– Мамо, а ти справді не будеш плакати, коли я з іншою мамою і татом поїду на море?
Лізі чотири роки, вона базікає все, що спаде на думку.
Тетяна дивиться уважно на дорогу, потім різко обертається до доньки.
-Що? Лізо, ти знову? Досить уже вигадувати, пожартували й досить…
– Але я не жартую, матусю, мама Катя сказала…
-Що? Яка мама Катя? Лізо, це вже не смішно, скільки можна? Немає ніякої іншої мами, немає ніякої мами Каті, чуєш?
Донька забилася в кут машини і заплакала.
-Ти зла, ти завжди кричиш, а мама Катя, вона добра, я буду її любити, скоро ми поїдемо з мамою Катею і татом далеко, далеко, ти нас не знайдеш.
-Так, усе… мені набридло…
Тетяна з’їхала на узбіччя.Повернулася до доньки.
-Лізо… Лізо, ну вибач мені. Я втомилася, правда, ні з того ні з сього накричала на тебе, пробач, га?
Донька, витираючи сльози, намагається посміхнутися.
– Розкажи мені… про маму Катю…
-Вона… вона… хороша, вона мені все дозволяє, а ще…
-Лізо, а ти познайомиш мене… з мамою Катею?
-Так ти її знаєш, матусю… Тільки… мама Катя просила нікому не розповідати, особливо тобі…
-Про що не розповідати, Лізо?
-Ну… про те, що вона теж мама… Уявляєш, вона і не няня зовсім, а моя мама, друга, а потім вона сказала, що буде першою і єдиною…
-Лізо, а хочеш… ми поїдемо до бабусі?
– До бабусі? Ура! Ой, – знітилася дівчинка, – я не можу, ми ж завтра з мамою Катею… ти ж завтра їдеш у відрядження? А ми з мамою Катею… і татом… Ми йдемо в цирк.
-Доню… я бачу, ти вмієш зберігати секрети? –
Дівчинка важливо кивнула, сльози вже висохли, вона дивилася на маму вичікувально.
-Знаєш, у мене є секрет, я хочу зробити татові сюрприз…
-Сюрприз, ух ти… А, що це?
-Нуууу… це таке приємне.
-Ааа, зрозуміла ,мама Катя теж робить татові приємне…
Тетяна завмерла.
-Лізо… я…
-Вона готує татові його улюблені тістечка, дивиться з ним футбол, татові це приємно…
Тетяна видихнула.
-Лізо, не називай, будь ласка, так Катю, добре?
-Чому?
-Мама може бути тільки одна чи ти зовсім не любиш мене?
Дівчинка задумалася.
-Матусю… я, звісно, тебе люблю дуже, але… і маму… і Катю я теж люблю, ти плачеш, матусю?
-Ні, ні, дитинко, ну що ти? Їдемо до бабусі й дідуся?
-Добре, а як же… цирк?
-Ми з тобою сходимо, обіцяю… А поки що, поїдемо до бабусі.
-Гаразд, поїдемо.
-Тетяно? Що сталося?
-Софіє Вікторівно, можна Ліза залишиться у вас, я завтра її заберу… будь ласка, і… не дзвоніть Артему, я… хочу зробити йому сюрприз…
-Добре, але…
-Оооой, це хто до нас приїхав, – доріжкою від будинку йшов свекор, Тані хотілося розридатися, але… вона стрималася.
-Діду, ура!!!
-Тетяно? Все добре?
-Так… будь ласка, не телефонуйте Артему, а то зіпсуєте сюрприз…
-Добре,- свекруха подивилася на Таню.
Попрощавшись з усіма Таня поїхала додому, вона вмовляла себе бути спокійною, дорогою зателефонувала няні.
-Алло, Катерино Іванівно через годинку зможете під’їхати до нас, так… так… потрібно дуже, знаєте, я їду, зараз терміново та й… Так? Ну добре, ми все оплатимо, за подвійним тарифом, до побачення.
Тетяна посиділа в машині, набралася рішучості, зайшла у квартиру. Артем був удома, з кабінету пробивалося світло.
-Я вдома, – крикнула і пройшла на кухню.
-Привіт, – підійшов нечутно великий гнучкий, як лісовий звір, чмокнув у шию,- а де Ліза?
-Сюрприз… захотіла побути удвох, відвезла до батьків…
Тетяна не сказала, до чиїх батьків відвезла доньку.
-Ну… добре… вечеряти будеш?
-Так… ти знаєш, я дуже зголодніла, сказала жінка, розуміючи, що шматок їй у горло точно не полізе.
-Ти якась…
-Яка?
-Не знаю, напружена, чи що?
-День був важкий.
– Завтра їдеш?
Тетяна промовчала.
-Ти знаєш… я сьогодні таку новину дізналася.
-Ммм яку?
-Навіть не знаю, як і сказати…Там розумієш, така ситуація… Один наш знайомий… Навіть друг, я б сказала.
-Так… Наскільки близький?
-Досить близький, ти знаєш, так от… цей друг, він, здається, зраджує свою дружину…
-Здається чи зраджує?
-Швидше так, ніж ні…
-І хто це…
-Знаєш, він… провернув таку операцію… у дружини під носом, привів у свій будинок, ну туди, де він живе з дружиною і дитиною, він привів свою коханку, під виглядом няні…
Він обставив так, що ніби це дружина прийняла її на роботу, ну нібито… дружина її і прийняла…
Розумієш, ніхто чомусь не погоджувався в них працювати, начебто пройде співбесіду, все всіх влаштовує, а на роботу не виходить, і ось… тільки одна дівчина вийшла і підкорила серце дитини… не тільки дитини… так…
А дружина, уявляєш… така… вона навіть не помічала нічого…
-Танюшко, таке буває тільки в дурнуватих мильних операх, які дивляться домогосподарки і пенсіонерки…
-Ні, любий, не тільки в операх… мильних, шампуневих, порошкових, – задумливо каже Тетяна, – о, хтось прийшов… У когось іще є ключі… Дивно, чи не так? Підемо подивимося?
-Там немає нікого, ти що? Тобі здалося, хто до нас прийде, ключі є у моїх і твоїх батьків і все…
-Коханий, ти де? Ваша мама прийшла…
-Ооо, а ось і мама Катя, ну? Що ж ви завмерли рідні мої? У мене, виявляється, така велика і дружна сім’я…
Посередині кімнати стояла няня з великою валізою, вся вбрана і нафарбована, Артем впав у якусь прострацію.
-Ну, що ж ми стоїмо? Присядемо, чи що? Отже, ви, виявляється, он яка, мама Катя, не та сіра миша, що прийшла на співбесіду, так, любий… той наш друг… це ти… а та дурна жінка, що привела коханку чоловіка до будинку, – це я.
І, знаєш, усе б ще довго не розкрилося, якби твоя донька не почала б називати нашу няню мамою… дивно, чи не так?
-Таня, Тетяно, що ти тут влаштувала, – відійшов нарешті Артем, – Катерино, що ви тут робите?
-Мені зателефонувала Тетяна Петрівна, і…
-І ви, милочко, прискакали від радості з валізою, зовсім вирішила оселитися, так? Чи не зарано?
-Не зарано, – раптом нахабно сказала няня, – саме час. – Артемко, чому ти мовчиш, ти ж збирався сказати їй, що подаєш на розлучення…
-Артемко? Ха-ха-ха, Артемко? Наскільки мені пам’ятається, любий, поки що чоловік, ти терпіти не можеш, коли тебе так називають, так, – повертаючись до дівчини, сказала Тетяна.
– Він ненавидить коли до нього так звертаються. Значить… ти подаєш на розлучення?
-Ні, що за маячня, Тетяно… я взагалі не розумію, про що вона, вистави цю…
-Що? Так ти ж сам… ти… ти сказав мені…
-Одного разу він вже робив так…
-Як?
– Завів коханку… Я хотіла піти від нього… та що там… я пішла, навіщо заважати, знаєш, вона виявилася не така хитра, як ти… Вона одразу ж почала вимагати те, по що прийшла, – гроші, багато грошей.
У нього вистачило розуму, щоб зрозуміти… Тобі він не дарував дорогих речей Правильно… навчений гірким досвідом. Він ледве позбувся того, свого кохання.
Я тоді пробачила його, кохання, гормони, так… була з Лізою під серцем, ми довго чекали на цю дитину, ми ж з універу разом, знаєш, я пропонувала йому піти, завести стосунки, а він не хотів.
Він же кохає мене, ну кохав у всякому разі, тепер він тебе напевно любить.
Так от… Розумієш у чому річ, нічого, що я на ти… адже ти кохана жінка мого чоловіка…
Загалом Артем справді не бідний, так… Але… все належить не йому, а його батькові.
Після того першого разу, мій свекор убезпечив мене і Лізу, ми стаємо спадкоємицями, тобто його онука…
Якщо я доведу, що мій чоловік мені зраджує знову… він не отримає нічого, розумієш? Його батько, він чоловік із тих, хто оберігає сімейні цінності, виріс без батька, всього домігся сам, вони зі свекрухою живуть багато років, у любові та злагоді, але ось син у них… мабуть пішов у діда, батька мого свекра.
Той був багато разів одружений, у кожному шлюбі залишав дітей і йшов шукати кращої долі…
Я працювала і працюю на сімейну справу, я раб… Але я знаю за що я працюю…
Артем дуже розумний, він з нуля зможе все почати, я не буду його утримувати, будувати підступи, я бачу, ти кохаєш його і мою доньку, тому не буду перешкоджати вашому спілкуванню.
Але, як ти розумієш, дорогенька, починати доведеться ні з чого, я не знаю, звісно, може тато дасть Артему щось…
У тебе немає козиря в рукаві? Дитина там чи що? Мені здається, що це б допомгло.
-Досить, – Артем перервав мовчання – Тетяно, ти збожеволіла, я присягаюся, у нас із нею нічого не було… Катю, ну скажи їй…
-Так,все ,я піду. Документи на розлучення ти отримаєш, не переживай.
-Я тебе нікуди не пущу, поки ми не поговоримо…
-Не підходь до мене… Я закричу…
У цей момент у Тетяни задзвонив телефон, вона відповіла, поставивши на гучномовець.
-Алло, Софіє Вікторівно…
-Тетяно, що у вас там відбувається? Ліза про якусь маму Катю розповідає, що вони поїдуть із цією мамою Катею далеко і з татом… Що це ще?
-Ааа, так це вона про няню говорить, Катерину Іванівну, няня Лізи і за сумісництвом коханка вашого сина, ви вже вибачте, не хотіла вас вплутувати…
-Що? Що таке, де Артем?
– Стоїть у дверях і не дає мені вийти… Вони обидва тут, не знаю, що в них на думці… Але… я боюся… не вимикайтеся поки що, я вийду…
– Тетяно, навіщо ти маму вплутуєш, для чого влаштувала цей цирк…
Тетяна чула, як свекруха побіжно переказує ситуацію своєму чоловікові, вона швидко вдягнулася, схопила сумочку і ключі від машини і тримаючи, як зброю перед собою телефон, випурхнула на майданчик…
Були, звичайно слухання, Артем вибачався, Тетяну всі вмовляли…
Тетяна взяла великі відступні, щоб не забирати фірму свекра, величезні, але, порівняно з тим, що вони могли втратити, — це невеликі гроші.
-Оце вам…
Таня простягла конверт.
-Що це? – Свекор був незадоволений, Тетяна дуже цінний співробітник. У майбутньому він сподівався, що вони стануть пліч-о-пліч з його сином, але тепер втрачав надію.
“-Заспокоїться і пробачить, – казав він дружині.”
-Це всі, а може і не всі, факти походеньок вашого сина.
Він гуляв завжди, тоді… коли ви вмовили мене пробачити його, я не повірила йому і найняла людину. Я ж думала, що це більше не повториться… Ви ще й казали так, ніби ту панянку надіслали ваші конкуренти…
Ви хороший батько ви дуже любите свого сина, але я теж донька, донька своїх батьків. Навіщо ви так зі мною? Прощавайте.
Тетяна поїхали з Лізою далеко, з татом, бабусею та дідом, дівчинка спілкувалася по відеозвʼязку. Вона знайшла нових друзів, а ще тато Артем постійно просить маму пробачити його, просить Лізу мамі переказати, що любить. Але Таня здається добре засвоїла урок і більше не повторить помилок.Спеціально для сайту Stories
