Мама Віри все життя прожила у рідному селищі. Чоловік, діти, господарство. Було добре і ситно, доки чоловік живий був. А як не стало, то й життя стало складнішим. Віра ще юна, все матері допомагає. Їздила в район на швачку вчитися, але далеко та клопітно, покинула. Так при матері і живе. А тут мамина сестра якось з’явилася, тьотя Зіна. Вона мешкає в обласному центрі, за сто кілометрів звідси.
Давно її не було, вирішила відвідати сестру, а потім і каже, мовляв, чого Віра тут ховатиметься від життя? Давай її до себе в місто заберу? Все-таки там перспектив більше. Мама Віри каже: «Господи, Зіно, та кому вона потрібна там? Їй би вивчитися. Я тут ледь шаруджу, вважай, тільки на ній господарство і тримається. Вона і їхати не захоче!
«Так ти вели їй, — каже Зіна. — Ясна річ, що найкращої долі для неї хочеш. А освіти немає, то й що? Я прибиральницею підробляю у великій фірмі і її спочатку влаштую. Тож зможе заочно вчитися. У себе її поселю. Квартирка невелика, але можна вдох облаштуватися цілком. А потім ще й стане гроші тобі надсилати».
Послухалася сестри Вірина мати, благословила доньку на поїздку. І ось вони вже у місті. Ласкава тітка Зіна відразу перетворилася на похмуру і категоричну тітку, одразу встановила для Віри правила. На роботу не запізнюватися, всі гроші вона забиратиме, щоб Віра даремно їх не витрачала, їй по господарству допомагати, готувати, прибирати і не скиглити. А як вона хотіла, на всьому готовенькому?
Для Віри це не було чимось незвичайним, до роботи звикла. Єдине, тітка Зіна і паспорт відібрала, і телефон. Це, мовляв, щоб ти у мене завжди в полі зору була, Віро. А з твоєю мамою я сама поговорю. Марш на роботу! А далі рідна тітка всі свої турботи та справи повністю переклала на довірливу Віру. А та що скаже?
Бувало, що тітка Зіна виставляє Віру за двері. До неї приходить чоловік один, а Віра заважає. Іноді дає їй гроші на квиток у кіно, але частіше Вірі просто вулицями гуляти доводиться. Щоб погрітися, вона заходить до великого супермаркету. І замість кіно туди йде, шоколадку купити. Там і з Сашком познайомилася. Точніше, це він із нею познайомився.
Сашко працює тут же, на касі, а після роботи навчається. Буває, погуляють трошки, посміються. І кожен у своїх справах. У низці нескінченних справ прихід незнайомця до тітки для Віри мало це віддушина. Із задоволенням збігає надвір. Ще б пак телефон забрати, але тітка непохитна. Тільки роботи додає. Все вирішилося одного прекрасного дня.
Віра прийшла після прибирання офісу, тітки десь не було. Дівчина звично почала прибиратися, мити посуд, мити підлогу і раптом у пачці документів помітила листа. Помилки бути не могло, його писала мама. Ось її особлива літера “д”. Дивно, що тітка про нього нічого не сказала. Але ще більше Віру здивував зміст листа. Сльози самі покотилися по щоках.
У листі мама писала, що засмучена Вірою. Як вона може промотувати всі гроші на розваги, хлопців та речі. Мама була про неї зовсім іншої думки. Гаразд, що вона не надсилає мамі ні копійки, але чому своєю поведінкою ганьбить і її, і тітку Зіну? Чому не хоче говорити з нею телефоном, а на дзвінки весь час відповідає тітка? Земля пішла у Віри з-під ніг.
До приходу тітки вона вже зібрала речі. Коли та увійшла, вона зажадала документи, телефон та гроші, які заробила. Тітка віддала все, окрім грошей. Думаєш, мовляв, тут безкоштовно жила, невдячна дівка? Геть звідси! І не повертайся. Віра, насправді, просто вийшла в ніч. Як дістатися в рідне селище? Її врятував Сашко, який лише закінчив зміну та повертався додому.
Він привів її до своєї кімнати у гуртожитку, а сам пішов ночувати до друга. Не хотів бентежити спустошену дівчину. Коли вона трохи прийшла до тями, то відразу зателефонувала мамі. Та спершу не могла повірити. Другого дня Віра поїхала додому. На вокзал її провів Сашко. Він сказав Вірі, що говорив із менеджером і той згоден взяти її на випробувальний термін. А все інше якось влаштується.
Тепер, через п’ять років після цих подій, у Віри та Сашка все добре, бавлять малюка і навіть націлилися на іпотеку. Мама Віри ще тоді мала з сестрою неприємну розмову. З’ясувалося, що заповзятлива тітка отримувала дві зарплатні — і свою, і Вірину, всі гроші забирала собі, а мамі брехала, що Віра все промотує. Як справи у тітки, ніхто тепер і не знає.
