Діти не дадуть мені спокійно відпочити на пенсії. Чомусь у суспільстві прийнято, що бабуся має сидіти з дітьми та насолоджуватися цим заняттям. А якщо я не з таких? Що, якщо мені хочеться пожити для себе?
Мені скоро 60 років. Я мати трьох дорослих дітей і пишаюся цим. Старший син одружений, і має маленьку дитину. Середній, мабуть, скоро одружиться, а дочка ще в університеті навчається і мовчить про особисте життя.
Не можу сказати, що мені щось не подобається, але мене все більше і більше бентежить, коли старший регулярно дзвонить із проханням взяти до себе онука на вихідні. Я люблю онука і все зроблю для нього.
Але я чудово знаю, що діти віддають його, щоб погуляти з друзями. Вони самі неодноразово говорили про те, як їм не вистачає почуття свободи та веселощів. Що вони ще молоді і потрібно скористатися кожним моментом.
А хіба я не хочу розслабитися та насолодитися власним життям? Я іноді теж хочу вийти із подругами у кафе. Піти на танці чи йогу. А може зайнятися самоосвітою та присвятити себе вивченню чогось нового.
Я не хочу боятися, що одного разу мені на руки впаде малюк. Нещодавно до мене прийшов молодший син і повідомив, що скоро і він мене зробить бабусею, то ж мені буде чим зайнятися.
Я звичайно зраділа і привітала сина. Але хто йому сказав, що мені нема чим зайнятися? Я вже сиділа з дітьми і хочу відпочити. Якщо й донька підійде з повідомленням про прийдешнє поповнення, я кудись втечу!
Тепер розуму не докладу, як сказати дітям, що я не дуже хочу бути в ролі няньки для їхніх дітей. З одного боку, ніяково, адже бабусі дуже часто раді допомагати і няньчити онуків. З іншого боку, я не інші бабусі.
Чому в мої обов’язки входить сидіти з їхніми дітьми, коли хочу пожити для себе? Цілком можливо, що я б реагувала не так бурхливо, якби діти спершу питали, чи готова я сидіти з онуками.
З одного боку може здатися, що я егоїстка якась. Але це не так. Хіба бажання побути в спокійній самоті чи приділити собі увагу – егоїзм? Я і так вже купу років віддала дітям.
