Тетяна сиділа за своїм робочим столом, занурена в нескінченну рутину. Екран комп’ютера мерехтів цифрами звітів, і її пальці автоматично набирали текст, але думки давно були далеко звідси.
У голові знов і знов спливали мрії про довгоочікувану відпустку – про тепле, лагідне море, шум прибою і м’який пісок під ногами. Це були не просто мрії, а справжня потреба – потреба втекти із задушливого офісу, позбутися нескінченних робочих завдань, дзвінків і листів.
Постійна робота протягом кількох років не давала перепочинку, і Тетяна відчувала, що більше так не зможе. День за днем накопичувалася втома і роздратування.
Її чоловік, Ігор, був спокійною і врівноваженою людиною. Він теж багато працював, але його ритм був менш напруженим. Будучи системним адміністратором, він міг дозволити собі розв’язувати завдання з дому або розслаблятися в офісі, поки все йшло без збоїв.
Однак, незважаючи на відмінності в графіку, Ігор підтримував Тетяну, коли вона вперше заговорила про спільну поїздку.
– Ігоре, я так втомилася. Нам потрібно хоч на тиждень поїхати кудись відпочити. – сказала вона одного вечора, коли вони вечеряли.
– Так, я розумію, – кивнув він, не відриваючись від телефону. – Ми можемо почати відкладати гроші. Якщо постараємося, до літа точно зможемо поїхати.
Ці слова прозвучали як музика для Тетяни. Нарешті її мрії набули форми! Вони домовилися відкладати частину зарплати, і відтоді щовечора перед сном Тетяна з натхненням фантазувала про те, як вони насолоджуватимуться спекотними сонячними днями далеко від дому.
Вона уявляла, як вони вдвох з Ігорем сидять на пляжі, тримаючись за руки, дивляться на захід сонця і забувають про все на світі. Цей образ давав їй сили переживати ще один робочий день, долати втому і тривогу.
У молодої сім’ї видався вихідний, і Ігор, як зазвичай, запропонував дружині з’їздити до його мами, провідати її.
Тані важко давалися ці поїздки, адже зі свекрухою стосунки складалися не так гладко, як хотілося б.
Наталя Степанівна була жінкою з твердим характером і суворими правилами. Вона звикла керувати своєю сім’єю, але, особливо, сином, якого виростила сама.
Відтоді, як Ігор одружився, Тетяна відчувала, що не до кінця відповідає її очікуванням. Наталя Степанівна була впевнена, що її син заслуговує на найкраще в житті, зокрема й у виборі дружини.
Але коли Ігор привів у дім Тетяну, просту дівчину з бідної сім’ї, Наталя Степанівна була розгублена. Її плани впали в один момент. Вона не приховувала свого розчарування і в перший же день знайомства дала це зрозуміти не тільки синові, а й самій Тетяні.
У її очах навіть не ховалася зневага, коли вона оглядала свою майбутню невістку, немов оцінюючи її на ринку.
– Ти впевнений, Ігорю? – запитала вона, коли Таня ненадовго йшла в іншу кімнату. – Ти справді хочеш пов’язати своє життя з такою простачкою? Ти явно заслуговуєш на більше… А вона тобі що дасть? Як ти збираєшся піднімати сім’ю?
Слова ці Тетяна не чула, але вона відчувала холодний погляд свекрухи щоразу, коли Наталя Степанівна перебувала поруч. Кожна зустріч із нею перетворювалася на перевірку на міцність. Свекруха ніколи не втрачала можливості вколоти, зробивши вигляд, що це просто дружня порада чи турбота.
– Таню, – говорила вона з натягнутою посмішкою, – а ти точно вмієш готувати? Ось цей борщ… Він, звісно, нічого, але наступного разу додай менше оцту. І побільше буряку. Ми ж борщ їмо, а не кислятину.
Або:
– Танюшо, – примружившись, зауважувала вона за сімейною вечерею, – у тебе сукня така проста. Може, ти не знала, що в нас сьогодні святкова вечеря? Наступного разу, будь ласка, вбирайся більш пристойно. Ми ж усе-таки не бідуємо, щоб у лахмітті ходити.
Коли вони з Ігорем почали регулярно приїжджати до свекрухи на вихідні, тільки-но переступивши поріг, Тетяна занурювалася в нескінченний вир обов’язків і причіпок.
Наталя Степанівна вміло маніпулювала ситуацією, перетворюючи звичайні візити на випробування.
– Таня, допоможи мені з вечерею, – говорила вона, немов це було звичайне прохання. Але коли Тетяна бралася за те, щоб порізати овочі для салату, тут же лунало: – Ну хто так ріже? Танюшо, ти навіть цього не вмієш робити?
Тетяна стиснула зуби, але мовчала. Їй не хотілося сваритися з Ігорем через його матір, і вона намагалася терпіти. Вона мила підлогу, прибирала, готувала обіди та вечері, хоча щоразу відчувала, що робить усе це начебто не для сім’ї, а для того, щоб догодити свекрусі…
– Ти ж розумієш, вона вже не молода, їй потрібна помічниця по дому, – якось пояснив Ігор, коли Тетяна поскаржилася йому на вічні претензії з боку його матері. – Просто потерпи.
Одного разу, після чергового напруженого вечора в домі свекрухи, коли Наталя Степанівна чіплялася до того, що Таня “не так” протерла пил, молода жінка вибухнула.
– Я більше туди не поїду, – заявила вона Ігорю, коли вони повернулися до себе на квартиру.
– Чому це? – здивовано запитав чоловік. – Ти серйозно?
– Абсолютно. Я втомилася бути її прислугою і постійно чути, що я все роблю неправильно. Якщо ти хочеш до неї їздити – будь ласка, але я залишаюся вдома.
Ігор на мить замовк, немов переварюючи її слова. Він не став сперечатися, але Тетяна відчувала, що це рішення матиме наслідки.
Свекруха, природно, не залишилася осторонь. Щойно вона дізналася, що Таня більше не збирається відвідувати її будинок, це стало для неї ще одним приводом для невдоволення.
Вона негайно поскаржилася Ігореві, і її скарги були так уміло подані, що Ігор знову почав сумніватися у своїй дружині.
– Ігорю, ти не уявляєш, як мені важко. Таня ж бачила, що мені одній тут непросто, і тепер навіть приїжджати не хоче! Хіба на неї можна покластися? – говорила Наталя Степанівна, заливаючись сльозами перед сином.
Ці слова діяли на Ігоря. Таніна відмова їхати до свекрухи починала здаватися йому необґрунтованою та егоїстичною.
Минуло кілька місяців з того інциденту, і відтоді атмосфера в їхній сім’ї стала напруженішою. Ігор дедалі частіше мовчав, занурюючись у себе, і дедалі рідше підтримував розмови про їхні спільні плани.
Таня помічала це, але намагалася не надавати великого значення. Вона сподівалася, що, коли вони, нарешті, змінять обстановку, все налагодиться.
Одного вечора, коли вони вже закінчили збирати гроші на поїздку, Тетяна прийшла на кухню з розкритим ноутбуком, на якому висвічувалися картинки пляжів і маршрутів, які вона знайшла. Таня радісно поклала девайс на стіл, розгорнувши монітор у бік чоловіка, запрошуючи Ігоря приєднатися.
– Дивись, ми можемо поїхати в Одесу або навіть у Туреччину! Уявляєш, як там здорово? Море, сонце, смачна їжа… Я вже не можу дочекатися! – з ентузіазмом розповідала вона.
Ігор кивнув, але його обличчя залишалося похмурим.
– Таню, нам потрібно поговорити, – сказав він, коли вона нарешті замовкла.
– Щось сталося?
– Ми не поїдемо у відпустку. Ти маєш прислуговувати моїй матусі – заявив чоловік.
Ці слова ніби окропили її окропом.
– Що? – голос Тетяни здригнувся.
– Мама сказала, що не справляється сама. Їй потрібна допомога по дому. Я думаю, що ти могла б поїхати до неї на час відпустки, – продовжив він, ніби це був найлогічніший варіант.
– Що? – повторила Тетяна, не вірячи своїм вухам. – Ти зараз не жартуєш?
– Ні, – спокійно відповів Ігор. – Їй важко, ти ж маєш розуміти.
Тетяна завмерла, не знаючи, як реагувати на таку заяву.
– Ігоре, ти серйозно? Ми збирали гроші на це! Ти обіцяв, що ми поїдемо, а тепер ти хочеш, щоб я весь цей час прислуговувала твоїй матері?
– Мама потребує підтримки! – твердо повторив Ігор, ніби не чув її. – У тебе зовсім чи що співчуття немає? Вона взагалі-то моя сім’я.
Здавалося, що все, що вона чула, було якимось кошмаром, з якого ось-ось хтось її розбудить.
– Ти справді вважаєш, що це нормально? А я? Я не твоя сім’я? – із розчаруванням запитала вона. – Я працюю без відпочинку, збираю кожну гривню на цю відпустку, мрію хоча б на тиждень з’їздити куди-небудь і розвіятися…
Ігор спокійно подивився на Тетяну і знизав плечима, проігнорувавши її запитання.
– Адже ти її невістка, і твій обов’язок – допомогти, полегшити їй життя.
Тетяна замовкла, вражена його словами. Здавалося, між ними виникла прірва. Раніше вона бачила в Ігорі надійного партнера, але зараз він стояв перед нею як чужа людина, яка байдужа до її почуттів і потреб.
– Це твоя мати, Ігоре. Чому ти сам не можеш їй допомогти?
– У мене так-то робота!
Ці слова остаточно зруйнували її останні ілюзії. Ігор вважав за краще звалити турботу про свою матір на Тетяну, ігноруючи її власні потреби. Він навіть не вважав це чимось неправильним.
– А моя робота? Моя втома? Ти хіба не бачиш, що я щосили намагаюся триматися? – майже викрикнула вона. – Ми збирали разом ці гроші, Ігоре!
– Це була твоя ідея, – несподівано обірвав її він. – Я підтримав тебе, але для мене зараз важливіше, щоб мамі було комфортно.
Тетяна відчувала, як її щоки стають багряними від злості. Увесь цей час вона намагалася не конфліктувати, йти на поступки, терпіти постійні причіпки Наталії Степанівни. Але зараз її терпіння вичерпалося.
– Якщо тобі так важливо, то їдь сам. А я вирушу в цю поїздку самостійно. Одна.
Ігор, здавалося, не очікував такої відповіді. Його обличчя зблідло, і на кілька хвилин він втратив дар мови.
– Що ти сказала?
– Я їду на море, – повторила Тетяна твердо. – Я заслужила на цю поїздку. Якщо ти не бачиш цього – це твоя проблема.
Вони довго дивилися один на одного, не вимовляючи жодного слова. В очах Ігоря спалахнуло обурення, але він уже зробив свої висновки.
– Тоді роби що хочеш, – кинув він, різко встаючи з-за столу. – Але на мене не розраховуй. Я поїду до мами.
Минуло кілька днів після їхньої сварки, і Тетяна, зібравши всі свої сили, вирішила діяти. Вона підписала заяву на відпустку і купила квиток на поїзд. На душі було важко, але її рішення було остаточним.
Ігор пішов до матері одразу після їхнього скандалу, і вони не розмовляли відтоді.
Спочатку Тетяна чекала, що він зателефонує, вибачиться або хоча б запропонує знайти компроміс, але телефон мовчав. Він не намагався зв’язатися з нею, і це було найболючішим ударом.
Тетяна прибула на узбережжя рано вранці. М’який теплий вітер грався з її волоссям, коли вона ступила на перон. Морське повітря було немов бальзам для її втомленої душі. Вона зловила себе на думці, що вперше за довгий час відчуває не тривогу чи втому, а справжнє полегшення.
Весь день Таня провела на пляжі, насолоджуючись спокоєм . Хвилі ніжно плескалися біля її ніг, і сонячні промені пестили її шкіру. Вона дивилася на горизонт, де небо зустрічалося з водною гладдю, і розуміла, що попереду в неї тільки її власний шлях.
За весь цей час Ігор не подзвонив жодного разу. Спочатку Тетяна чекала цього дзвінка, але чим більше минало часу, тим більше вона розуміла, що цей шлюб був приречений. Ігор не готовий був вибирати її, не готовий був підтримувати її, і це усвідомлення приносило не біль, а спокій.
Повернувшись додому, Таня вже знала, що робити. Вона без зайвих емоцій подала документи на розірвання шлюбу. Не було більше сенсу триматися за стосунки, які були побудовані на подачках тільки з її боку.
Ігор не пручався і не намагався повернути її. Він прийняв усе як належне, і це тільки дало зрозуміти Тетяні, що вона зробила правильний вибір.
Наталя Степанівна, звісно, тріумфувала. Її будинок знову став для неї фортецею, де вона керувала всім – починаючи з того, що буде на обід, і закінчуючи тим, як Ігорю слід було будувати своє життя. Син знову жив із нею, і вона, як завжди, вважала себе переможницею.
Мати не давала йому спуску, нагадуючи про те, що тепер він знову вільний і може обирати собі жінку, яка справді буде його гідною.
– Ти ще молодий, синочку, – говорила вона йому за вечерею, – встигнеш знайти собі хорошу дружину. Тільки цього разу будь розумнішим. Дивись, щоб дівчина була з пристойної сім’ї, з грошима. Зрозумій, зараз це важливо. Ти не хлопчик уже, щоб по коханню одружитися. Треба думати про майбутнє, про стабільність.
Ігор мовчки кивав, слухаючи її. Він звик до того, що мати завжди права. З дитинства він поважав її думку і рідко з нею сперечався. І тепер, після розірвання шлюбу, він почувався винним перед нею – не за те, що обрав “неправильну” дружину, а за те, що не виправдав її очікувань від самого початку.
У той час як Наталя Степанівна з гордістю дивилася на свого “врятованого” сина, Тетяна почала абсолютно нове життя. Після всього, що сталося, вона відчула неймовірну легкість, немов скинула з себе важкий тягар. Усі ті роки, які вона провела в постійній боротьбі за право бути собою, виявилися уроком, який навчив її головного: ніколи більше не залежати від чужих бажань і забаганок.
