяйновита, впорається! А нам усім так хочеться разом Новий рік відзначити, у вашому новому будинку! Ви його навіщо купували-то?
– Мамо, ну давай хоч не на два тижні, а на кілька днів? – спробував він пом’якшити удар.
– Ні, синку, два тижні! Усе вже вирішено! Тож чекайте!
Тридцять першого грудня будинок нагадував вокзал. Родичі прибували один за одним. Але Настя чітко всім сказала – поїдуть за кілька днів. Рідні побурчали, але Настя була рішуча. Вдруге вона цього не витримає.
