Все життя чоловік ревнував мене ледь не до кожного стовба. Доходило до того, що він мені забороняв навіть губи підфарбувати, в магазин сходити без дитини.
Батьки мене відмовляли ще з самого початку з ним жити, але я не слухала, а як потім діти пішли, то вже й не до розлучення було.
Я все наївна думала, що він зміниться. А потім, коли я була в декреті за 2 дитиною, я дізнаюся, що в нього коханка є. І вона при надії.
Я тільки місяць як народила, а його дівка вже теж на зносях. Він не став відпиратись, сказав, що він чоловік, і йому потрібні спадкоємці, чим більше, тим краще.
Було б там ще на що претендувати. Ну і словом випхала я його з квартири, сказала, що це цього компенсація для спадкоємців.
Він навіть радий був, як мені здалося, а потім пішов до коханки. Та і там був він не довго, видно швидко показав свій характер, приревнував, от вона і виставила його.
Почав до нас приходити, я не могла вигнати, бо квартира поки його була. Зачастив, розказував як за дітьми сумує, а по факту зовсім інше а цієї людини в голові було.
Словом, всеодно йому з ким спати. А потім почав мене звинувачувати, придумував всілякі історії про те, що мене з коханцем бачив.
Шкода одне, що народила саме від нього. Кажуть що на свій вибір не жаліються, але я думаю, що тоді б мені ці мізки, я б його драною мітлою гнала б від себе.
