Для мене, віруючої жінки, день, коли син привів невістку в дім, став по-справжньому важким. Вона, бачте, має свій стиль, носить зухвалу косметику й одягається дуже нескромно. Як їй здається, так вона виглядає оригінально. Але, що головніше, синові такий зовнішній вигляд подобається.
Їм тоді було по двадцять із гаком років. Вони почали жити в нас у квартирі, довго я це терпіти не збиралася. Боролася по-своєму: заходила в їхню кімнату без дозволу, постійно крутилася біля сина, просила невістку допомогти з прибиранням, готуванням.
Я ж знаю, як сучасна молодь до цього ставиться. Тож за якихось кілька місяців син сам сказав мені, що вони скоро з’їжджатимуть на орендовану квартиру. І чудово. Я б із задоволенням жила навіть у меншій оселі, в тісноті, але тільки якби дівчина була скромнішою.
Ми б могли ходити з нею разом до церкви, нормально спілкуватися, але тільки не з цією дівкою. Цю душу було вже ніяк не врятувати. Про доходи свого сина я приблизно знала. Середні. Невістка працювала з дому, сиділа за комп’ютером або спілкувалася телефоном невідомо з ким.
Ну скільки за таке можуть платити? Тож я вирішила, що побут, домашні обов’язки і відсутність грошей розсварять цю парочку. На мій превеликий жаль, уже через півроку син і невістка “порадували” мене новиною: вони вирішили одружитися. Навіщо?
Невже подумали, що після штампа в паспорті все налагодиться і життя стане легшим? Але сина якраз у той період підвищили, і, як я зрозуміла, фінансове питання тиснуло не так уже й сильно. Після весілля він одразу захотів дітей. Це не було чимось незвичайним, він завжди про це говорив.
Але, на жаль, час минав, а діти все не з’являлися. Я вже і з подругою своєю говорила, питала її, як лікаря, що це може бути. Але вона нічого не могла відповісти без аналізів. Ну а я все молилася, щоб у мого сина хоча б діти народилися хороші, раз із дружиною не пощастило.
Потім син вирішив, що їм не завадило б з’їздити на відпочинок, може, це якось допоможе в особистому житті. Дійсно, минуло вже три роки. Без відпустки, постійно в роботі – хто завгодно захворіє. Які там можуть бути діти. Мене брати з собою не стали, та я б і не поїхала.
Буквально за кілька днів до мене зателефонувала подруга з клініки. Виявилося, нещодавно син і невістка заходили до них у відділення. Здали всі аналізи, проби і що там ще потрібно. Результат вимагав часу, тож, можна сказати, його я дізналася найпершою.
І, на мій жах, виявилося, що мій син не може бути батьком взагалі. Тож ні про яких спадкоємців не може бути й мови. Ось таке покарання, мабуть, за мої гріхи. Через кілька тижнів ця парочка повернулася. Веселі, засмаглі. Я чесно раділа навіть за них обох.
Ну, що поробиш, нехай хоч якась буде радість, перед поганими звістками. Відтоді в мене почалася якась внутрішня боротьба. Я день у день чекала, коли приїде син, може, навіть не один, і розповість мені про їхнє горе. Як реагувати? Грати роль? А чи зможу я це взагалі?
Може, даремно я взагалі полізла в їхнє життя? Але, на мій подив, минув місяць, а потім ще й ще. Усе було по-старому. Ми іноді зідзвонювалися, розповідали, що в нас сталося, але нічого важливого. І одного дня, нарешті, зателефонував син.
Тремтячим голосом сказав, що в нього є новина для мене і що він уже їде. Я приготувалася, намагалася не дивитися в очі, коли він прийде, поводитися максимально стримано і нейтрально, але в мене не вийшло. Адже приїхав він зовсім не з тією новиною, яку я очікувала. Невістка завагітніла!
Нарешті – дочекалися! Не дарма вони чекали стільки часу, і все в такому дусі. Я стояла і слухала його щасливу тираду, а всередині мене все клекотало. У якийсь момент я все ж не змогла себе пересилити і сказала йому про те, що було на душі. Я розповіла йому правду.
Як мені дзвонила подруга, про результати аналізів і про все, що знаю. Про те, що це не його дитина. На секунду він змінився в обличчі. Здивовано подивився на мене, а потім встав зі стільця і пройшовся кімнатою. Страшна таємниця була розкрита. Я очікувала сльози, може, крик.
Але це не важливо, все стерпиться. Емоції – справа зрозуміла в цьому випадку. А він підійшов до мене і сказав, що він прекрасно знає, що безплідний. І що не може бути батьком, але він зробив свій вибір: нехай краще він стане татом цій дитині, ніж залишиться один у цьому житті.
Адже будь-яка інша дружина не зможе зробити його батьком. Ніхто не зможе. То навіщо ж руйнувати стільки життів? Він обирає сім’ю, а дитина – це буде його дитина, хоч би як там було. Потім ми посиділи ще, говорили на інші теми, і він поїхав, а я залишилася наодинці зі своїми думками.
Як же так, чому Бог так зі мною чинить: мало того, що єдиний син не може дати потомство, так він ще й залишається жити з чужою дитиною і дружиною, яка його зрадила. За що?!
У той момент я і вирішила, що походи до церкви більше не для мене, час із цим зав’язувати. Якщо вже доведеться мені бути бабусею нелюбого онука, то хоча б такою, яка не брехатиме хоча б самій собі.
