– Люба, ти не бачила мій годинник?
– Ти пробував дивитися там же, де він завжди лежить? – відгукнулася Олександра, намагаючись на світло визначити, чи достатньо чистий келих, чи на ньому залишилися мильні розводи.
Чистий. Чи ще подивитися? Краще не ризикувати, все-таки річниця сьогодні, приїдуть їхні з чоловіком батьки, а отже – все має бути бездоганно.
– А де він лежить?
– А там, де ти його завжди кладеш.
– Люба, ну досить знущатися вже.
– Боже, Стасе, у ванній кімнаті, на тумбі.
– Точно! І як ти все запам’ятовуєш?
– Краще б мені хто розповів, як ти все забувати примудряєшся, – зітхнула Олександра. – Нагадую, що сьогодні річниця.
Тож ніякої “роботи”, – останнє слово вона демонстративно взяла в лапки. – Ти йдеш із роботи, дорогою забираєш Михайла і Івана із садочка, а потім одразу йдеш додому і допомагаєш мені з сервіруванням…
– Олександро, ну що ти мені, як маленькому.
– Тому що я чудово тебе знаю, за десять років шлюбу-то. Знову нагадую: ти спочатку заходиш у садок за дітьми, потім одразу ж ідеш додому. Ти мене зрозумів?
– Звичайно зрозумів, люба, – відповів чоловік.
О шостій годині Олександра кілька разів намагалася додзвонитися до чоловіка, але той скидав дзвінки. Одного разу квапливо відповів у слухавку:
– Ми тут на хвилинку в магазин зазирнули, скоро… Іван, негайно поклади на місце!
Жінка лише зітхнула і передзвонювати не стала. Усе було зрозуміло. Адже скільки разів говорила вона Стасу, щоб він не вівся на дитячі “давай зазирнемо ось у цей магазин тільки подивитися”.
Адже знає ж, що зрештою малюки розкапризуються, захочуть якусь іграшку…
І добре, якщо іграшку, адже біля кас якраз на рівні дитячих очей лежать усілякі хімозні жуйки-цукерки, які ось одразу захочеться, ну і що, що мама забороняє…
О пів на сьому, коли Олександра вже закінчила розставляти прилади на столі, пролунав дзвінок у двері. Не подивившись навіть, хто саме дзвонить, Олександра відчинила двері.
– Доброго дня. Ти Олександра, я все правильно розумію?
На порозі стояла жінка років на п’ять-десять молодша за неї. Дівчинка майже.
Сама Олександра-то нестара, цього року тридцятирічний ювілей відсвяткує, а тут узагалі чи то випускниця ВНЗ, чи то ще студентка.
– Олександра Данилівна, – поправила вона машинально.
Чому в декого відсутні елементарні манери і хоча б зачатки виховання?
– Я Олеся. Улюблена дівчина Стасика.
– Мені вас привітати із цим фактом? – Олександра напружилася.
Найближчим часом мали прийти їхні зі Стасом батьки, і ось ця ось сцена була абсолютно недоречною.
Мало в їхнє життя в минулому лізли, хоч із появою дітей заспокоїлися, і не дай Боже, зараз щось трапиться – з них із живих не злізуть.
– Ви не розумієте. Я кохаю його. І він кохає мене.
– Дівчино, кохайте кого хочете. Якщо не заперечуєте – я піду, – вона спробувала зачинити двері, але незнайомка спритно поставила ногу в дверний отвір.
І в інший день Олександра б просто грюкнула дверима сильніше, добряче провчивши невиховану хамку, але річниця і як це все невчасно.
– Відпустіть його! – зажадала Олеся. – Якби не ви з дітьми своїми, він давно був би зі мною.
Чортихнувшись про себе, Олександра простягнула руку до смартфона.
От де він знайшов цю… Олесю?
– Люба, ми вже підходимо, я ось буквально…
– Стасе, тут до тебе Олеся прийшла. Поговори з нею, будь ласка, – Олександра простягнула слухавку дівчині, а потім, склавши руки на грудях, притулилася спиною до одвірка. – Ногу приберіть, га?
Чи то відволікшись на розмову із чоловіком, чи то від несподіванки, але Олеся підкорилася.
Кілька хвилин вона прислухалася до чогось у слухавці, а потім, розридавшись, простягнула Олександрі телефон.
– Як він міг так зі мною… Адже я його кохала, а він… Я ж дитину від нього чекаю, а тепер що… Будь ласка, вплиніть на нього.
– Милочко, ви нормальна взагалі? Сплуталися з одруженим чоловіком, а потім приїжджаєте до нього додому і намагаєтеся змусити дружину, щоб вона якось на нього вплинула?
У вас вата в голові, чи синтепон? До побачення, більше сюди не приходьте, – Олександра вихопила з чужих рук телефон і, зітхнувши, зачинила двері.
Схоже, Стас влип у неприємності. Скільки разів йому Олександра казала: не світи нікому адресу, найкраще – не називай справжнє ім’я, користуйся одноразовим телефоном, катайся на таксі…
Ось чому в неї ніколи не виникає таких проблем, а цей … їх обох підставив фактично напередодні приїзду батьків.
Якщо ця … з ними зіштовхнеться… Утім… Деякий козир на цей випадок в Олександри в рукаві залишався. Точніше, у Стаса, але розрулювати все, як зазвичай, повинна буде дружина. Утім, вона це теж чоловікові так просто з рук не спустить.
У чому відмінність договірного шлюбу від того, що укладається “по любові”? Тільки в тому, що “по любові” ти можеш отримати як зірку з неба, так і дулю в маринаді.
А ось із договірними відносинами зобов’язання і бонуси кожного з подружжя чітко регламентовані. Причому в їхньому випадку – навіть не ними самими, а їхніми батьками.
Так уже вийшло, що сім’ї Олександри і Стаса дружили, батьки були партнерами по бізнесу, а тому – їх бажанням було одружити своїх нащадків, таким чином заснувавши “династію”.
Спочатку ця ідея здавалася молодим людям смішною, а потім, коли вони досягли двадцятирічного віку, почала не на жарт лякати. Адже батьки буквально весь мозок виїдали темою “коли ж ви одружитесь”, та ще й неприховано погрожували, мовляв, якщо раптом виберете не тих партнерів, яких ми схвалимо, то…
Далі йшов список погроз в обох випадках однаковий, що включав викидання з голими задами на мороз, відбирання щомісячної вельми відчутної грошової допомоги, обіцянки влаштувати на роботу в непогане містечко і таке інше, і таке інше.
Після однієї з таких розмов Олександра, будучи в їхній “парочці” більш проникливою і навіть цинічною, запропонувала Стасу вихід із цієї ситуації.
– Давай і справді одружимося, га?
– Та ти що! Та ми разом виросли, я не можу тебе як жінку сприймати, та й узагалі ти…
– От тільки не треба зараз про смаки говорити. Ти теж моїм якось не відповідаєш. Але на одній шальці терезів у нас наші смаки й уподобання, а на іншій…
Ти ось хочеш знімати кімнату в комуналці з тарганами на зарплату молодого фахівця і харчуватися макаронами? Я ось якось ні.
Мені і моя двокімнатна в хорошому районі подобається, і машинку батьки підігнали, про оплачуване навчання в хорошому університеті та перспективи кар’єрного зростання взагалі мовчу.
– Ну а якщо вони дітей захочуть?
– Заплющиш очі, подумаєш про Англію і зробиш свою справу, – підвела Олександра.
– Пам’ятається, ти рік тому хвалився, як на спір із двома за ніч…, скільки виграв, нагадай? Триста доларів? А тут більші гроші крутяться.
Стас подумав. І, будучи хлопцем недурним, хоч і більш романтичним, визнав,що Олександра має рацію.
Разом вони були тільки заради появи дітей, а вже хто там і чим займався після роботи – питати одне в одного заведено не було.
Іноді Олександра відчувала від чоловіка запах чужих парфумів. Одного разу навіть дала втик за сліди від жіночих підборів на стелі машини.
Мовляв, чоловіче, а якщо ти батьків підвозити кудись будеш, вони повірять, що це моє взуття відбилося?
Стас тоді звично віджартувався, але начебто більше таких помилок не допускав. Замість них здійснюючи інші. От як із цією Олесею.
Якого … він цій дамочці дав свою адресу? І взагалі, що він їй наплів?
– Та нічого я не наплів, – пошепки виправдовувався розчервонілий від біганини за дітьми Стас, з’явившись за п’ятнадцять хвилин після того, як Олеся пішла.
– Від самого початку сказав, мовляв, одружений, розлучатися не буду, але й тебе, Олесю, не скривджу і подарунками, і увагою. Ти мене знаєш, я доглядати вмію.
– Вона заявила, що чекає дитину.
– Цікаво, – Стас насупився.
У двері подзвонили.
На порозі стояли батьки Стаса, а з ними поруч – Олеся, яка плакала, з розмазаною по щоках тушшю. Схоже, що армагеддон усе-таки відбудеться…
Утім…
– Вітаю, тату, мамо, – привітала свекрів Олександра. – А хто це з вами?
– А це, Сашенько, Олеся. Каже, що син наш їй зраджував і дитину їй заробив на стороні.
– Але ж це неможливо, – насупилася Олександра. – Та ви проходьте, проходьте. А шахрайку цю залиште там, де стоїть.
А краще взагалі давайте поліцію викличемо, нехай їм розкаже, як вона чекаю дитину від чоловіка, у якого вазектомію зроблено після того, як я Івана у світ привела.
– Тобто як це… – Олеся заплескала очима, розгублено переводячи погляд з Олександри на Стаса, а потім – на батьків свого коханого, які стояли поруч.
– Ну ось так, – Стас руками розвів. – Ми з дружиною вирішили, що нам третя дитина ось взагалі ні до чого, ви, до речі, підтримали цю ідею.
– А вона ж добре розрахувала. Прийде зараз, дружині пред’явить, що, мовляв, коханка є і дитину чекає, у сім’ї розлад піде, – Олександра насупилася і похитала головою. – Вже не знаю, дівчинко, чим вам мій чоловік насолив, але таким методом мстити і сім’ю руйнувати людині – перебір. Ще й перед батьками.
– Та я кохаю його, як ви не розумієте! Кохаю, от і…
– Вибачте, а можна запитання? – Олександра склала руки на грудях і демонстративно насупилася. – Якщо людину кохаєш, хіба будеш їй у річницю весілля з дружиною сім’ю руйнувати?
Якось не в’яжеться з коханням, от зовсім. З чого я можу зробити висновок, що ви просто шахрайка, яка вирішила поживитися і підгадала вдалий, як вам здавалося, момент.
– Та я…
– Досить, – насупився батько Стаса. Кивнув синові на вихід із кімнати, мовляв, розмова наодинці є. Поки вони там розмовляли, Олександра зі свекрухою виштовхали Олесю за двері і зачинили їх у невдалої коханки за спиною.
– Загалом, я радий, що ми вирішили цей інцидент із шахрайкою, – підбив підсумок свекор за десять хвилин потому.
– Тільки давайте моїм батькам говорити не будемо, ще їм не вистачало настрій псувати, – попросила Олександра.
Свекор і свекруха задоволено переглянулися і моментально погодилися на пропозицію.
– Пощастило, – підбив підсумок Стас, коли пізно вночі його і батьки Олександри пішли, залишивши їх самих.
– Так, пощастило, що твої вирішили тебе прикрити все-таки. Якби вона моїм попалася – так просто б не відбулися.
Ти, до речі, дуже крупно накосячив, Стасе. Я ж попереджала тебе, щоб не світив перед дамами свою тачку, адресу і паспорт?
– Та я й не світив начебто…
– Але якось вона тебе знайшла, так?
– Ну може… Телефон, хіба що, – зніяковіло зітхнув Стас.
– У будь-якому разі, ми з дітьми хочемо злітати до Туреччини на два тижні. А ти, як пам’ятається, збирався собі якусь там суперську ігрову приставку купити, вловлюєш натяк?
– Уже беру квитки, – покірно зітхнув Стас і поліз у телефон замовляти путівки через додаток.
Олександра ж пішла і порадувала дітей тим, що “тато вирішив нам із вами зробити подарунок на річницю нашого весілля, але з нами поїхати не може, у нього багато роботи”.
Коли захоплені крики вщухли і жінка повернулася у вітальню, чоловік уже переслав їй на телефон роздруковані квитки.
– Виліт завтра. Відпочиньте там гарненько.
Оновлення ігрового комп’ютера для Стаса відкладалося на місяць-другий. Утім, це теж було зазначено в їхніх домовленостях.
Що якщо хтось із подружжя доставляє своїми пригодами проблеми решті сім’ї – доведеться компенсувати незручності.
Стас проти правил цих не заперечував. Здебільшого тому, що саме Олександра займалася розгрібанням такого роду ситуацій.
Ось і зараз усе пройшло саме так, як вони й домовлялися. Заслужила. І діти нехай відпочинуть.
Хтось каже, що договірні шлюби – моторошна традиція минулого, але когось усе влаштовує. Стас і Олександра, наприклад, були саме такою сім’єю. Ну а як на це дивляться інші – їм було, загалом-то, все одно.