— Ну що, заїдеш до мене? Мама салат нарізала, плов від учора залишився, — голос Тимофія звучав гордо, ніби його особистий кухар щойно приготував вечерю для королеви, не менше.
Рита тримала в руці свій легкий плащ і дивилася у вікно — за склом стукав град. На вулиці не по-травневому похолодало, а вона була в кофтинці і кедах. Робочий день був важким, голова гуділа.
— Тимофію, ти ж знаєш, я хотіла відпочити удвох. Без твоєї мами. Ну, щоб трохи відволіктися. Може, в ресторан підемо? Га? Приїжджай до мене на роботу, поруч відкрився чудовий заклад. Мої колеги ходили, їм сподобалося, та й мені не доведеться їхати через все місто до тебе, я дуже легко одягнена, — обережно сказала вона, заплющивши очі в очікуванні відповіді Тимофія.
Чоловік не здивував, відповів так, як вона очікувала.
— Навіщо витрачати гроші на чужу їжу? Тут домашнє! Мама ж старалася! Ти що, не цінуєш її працю?! — образився він.
Рита зітхнула.
— Значить, не приїдеш? — тихо запитала вона, вже знаючи відповідь.
— І ти, мабуть, теж. Гаразд, іншим разом тоді. Як хочеш. — Пробурмотів він і скинув дзвінок.
З Тимофієм Рита познайомилася в інтернеті. Гортаючи анкети чоловіків «як з обкладинки», вона помітила його. Фото Тимофія привернуло своєю простотою. Без фільтрів. Він стояв у звичайній футболці, на тлі дерева. Такий “свій” хлопець.
“Втомився від порожніх стосунків”, — писав він у статусі. — “Хочу простого людського тепла. Серйозності. ”
Риті було тридцять. Після низки побачень з балаболами, бабіями і “нескінченно зайнятими” Тимофій здався кимось іншим. Справжнім. Сімейним.
На перших зустрічах він говорив правильні слова:
— Жінка — це ангел у домі. З нею має бути тепло. Затишно. У мене мама така. Справжня Жінка. З великої літери.
Рита посміхалася, слухала про маму і думала, що хороший чоловік перевіряється через ставлення до сім’ї. Раз поважає матір, значить, і до дружини буде ставитися з повагою.
Тимофій дійсно зацікавив Риту.
— Чому у тебе досі не було серйозних стосунків? — поцікавився він.
— Тому що я весь час займалася навчанням, потім роботою, потім знову роботою.
— Сумно…
— Зовсім ні. Я вже накопичила собі на квартиру. Сама. Без допомоги рідних. Наступним етапом — машина, — похвалилася Рита, і Тимофій задоволено кивнув.
— І справді, не даремно витрачені роки. Молодець.
— А ти? Чому один?
— Я довго придивляюся. І взагалі, хочу один раз і на все життя. А не як багато хто — через півроку розлучаються, бо «ми різні».
— Згодна. Я теж хочу один раз і на все життя, — посміхнулася вона, чекаючи від нього залицянь.
І він, як їй здавалося, дійсно старався — кілька разів зустрічав з роботи, знав, в який день у неї важливий звіт. Запам’ятав дату її професійного свята — Дня Бухгалтера. Правда, приніс не зовсім свіжий букет, трохи пожухлий.
— Ось, тримай. Це тобі. — Гордо піднявши ніс, заявив Тимофій.
— О… дякую, — пробурмотіла Рита, дивлячись на коричневі пелюстки біля білих троянд.
— Мама не змогла забрати з роботи всі квіти, у них там якесь свято було. Шкода, якщо пропадуть, — пояснив він. — А тут якраз привід, День Бухгалтера.
— Ну… дякую, — натягнуто посміхнулася Рита. Їй стало не по собі.
Потім були звичайні дні — робота, дзвінки, прогулянки в парку. Тимофій був звичайним, навіть не намагаючись справити особливе враження.
— Мені здається, що краще відразу показати своє справжнє обличчя, ніж потім, після весілля, з’ясується, що ми один одному не підходимо, — говорив він.
— Так… Звичайно, — погоджувалася Рита, хоча вона б хотіла трохи іншого цукерково-букетного періоду у відносинах.
Одного разу замість обіцяного походу в кіно він покликав її додому.
— Навіщо нам платити за фільм, який вже є в інтернеті? — запитав він, хитро підморгнувши. — Попкорн у магазині теж набагато дешевший, ніж у кінотеатрі. А газована вода взагалі шкідлива. Ходімо, я пригощу тебе маминим квасом. Вона сама його робить.
Спочатку Рита хотіла відмовитися, але трохи подумавши, все ж пішла.
Цікавість перемогла. Рита побачила його будинок, а будинок, як відомо, говорить багато про що. У квартирі Тимофія було багато якихось “жіночих” дрібничок: баночки з масками, патчі для очей, у ванній — рожевий рушник з жіночим ім’ям.
— З тобою хтось живе? — обережно запитала вона.
— Мама. Поки що. Але потім вона поїде на дачу. Надовго. Може, на все літо! — він підморгнув, натякаючи на близькість. Але Рита не оцінила.
Кіно було занадто затягнутим, попкорн із супермаркету сухим і несмачним. А квас Рита взагалі не наважилася спробувати.
— Я, мабуть, піду. Вже пізно, — сказала вона, подивившись на годинник.
— Так? Ну йди. Скоро мама прийде. Тобі й справді час, — кивнув Тимофій.
— Ти мене відвезеш? Або таксі викличеш? — Рита вирішила поставити пряме запитання.
— А що, автобуси вже не їздять? — здивувався він.
— Тимофію…
— Таксі — це ж марнотратство! Пішки пройтись — корисно. Такий чудовий вечір, — сказав він, натягуючи куртку. — Ходімо, проведу до зупинки.
Вона замерзла, йшла, проклинаючи себе за дурість і розуміючи, що Тимофій — не герой її роману. Після цього випадку було ще кілька дурних ситуацій і розбіжностей між очікуваннями та реальністю.
Замість ресторану Тимофій кликав Риту додому на вчорашній плов, а на День Народження подарував подарунок через тиждень. Тимофій вручив їй якусь книгу, а ввечері Рита дізналася, що днями був День Ліцею, де викладала мати Тимофія. Мабуть, книга була подарована їй… І передарована Риті. З запізненням.
Хитрий наречений підбирав дати і тягав у матері непотрібні подарунки і в’ялі квіти для коханої дівчини. Але і це було не найгіршим. Гірше було те, що, подарувавши книгу, Тимофій натякнув, що треба б відзначити свято.
— Ходімо, ти давно хотіла в кафе. — Сказав він.
Рита зраділа, вирішивши, що заощадивши на подарунку, він приберіг грошей на ресторан. Але не тут-то було.
— Твоє свято — ти і плати. — Сказав він, коли офіціант поклав рахунок перед ним.
Рита розплющила очі і похитала головою.
— Що?
— Я думала…
— …Що я оплачу твої спагетті? Ні вже. Я тільки каву пив, а ти повноцінно поїла. Я навіть половину рахунку оплачувати не буду. І взагалі, твоє свято — ти і плати!
Риті стало соромно, і вона швидко розплатилася з офіціантом.
Після цього випадку Рита зникла. Вона не відповідала на його дзвінки два тижні. Він вирішив, що Рита — як і багато хто, просто не варта його часу, і знову активував анкету на сайті знайомств.
Вона — думала, чи є шанс зустріти нормального чоловіка? Або їй судилося вічно бути самотньою?
Олії у вогонь підливали і родичі Рити. Тільки ледачий не цікавився, коли вона вийде заміж. І може, Рита так і забула б про Тимофія, але у її мами був ювілей. Сестра уїдливо поцікавилася:
— Ти знову одна прийдеш? Або все ж є хтось, хто скрасить твою самотність?
— Так, доню… мені вже соромно, що ти все одна, без пари. Мене постійно запитують…
— Не хвилюйтеся. Я прийду не одна, — процідила Рита.
Вона написала Тимофію. Він, звичайно, “великодушно пробачив” її.
— Тільки подарунок з тебе. Я твоїй мамі взагалі ніхто, — сказав він.
— Я вже підготувала, — відповіла Рита. — Гроші в коробочці. Так що тобі треба тільки супроводити мене, поїсти і привітати маму. Більше нічого не треба. — Рита вже і так розуміла, що їхні стосунки приречені.
Вона покликала Тимофія лише для того, щоб покласти край пліткам за спиною. Щоб від неї відстали.
На ювілеї все йшло чемно. Рита трохи хвилювалася — за маму, за коробочку, за Тимофія, який їв більше за всіх, дивуючи гостей своїм апетитом.
Подарунки вручали ближче до фіналу свята. Коробочку від дочки іменинниця помітила відразу. Було приємно отримати фінансовий подарунок, особливо з огляду на те, що потрібно було розплатитися з ведучим.
Мати Рити полізла в коробочку за грошима і… почервоніла.
— Це гроші з банку приколів, — озвучив ведучий. — Я такі в конкурсах роздавав. Прикольний жарт.
Але жінці було не смішно. Вона відкрила коробку повністю і виявила, що подарунок дочки складався повністю з “підробок”.
— Які у вас гості… витівники, — пробурмотів ведучий, поки іменинниця відкривала іншу листівку. На щастя, там виявилися нормальні гроші.
Рита в той момент була неподалік і підійшла подякувати ведучому. Побачивши обличчя матері, вона запитала, в чому причина її розгубленості. А потім і сама зрозуміла.
— Це жарт? — запитала вона, тримаючи в руках пачку фальшивих купюр. — А де гроші, які я клала в коробку для тебе?
— Я думала, що ти вирішила так пожартувати.
Зависла незручна тиша. Рита згадувала, хто мав доступ до коробки і… подивилася на свого супутника. Тимофій здригнувся.
— Ну, мабуть, хтось переплутав. Або вирішив розіграти. Ха-ха!
Рита зблідла.
— Я поклала туди нормальні гроші. Сама. Я… збирала! Тут було тобі на новий телефон!
Мама подивилася на неї уважно. Потім опустила очі на коробочку. Провела пальцем по внутрішній стороні кришки і сказала тихо:
— Гроші хтось підмінив. Треба по камерах подивитися і в поліцію заявити зараз же.
Рита повернулася до Тимофія.
— Викликаємо поліцію чи зізнаєшся сам?!
Він відводив погляд, тупцював на місці і бурчав:
— Та звідки я знав, що у тебе коробки якісь особливі. Я ж для нашого майбутнього старався. Хотів у сім’ю повернути цю суму…
— У чию сім’ю?
— Ну… у нашу. Майбутню.
— Немає ніякого «нас»! І не буде! Тепер вже точно! — крикнула Рита.
— Молодий чоловіче, пишемо на вас заяву чи ви повернете гроші?
— Поверну.
Він хотів виправдатися. Але Рита вже вийшла з ресторану. Бачити Тимофія не хотілося. Вона була впевнена, що це кінець.
Іноді самотність — не покарання, а можливість не помилитися. Від самотності ще ніхто не страждав. А від поспіху, неправильного вибору зі страху залишитися наодинці — тисячі жертв.
Не бійтеся бути самотніми. Бійтеся бути поруч з тими, хто вважає вас своїм зручним варіантом.Спеціально для сайту Stories
