Олена опустила чашку з недопитою кавою і перевела погляд на годинник – восьма ранку. Останній місяць перед відпусткою завжди видавався метушливим, але цього разу щось особливе. Телефон наполегливо завібрував – Максим.
– Привіт, ти вже на роботі? – голос чоловіка звучав якось дивно.
– Так, готую звіти перед відпусткою. А що?
– Мама дзвонила. Каже, ти з нею не дуже ввічливо вчора розмовляла.
Олена відкинулася на спинку офісного крісла і прикрила очі. Людмила Аркадіївна вміла перетворювати будь-яку розмову на драму.
– Макс, я просто сказала, що ми самі вирішимо, як провести вихідні.
– Але вона ж хотіла допомогти з ремонтом…
– Допомогти? – Олена подалася вперед. – Вона хотіла вказати, які плінтуси нам клеїти в нашій квартирі, не кажучи вже про інше!
– Гаразд, давай ввечері обговоримо.
Олена зітхнула. Три роки тому, коли все тільки починалося, життя здавалося таким простим. У свої двадцять вісім вона мала все: престижну роботу в міжнародній компанії, власну квартиру в центрі міста і повну незалежність. Зустріч із Максимом перевернула все з ніг на голову.
Перше знайомство з майбутньою свекрухою Олена пам’ятала, як учора. Людмила Аркадіївна, статна жінка з ідеальною зачіскою, уважно розглядала майбутню невістку поверх окулярів із тонкою золотою оправою.
– Отже, кажеш, своя квартира? – майбутня свекруха поправила серветку на колінах. – І де ж?
– У центрі, недалеко від парку.
– Треба ж, – Людмила Аркадіївна багатозначно подивилася на сина. – Яка самостійна. І працюєш…?
– У відділі маркетингу, керую проектами.
– Хороша посада. І зарплата, напевно, відповідна?
Максим тоді промовчав, хоча Олена помітила, як сіпнувся куточок його рота.
Підготовка до весілля перетворилася на справжнє поле битви. Людмила Аркадіївна наполягала на традиційному форматі – з викупом і застіллям у ресторані на двісті осіб.
– Максиме, ну як же без рідні? Що люди скажуть? – сплескувала руками майбутня свекруха. – У нас у роду завжди так святкували!
Олена ж мріяла про сучасну церемонію на природі, у вузькому колі близьких друзів. Максим вважав за краще не втручатися, і в підсумку перемогла традиція. Весь вечір Людмила Аркадіївна сяяла в сукні кольору фуксії, командуючи тостами і конкурсами.
Після весілля молоді оселилися у квартирі Олени – так було зручніше, та й ремонт нещодавно зроблено. Людмила Аркадіївна стиснула губи, але промовчала. Утім, ненадовго. Уже за тиждень вона почала з’являтися з регулярністю кур’єрської служби.
– Максиме, я тут повз проходила – щебетала свекруха, прослизаючи до квартири. – Ой, а що у вас тут так пильно? Оленочко, ти ж удома сьогодні, могла б і прибратися.
Олена стискала зуби й мовчки протирала неіснуючий пил. Людмила Аркадіївна пила чай, попутно розповідаючи, як правильно вести господарство.
– У наш час дружини самі готували, не те що зараз – напівфабрикати та доставка, – свекруха хитала головою. – Ось я твоєму татові, Максиме, щодня свіже готувала.
Ситуація загострилася, коли Максим несподівано втратив роботу. Велика будівельна компанія, де він працював проектувальником, потрапила під скорочення. Людмила Аркадіївна тепер приходила щодня – “підтримати сина у важку хвилину”.
– І що ти тепер думаєш робити? – запитувала свекруха, розставляючи на столі чергові банки із заготовками. – На одну Оленіну зарплату жити будеш?
Олена відчувала, як червоніють вуха. Зрештою, це її квартира! Але Максим тільки відмахувався:
– Мамо, я ж не інвалід. Знайду роботу.
Однак тижні йшли, а робота не знаходилася. Максим усе більше часу проводив удома, сидячи за комп’ютером. Людмила Аркадіївна продовжувала свої візити, і тепер вони з сином годинами шепотілися на кухні. Розмова переривалася, варто було Олені увійти.
Того вечора Олена затрималася на роботі – наближався кінець кварталу, потрібно було закрити всі проекти перед відпусткою. Телефон розривався від дзвінків клієнтів і повідомлень у робочому чаті. Коли вона нарешті дісталася дому, годинник показував майже дев’яту.
Відчинивши двері своїм ключем, Олена завмерла на порозі. З кухні долинали приглушені голоси – свекруха знову тут. Але цього разу щось було не так. Олена навшпиньки підійшла ближче.
– Максиме, ну що ти як маленький! – гаряче шепотіла Людмила Аркадіївна. – Квартира-то яка, у центрі! Продамо, купимо тобі ближче до нас двушку, ще й на бізнес залишиться. А ця нехай на орендованій поживе, не переломиться. Зате ти зможеш свою справу відкрити…
Олена відступила від дверей, стискаючи в руках сумку. У голові шуміло, а ноги ніби приросли до підлоги. Щось усередині підказувало – потрібно одразу розставити всі крапки над “і”, але інший голос нашіптував: “Почекай, збери більше інформації”.
Наступні дні перетворилися на справжні тортури. Людмила Аркадіївна, не підозрюючи про розкриту змову, стала з’являтися ще частіше. Свекруха безцеремонно відчиняла холодильник, хитала головою і починала перелічувати, чого не вистачає “бідному Максиму”.
– Ось я в твої роки, – казала свекруха, викладаючи на стіл чергові котлети, – і працювала, і за домом стежила. А в тебе, Олено, навіть борщу немає.
– У мене є доставка здорового харчування, – намагалася заперечувати Олена. – Максиму подобається.
– Доставка! – Людмила Аркадіївна сплескувала руками. – Хіба це їжа? Максиме, синку, як ти таке їси?
Максим тільки знизував плечима й утикався в телефон. Кожна спроба Олени допомогти чоловікові з пошуком роботи наштовхувалася на глуху стіну.
– Я надіслала твоє резюме в нашу компанію, – якось повідомила Олена за вечерею. – Там відкрита вакансія…
– Тиснути на сина не треба! – тут же підхопилася Людмила Аркадіївна, ніби матеріалізувавшись із повітря. – Він сам знає, як вчинити.
– Мамо, ти ж сама говорила про якусь роботу в Петра Семеновича, – раптом подав голос Максим.
Олена завмерла з виделкою в руці. Про цю розмову чула вперше.
– Ну так, – заметушилася свекруха, – але це трохи інше… Там свій бізнес можна відкрити.
– Який бізнес? – Олена відклала прилади.
– Не твого розуму справа! – відрізала Людмила Аркадіївна. – Чоловічі розмови!
Незабаром Олена підхопила сильну застуду і перейшла на віддалену роботу. Працювати вдома виявилося складніше – нескінченні візити свекрухи вибивали з колії. Людмила Аркадіївна сприйняла домашній офіс невістки як особисту образу.
– Максиме, ти тільки подивися! – свекруха демонстративно змахувала пил із підвіконня. – Сидить удома цілими днями, а порядку немає. Це ж треба, навіть вікна не помиті!
Олена, намагаючись сконцентруватися на важливому дзвінку з клієнтом, тільки міцніше стискала зуби.
– Я розумію, чому ти її вибрав, – долинало з кухні. – Квартира в центрі, робота хороша… Але хіба це головне в житті?
Максим дедалі частіше погоджувався з матір’ю. На будь-які спроби поговорити чоловік відмовчувався або йшов до друзів. “До Петра, обговорити справи”, – кидав він, грюкаючи дверима.
Того ранку Олена прокинулася з відчуттям грози, що насувається. Голова розколювалася, горло саднило, але скасувати робочу зустріч було не можна. Вимкнувши звук на телефоні, вона влаштувалася за ноутбуком у вітальні.
– І як ви дивитеся на можливість розширення проекту? – Олена намагалася говорити бадьоро, незважаючи на температуру.
Раптово вхідні двері відчинилися. На порозі виникла Людмила Аркадіївна зі значною сумкою. За її спиною маячила незнайома жінка з блокнотом.
– Ось, Зінаїдо Петрівно, проходьте, – свекруха картинно змахнула рукою. – Тут гарний ремонт, просторо…
Олена, вибачившись перед клієнтом, вимкнула відеозв’язок. У кімнаті повисла дзвінка тиша. Людмила Аркадіївна застигла з прочиненим ротом, явно не очікуючи застати невістку вдома.
Незнайома жінка переводила здивований погляд з однієї на іншу.
– А це хто? – нарешті видавила вона.
Олена повільно піднялася з-за столу. У скронях стукало, але думки стали кришталево ясними.
– Людмило Аркадіївно, – голос Олени звучав незвично твердо. – Ви поясните, що тут відбувається. І чому ви показуєте мою квартиру стороннім людям?
Зінаїда Петрівна позадкувала до виходу:
– Вибачте, я, мабуть, піду. Коли визначитеся, зателефонуйте.
– Стійте! – Олена перегородила шлях до відступу. – Ви ріелтор?
Жінка кивнула, явно почуваючись не у своїй тарілці.
– Отже, квартиру зібралися продавати? – Олена повернулася до свекрухи. – Мою квартиру?
Людмила Аркадіївна, швидко впоравшись зі збентеженням, розправила плечі:
– А що такого? Максим має повне право розпоряджатися цим майном! Ви ж у шлюбі.
– Ось як? – Олена схрестила руки на грудях. – І давно ви із сином це плануєте?
– Не зухвальствуй! – свекруха підвищила голос. – Думаєш, я не бачу, як ти знущаєшся над моїм хлопчиком? Сидиш цілими днями вдома, а він без роботи мається!
– Я працюю! – Олена ткнула пальцем у ноутбук. – На відміну від деяких, хто цілими днями будує плани на чуже майно!
Людмила Аркадіївна почервоніла:
– Та як ти смієш! Я мати! Я дбаю про сина! А ти… Ти просто прибрала до рук хорошого хлопчика!
Щось усередині Олени зламалося. Усе, що накопичилося за ці місяці, виплеснулося назовні:
– Дбаєте? Тим, що відмовляєте його від кожної співбесіди? Тим, що приходите без дозволу в чужий дім? Чи тим, що плануєте за його спиною провернути аферу з нерухомістю?
– Яку аферу? – пролунав голос від дверей.
У отворі стояв Максим. Олена гірко усміхнулася:
– О, з’явився! А я думала, ти в Петра, “справи обговорюєш”.
– Максиме, синку! – Людмила Аркадіївна метнулася до сина. – Твоя дружина зовсім з глузду з’їхала! Кричить, ображає…
– Я все чув, – Максим дивився в підлогу. – Стояв за дверима.
– І давно стоїш? – Олена підійшла до вікна. За склом мрячив дрібний дощ.
– Досить, – чоловік важко опустився на стілець. – Мамо, навіщо ти ріелтора привела?
– Та я просто… – Людмила Аркадіївна зам’ялася. – Просто дізнатися, скільки коштує… Петро Семенович говорив, що може допомогти з бізнесом, якщо буде початковий капітал.
– Тобто, ви збиралися продати мою квартиру, щоб ваш син почав якийсь міфічний бізнес із якимось Петром Семеновичем? – Олена розвернулася до свекрухи. – А мене запитати забули?
– Ти егоїстка! – взвизгнула Людмила Аркадіївна. – Тільки про себе думаєш! А чоловік без роботи!
– Без роботи, бо ви саботуєте всі спроби її знайти! – Олена дістала телефон.
– Ось, дивіться. Дзвінок із банку – потрібен фахівець. Відмовився. Велика будівельна компанія – конкурс. Відмовився. Міжнародний проект – навіть на співбесіду не пішов! Чому, Максиме?
Максим мовчав, але Людмила Аркадіївна вибухнула:
– Тому що це все не його рівень! Мій син гідний більшого!
– Більшого? – Олена відчула, як тремтять руки. – Що може бути більше, ніж чесна робота? Афера з квартирою?
– Олено… – почав було Максим.
– Ні, – обірвала Олена. – Мовчи. Ти весь цей час знав. Знав і мовчав. Дозволяв своїй матері приходити сюди і будувати плани за моєю спиною.
Олена підійшла до шафи і відчинила дверцята:
– Ось твої речі. Збирай.
– Що?! – Людмила Аркадіївна схопилася за серце. – Ти що собі дозволяєш?
– А ви що собі дозволяєте? – Олена методично складала речі чоловіка у валізу. – Думали, я не дізнаюся? Або думали, що я настільки безвольна, що дозволю продати власну квартиру?
– Максиме, скажи їй! – свекруха трясла сина за плече. – Скажи, що вона не має права!
Але Максим мовчав. Уперше за довгий час він бачив ситуацію збоку – і картина йому не подобалася.
– Геть, – тихо сказала Олена, закривши валізу. – Обидва.
– Це не остання наша розмова! – Людмила Аркадіївна попрямувала до виходу. – Ходімо, синку. Вона ще пошкодує!
Максим встав, узяв валізу:
– Вибач… Я не думав, що все так вийде.
– Ні, Максиме, – Олена дивилася у вікно. – Ти просто не думав.
Коли двері зачинилися, Олена опустилася на підлогу і розридалася.Спеціально для сайту Stories
Через місяць документи про розлучення було підписано. Олена випадково зустріла колишню колегу Максима в супермаркеті.
– Уявляєш, – щебетала та, – живе з мамою, роботу так і не знайшов. Кажуть, якийсь бізнес збирався відкривати, але не зрослося.
Олена посміхнулася і покотила візок далі. У сумці лежало запрошення на співбесіду в міжнародну компанію – в іншому місті. Настав час почати життя з чистого аркуша.Спеціально для сайту Stories
