– Андрію, мені потрібно, щоб ти сьогодні приїхав додому! У мене до тебе термінова розмова! – стривоженим голосом повідомила синові мати, одразу ж, як тільки він прийняв її виклик.
– І тобі теж привіт, мамо! – усміхнувся хлопець. – А ти, я дивлюся, як завжди у своєму репертуарі! “Тобі потрібно!”
– Синку… – докірливо сказала вона. – Ти чудово розумієш, що я просто так би тебе не потривожила!
– Звичайно знаю, мамо! – знову усміхнувся Андрій. – Ти мені телефонуєш завжди тільки в той момент, коли тобі від мене щось потрібно! А в решту часу, наскільки я пам’ятаю, твої останні слова на мою адресу: “Я маленький і невдячний негідник!” Але, коли від мене щось потрібно, то я чомусь перетворююся чарівним чином на твого сина!
– Андрію, ну я ж серйозно, ти ж знаєш, я б просто так…
– Звісно, знаю, ти ж щойно це сказала, ти б мене просто так не потривожила! А це означає одне з трьох: або вам знову від мене потрібні гроші, або твоя улюблениця знову потрапила в неприємності!
– А третє? – з цікавістю запитала Світлана Олегівна.
– А третє – це і те, і інше разом! Так що, перше, друге? Або відразу третє?
Мама невдоволено фиркнула в слухавку, бо відповісти їй на слова сина було особливо нічим.
– Давай ти зараз до нас приїдеш, і я тобі все поясню, Андрію! Добре?
– Ні, – сказав Андрій матері. – Твій “маленький і невдячний негідник” сьогодні дуже зайнятий! У твого “невдахи сина” сьогодні багато справ! Тож вибачте мене, будь ласка, матінко, але цього разу без мене справляйтеся зі своїми проблемами!
– Ти так і будеш мені постійно пригадувати слова, які я колись тобі сказала? – скривила Світлана Олегівна незадоволене обличчя.
– Так! Буду! – задоволено відповів хлопець. – Просто обожнюю тикати людей носом у їхні ж відходи! І ти, мамо, винятком не є! І так, до речі, у мене реально багато роботи, тож можеш там чмокнути свою Риточку в одне місце, тільки не від мене!
І котиться з нею разом у те ж саме місце, в яке її зазвичай чмокаєш! І досить мені надзвонювати, ти мені ясно дала зрозуміти, що я не є частиною вашої ідеальної сім’ї! Усе, прощавайте, матусю! Справи кличуть!
Андрій відключився і з задоволеним виглядом поклав телефон на свій робочий стіл. Потягнувся і знову занурився в роботу.
Хлопець, у свої двадцять три роки, відкрив в інтернеті свою невелику справу. Працював він зі своєї власної квартири, яку без жодних кредитів та іпотек купив близько двох місяців тому. Його організація складалася зі штату співробітників, з якими він ніколи особисто не зустрічався. І налічувалося їх уже понад двадцять осіб. Усі вони працювали віддалено і виконували доручення, які їм давав Андрій.
З матір’ю і старшою сестрою Ритою хлопець посварився трохи більше року тому.
Одного вечора, коли Андрій ще працював у наймі, він прийшов додому втомлений, голова в хлопця зовсім відмовлялася працювати. Він тихо, мовчки увійшов у квартиру матері, в якій тоді ще жив, зняв із себе верхній одяг і пішов у свою кімнату, щоб просто впасти там на ліжко і заснути. Більше йому в цей момент часу нічого робити не хотілося.
Але через кілька хвилин до нього в кімнату увійшла сестра. І увійшла вона не щоб привітатися з братом, який цілий день провів на роботі, а з вимогами і претензіями.
– І що ти тут розвалився? – запитала Рита в Андрія, відчинивши двері в його спальню. – Ти що, в магазин не заходив, як я тебе просила?
– Рита, відчепись, будь ласка! Я дуже втомився, і в мене болить голова! Я хочу трохи поспати! Вийди з кімнати! Сваритися з тобою у мене теж бажання немає! – спокійно відповів він сестричці.
– Ні, ну ти молодець, звісно, взагалі, Андрюша! Я скинула тобі повідомлення, в якому був список усього, що необхідно взяти в магазині! А ти навіть, блін, не спромігся відкрити це повідомлення і прочитати його! А зараз хочеш, щоб я просто залишила тебе в спокої, тому що в тебе, бачте, голова болить?!
– Саме так! – підтвердив хлопець. – Вийди з моєї кімнати і зачини двері з того боку! Будь ласка!
– Ага, розбіглася! Давай вставай і вали в магазин! – зажадала сестра. – І не забувай, ми тебе з мамою тут терпимо не за твої гарні очі! І якщо ти не будеш робити свій внесок, то швидко вирушиш жити на вулицю!
– Рита, не зли мене! Будь ласка! Бо якщо ти зараз не вийдеш із моєї кімнати, то вирушиш у лікарню зі струсом мозку! Хоча… – додав хлопець. – Про мозок я погарячкував! Ти ж не знаєш, що це таке! Пішла геть звідси! – гаркнув брат і зробив вигляд, що піднімається з ліжка.
Але на старшу сестру це не справило жодного ефекту. Вона прекрасно знала, що брат і пальцем її не зачепить. А ось вона могла собі дозволити не тільки його образити…
А потім поскаржитися матері. Вона так робила дуже часто, і з самого раннього дитинства. До чого Андрій уже давно звик.
Рита ніде не працювала. Вона у свої двадцять п’ять років сиділа вдома. У матері та брата на шиї. Але мама навіть не думала про те, щоб відправити доньку влаштовуватися на роботу.
Вони обидві, після того як не стало батька Андрія, перекинули всі свої щупальця на сина і брата і вирішили витягнути з нього всі соки, як до цього робили з батьком хлопця. Який протягом усього свого життя забезпечував повністю свою сім’ю.
У той час, коли мама сиділа вдома і навіть не думала про те, щоб хоч якось допомагати своєму чоловікові.
Після того, як батько пішов з життя, то тоді Світлана Олегівна почала ворушитися. І її місце зайняла її улюблена донька Рита.
Андрій, коли прийшов зі служби, то відразу ж влаштувався на роботу. І щодня мріяв про те, як з’їде від цих двох, які й дня йому спокійного життя не давали.
Андрій платив зі своєї зарплати за квартиру, купував у будинок продукти. А крім цього, мама з донькою намагалися тиснути на хлопця і вимагали в нього додаткові кошти. Шантажуючи його тим, що він у будь-який момент може опинитися на вулиці.
Крім цього, Андрій неодноразово витягував свою сестричку з різних колотнеч, у які вона влипала періодично.
– І що ти встав? Ти думаєш, я повірю, що ти мене і справді образити наважишся? Та ти ж звичайний слимак, ні на що в цьому житті не придатний! Тож давай, якщо хочеш сьогодні тут ночувати, зібрався і побіг у магазин купувати все, що я тобі відправила у списку! Інакше, коли прийде мама…
– Ні, я сказав! Я розумію, що ти моя сестра, Рито! Але забезпечувати тебе на постійній основі я не збираюся! Бігати за будь-якою твоєю примхою в магазини я теж не збираюся більше!
І якщо ти зараз не вийдеш із моєї кімнати, то тебе звідси реально винесуть вперед ногами! А мамі… Та говори що хочеш! Ви мені вже настільки остогидли обидві, що навіть слів для вас підходящих не знаходиться! Сховалася звідси!
Андрій розвернувся і знову впав на ліжко.
Але Рита здаватися не збиралася. Вона підійшла до брата і спробувала стягнути його з ліжка на підлогу.
– Я тобі сказала, підняв свій зад і побіг у магазин! – закричала сестра.
– А я тобі сказав, відвали від мене! – злобно рявкнув Андрій.
Потім схопив і просто викинув зі своєї кімнати. Штовхнув він її так сильно, що Рита, вилітаючи з кімнати брата, розпласталася в повний зріст на підлозі в передпокої навпроти дверей туалету.
Крик піднявся до стелі. Немов увімкнулася сирена. На адресу брата полетіли погрози, різні образи. Рита почала ломитися до нього в кімнату. Довбала так, що двері просто ходуном ходили. Але Андрій із кімнати так і не вийшов, і на крики сестри не реагував.
Пізніше, цього ж дня, коли додому з роботи заявилася мама. Вона вже була в курсі, що її улюблена донька відхопила. І була зла, дуже зла на свого сина.
– Так, швидко відчинив мені двері! – сказала мати, коли підійшла до дверей кімнати Андрія і зрозуміла, що вони замкнені зсередини.
У відповідь їй була тиша. Андрій спав.
– Я сказала, швидко відчинив мені двері! Інакше я зараз просто викличу поліцію, і Рита напише на тебе заяву, а я буду в неї свідком!
І тільки після цього крику хлопець прокинувся і піднявся з ліжка. Андрій відчинив двері, і мама, відштовхнувши сина, увійшла в кімнату.
– Слухай мене уважно! – сказала вона суворим голосом. – Ти маленький і невдячний негідник! Ти як взагалі посмів так повести себе з рідною сестрою? Вона тобі скинула на телефон список, який склала я! І чому, цікаво мені, нічого з цього списку ще немає в нашому холодильнику?
Андрій лише посміхнувся.
– Я не зрозуміла?! Що я зараз смішного сказала? – обурилася Світлана Олегівна.
– Та ось думаю, – сказав Андрій. – Тебе теж так викинути з кімнати.
У мами після цих слів перехопило подих. А Андрій зробив крок у її бік.
– Ти скажи-но мені, матусю, а за що я маю тобі дякувати? За те, що я все життя у тебе в усьому винен? Чи за те, що ти батька мого на той світ відправила зігнала зі своєю донечкою коханою?! За це? Ви обидві порожні й марні!
Він зробив ще один крок у бік матері. Світлана Олегівна, розуміючи, що син зовсім не жартує, напружилася, замовкла і голосно ковтнула. І почала задкувати назад до виходу з його спальні.
І щойно вона опинилася за дверима, то знову почала кричати й лаятися.
– А ну зібрався і пішов геть звідси, невдаха! Такий самий, як твій татко, який усе життя тільки про себе й думав!
Якщо ти зараз же не звільниш квартиру, то дуже сильно про це пошкодуєш! – кричала мама.
Андрій, недовго думаючи, почав і справді збирати свої речі. Щоправда, куди йти, він не знав. І перше, що йому спало на думку, це на кілька днів заселитися у квартиру з подобовою оплатою. А там за ці кілька днів підшукати собі орендоване житло. Благо гроші у нього на це були.
Поки він збирався, у передпокої зібрався невеликий хор із криків і обурень різноманітного калібру. Мати і сестра бігали туди-сюди і кричали. Проклинаючи “невдячного” сина і брата.
Вимагали, щоб він відшкодував їм усю шкоду, яку сьогодні завдав своїй сестрі, інакше та обіцяла піти в поліцію і написати на нього заяву. Що Андрія тільки забавляло.
І хлопець, щоб їхній діалог не був одностороннім, відповідав одразу обом і якомога образливіше. Що в матері й сестри незабаром закінчилися всі аргументи, і з вух і ніздрів валив пар від злості й безпорадності.
Але в кімнату до Андрія жодна з цих неадекватних осіб так увійти і не наважилася.
Зібравши все необхідне, вийшов із кімнати й мовчки пішов одягатися. Також від нього зажадали, щоб він залишив їм гроші за той місяць, який він, за словами матері, жив на халяву.
Але замість грошей Андрій показав їй всесвітній знак відмови і неповаги, що складався з піднятого вгору середнього пальця правої руки.
– Тримай, матінко! – сказав хлопець. – Хочеш грошей? Он у тебе за спиною стоять меблі непотрібні, такі ж горласті, як і ти, можеш їх вечорами на вокзалі в прокат здавати! На більше ця істота не придатна!
– Ах ти… – оскаженіла Рита.
І знову кинулася на брата. За що ще раз отримала.
– Не смій до мене торкатися! – сказав сестрі Андрій. – А то я тебе зараз швидко з товарного вигляду виведу! Що на вокзалі без п’ятдесятивідсоткової знижки, на тебе навіть не подивиться ніхто!
На подальші крики та погрози поліцією він більше не звертав уваги. А просто покинув рідну домівку.
За наступні кілька днів він знайшов собі квартиру, в якій жив, поки не купив собі свою особисту. І там же, у цій орендованій квартирі, хлопець і створив свою справу, про яку думав уже дуже давно.
Але приступити до її створення йому заважали мати і сестра. Позбувшись яких, він задихав свіжим повітрям.