Я був одружений майже 6 років. Ми один час намагалися завести дитину, але не вийшло. Зараз я навіть радий тому, що ми не маємо спільних дітей.
Нині ми розлучені. Якщо чесно, то в мене взагалі немає бажання одружитися. Ніколи!
Ми жили душу в душу. Були сварки, але вони були настільки рідкісними та незначними, що наш шлюб можна було б назвати ідеальним. Вона завжди мене підтримувала, іноді навіть виконувала мої забаганки.
А ось тріщати по швах він почав тоді, коли у дружини з’явилася нова подруга, яка була схиблена на всіляких тренінгах, самовдосконаленні та пошуку себе (хоч би що це означало!).
Колишня дружина дуже різко змінилася. Майже кожного вечора ми сварилися. Дружина перестала готувати на двох.
Якщо готувала їжу – то обов’язково додавала до страв свіжі помідори. У мене на томати найсильніша алергія.
Якось я прийшов додому, а з їжі лише овочевий салат із помідорами. Ліг спати голодним.
Часу готувати їжу не було. Якби знав, що вдома немає нормальної для мене їжі – купив би дорогою щось. Відмовки у неї залізні були: “Тобі треба – ти й роби”.
Так мені нескладно приготувати їжу або закинути білизну в пральну машину. Але хіба це нормальні стосунки між подружжям? Я зрозумів, що дружина мене більше не любить… А може, й не любила ніколи.
Спочатку ми перестали їсти з дружиною разом. Перестали спілкуватися. Потім я зрозумів, що не хочу повертатися в будинок, де сидить вона… Злісна, егоїстична і з постійними причіпками.
А зовсім скоро ми розійшлися. Тільки після того, як в неї скінчилися гроші на тренінги і мізкоправів, вона зрозуміла, наче прозріла.
Вона прийшла до мене. А я її помідорами ситий, більше не допущу такого віднесення до себе. Хоча в досі її люблю шалено. Не знаю, чи зможу вибачити.
