На початку ери мобільних телефонів ми були молодятами. Вселилися у новий будинок. Квартири в ньому були чудові. Планування ну просто “АХ!”.
Все нам подобалося, але сусіди по сходовій клітці якісь неприємні попалися. Я хоч була молодою, але дуже строгою дамою, працювала на відповідальній посаді, звикла до поваги. Чоловік жартома звертався до мене на ім’я по батькові.
Виходжу з дому, зустрічаю новоспечену сусідку, а вона ні привіт, ні до побачення! Вирішила, що теж не вітатимуся! Ополчилась і насупилась!
І ось настав час новосілля! Родичів та друзів покликали відзначити цю радісну подію. Трохи довше загуляли, ніж належить. Сусід тут же у двері дзвонить, я відчиняю, а він мені каже, що пізно вже!
ВІН МЕНІ!!! Це ж треба! Подумаєш! Субота, якихось пів на дванадцяту вечора! Знахабніли! Ще на дружину посилається: “У неї дуже голова болить, і спати хоче!”
Я більше не дивилася в їхній бік, навіть якщо ми одночасно виходили чи входили до спільного тамбуру! Щоправда, мій чоловік продовжував з ними вітатись. А я принципово ні! Нехай знають, як поводитися з пристойними людьми!
Якийсь час ми взагалі з ними не стикалися. І ось одного вечора повертаємось додому, а під дверима тамбуру стоїть молода жінка.
Зраділа, коли нас побачила: «Я сестра вашої сусідки, приїхала з півночі і чекаю на своїх вже третю годину. Можна я в тамбурі постою, а то в під’їзді дуже холодно!
На вулиці реально снігова буря дерева ламає. Ми її впустили. Я запитала: З самої півночі? А де ваш багаж?» Вона пояснила, що залишила його в камері схову, думала, що чоловік сестри завтра допоможе забрати валізу. «Тяжко було тягнути самій за такою погодою».
Я зайшла в квартиру і припустила: «Якщо вони родичку, яка прибула здалеку, не зустріли за такої погоди, може вона й не сестра зовсім! Раптом якась аферистка, а ми її впустили».
Зібралися вечеряти, а спокою не дає, що незнайомка за дверима. Підійшла до вічка, дивлюся, стоїть, притулившись спиною до холодної стіни. Чоловік покликав до столу.
Сиджу на кухні, а шматок у горло не лізе. Все про чужу гостю думаю. Чоловік запропонував покликати її за стіл. Я заперечила: “З чого раптом не зрозуміло кого в будинок кликати!”
Але стілець їй у тамбур винесла. Сердито запитала: «А чому ж вас сестра не зустріла?», а вона так просто відповідає: «Я хотіла сюрприз зробити! Вона скоро має народжувати і так складно вагітність переносить! Ось я на поміч і приїхала! Можу з дитиною понянчиться». Я недовірливо вислухала її. Хіба ж сусідка вагітна? Не помічала!
Через кожні п’ять хвилин я ходила до дверей і спостерігала у вічко. Жінка смиренно сиділа на стільці і чекала. Чоловік навіть заснув, а я ніяк!
Тільки очі заплющую, і спливає її образ. Це ж сюди до нас на південь із півночі поки доберешся, як багато часу та сил треба витратити! Втомилася, мабуть, до запаморочення.
Дивлюся на годинник, майже опівночі. Вискочила з ліжка, накинула халат, сердито вилетіла до тамбуру. “Усе! Заходьте! Ночуватимете у нас!»
Вона здивувалася і зраділа одночасно, почала відмовлятися. Їй було ніяково, але я була непохитна. Дала їй халат, рушник та відправила у ванну. Щойно вона прийняла душ, я наполягла на тому, щоб вона повечеряла. Постелила в кімнаті для гостей і побажала на добраніч.
Написала записку сусідам: “У нас ваша сестра. Не будити до 6:00» О 8-й ранку, пролунав дзвінок у двері. Відкриваю, стоїть щасливий сусід. Виявляється його дружина народила цієї сніжної ночі хлопчика.
-“Розумієте син у мене! У нас син!”На мене наче полетіли бризки чужого щастя, і я відчула, що ця радість і моя теж! Дивне відчуття! Щось відбулося велике та світле!
Мама з малюком невдовзі були вже вдома. Моя сусідка, просто сяяла вдячністю до мене за те, що я тієї ночі прихистила її молодшу сестричку.
Іноді кожному з нас може здаватися, що ми дуже добре знаємо себе і розуміємось на інших людях. Засуджуємо, сперечаємося, шкодуємо, воюємо з кимось!
А потім настає момент, коли гнів кудись випаровується! І тоді стає зрозуміло, що відчувати життя можна лише із відкритим серцем! Мені у цьому допомогла чужа гостя!
