Мій чоловік – ледар. Я дійсно так вважаю, хоча сама сиджу вдома з дитиною, поки він перебуває на роботі. Я вважаю, і багато жінок мене підтримають, що підтримувати домашнє вогнище – теж робота. Ось тільки “начальник” не платить і підвищення ніякого, але ж я добре справляюся зі своєю роботою.
Дитина завжди одягнена, взута і нагодована. Чоловік працює на заводі, разом із моїм батьком. Має не найнижчий оклад, хоча тато заробляє більше. Саму цю ситуацію я розумію, і нічого проти не маю. Якщо не виходить заробити, то шукай альтернативу або хоча б економ на чомусь.
А ось чоловік до такого не привчений. Він єдина дитина в сім’ї. Можна сказати, розбалуваний із дитинства. Завжди гарний настрій, жарти. З дитиною поводиться як найкращий друг, ніколи поганого слова не скаже. До мене ставиться добре, я навіть не пам’ятаю, щоб він колись голос підвищив.
Цим, якщо чесно, він мене колись і підкорив. Тепер уже інша справа. У нас сім’я. Є свої потреби. Потрібно відчуття зростання, розвитку. Чоловік має бути добувачем, навіть нехай трохи грубим. Життя – це ж не казка, а так, виходить, мама завжди зла, а тато, навпаки, друг і завжди правий.
Мої батьки часто до нас навідуються. Приносять продукти, навіть іноді гроші, щоб заплатити за квартиру. Що цікаво, мама стоїть горою за мене. Чоловіка не критикує відкрито, але при мені каже, що він не правий. Тато відгукується про зятя тільки найніжнішими словами.
Який він молодець і трудяга. Як старається і допомагає всьому колективу. Одного разу до нас зайшла мама. Справа була вдень, тож я була одна. Дитина в дитячому садку, чоловік на роботі. Ми з мамою розговорилися. Вона, до речі, привезла овочів з дачі, за які чоловік їй жодного разу не подякував.
Ну ось я скаржуся їй на чоловіка, вона мені на батька. Така, можна сказати, суто жіноча розмова. Але в голові в мене вона залишилася надовго. Увечері приїхав чоловік. І, оскільки я була без настрою, розмова в нас не клеїлася. Ми повечеряли, він розлігся у кріслі, увімкнув ноутбук і щось дивився.
Усе, це ось у нього так щовечора. Втомлений він. Тоді я вирішила нагадати, що мені потрібні гроші. Свята на носі, потрібно піти на ринок, закупитися продуктами. Він відповів, що якраз завтра їм дають зарплату і він дасть мені потрібну суму, а поки що хоче відпочити.
Я не стала розвивати тему і випитувати, чому в нього немає грошей зараз. Плюнула і пішла спати, але ж хотіла, як мені мама порадила, провести бесіду щодо того, що в інших мужиків є хобі, які ще й гроші приносять, а ось у нас чомусь навпаки, але вилетіло з голови.
Наступного дня чоловік заявив, що дорогою додому в нього щось трапилося з машиною, а без неї він як без рук. Тож він вирішив поїхати на СТО і віддати її в ремонт. Виявилося, що поломка досить серйозна і коштує чимало. Тож у нього тепер немає потрібної суми, тільки половина.
Бо є ще й інші турботи, крім того, щоб влаштовувати велике свято, але нічого, завтра він позичить грошей у мого батька. Тож проблему вирішено. І ось тоді я вперше задумалася про розлучення. По-справжньому. Нехай дитина буде без батька, я знайду іншого, не гіршого. Молода ще.
Терпіти ось це все я більше не можу. У нього немає ні найменшого бажання до розвитку. Немає вміння і, що найголовніше, бажання заробляти. Ну кому потрібен такий чоловік? Поки це тільки думки, але мене більше до чоловіка не тягне. Так, він добрий і завжди може підтримати.
Але така підтримка мені не потрібна. Та й постійна добродушність теж. Мужик має бути мужиком, я так вважаю. Подивлюся, чи зможе він узяти себе в руки. Але в майбутньому я точно знаю: треба буде щось вирішувати.
