Подруги постійно говорили їй, ну чого тобі не вистачає, дім повна чаша, працювати не потрібно, чоловік золотий. Алла могла б посперечатися з кожним пунктом, але ніколи цього не робила.
Зовні все було саме так, як усі й бачили – будинок, гроші, тільки от щастя в цьому домі давно не було і купити його за гроші було не можна.
Алла завжди хотіла дітей, а ось Артур постійно говорив, що рано ще, ось зараз, ось тільки відкриємо фірму, ну ще трішечки, тому що потрібно відкрити другу, а як він без бухгалтера, яким і була Алла?
Вона терпіла, чекала, ну ось ще трохи, зовсім трохи, а потім, коли вона вже могла не працювати, а виховувати дитинку, їй виповнилося сорок. Начебто не так і багато, а лікарі сказали, все, ваш поїзд пішов.
Тоді витримана завжди Алла влаштувала дику істерику. Чоловікові довелося приїжджати в лікарню, бо вона не чула нікого. Тоді, Артур їй пообіцяв, що вони знайдуть найкращих лікарів, що обов’язково вирішать це питання.
Лікарі були, щоправда, один раз, винесли точно такий вердикт, і Артур ніби забув про те, що обіцяв. Алла замкнулася в собі, Артур віддалився, ось і закінчилося сімейне щастя в той самий момент. Щоправда, так здавалося тільки Аллі. Артур завжди говорив їй, що все гаразд, що інші живуть у багато разів гірше, але вважають, що в них усе добре.
А Аллі просто від безгрошів’я здається всяка нісенітниця. Іноді вона й сама думала, що вигадує, накручує собі незрозуміло що. Може, їй і справді, варто чимось зайнятися, тільки чим. На фірмі вона давно вже не працювала, там працювали відразу кілька бухгалтерів.
За той час, що вона сидить удома, вже багато чого змінилося, тож сенсу повертатися кудись не було. Чим іншим? Та нічим. Тому що в мріях Алла завжди хотіла тільки одного – виховувати дитину.
Чоловіка знову не було вдома. Останні півроку він постійно їздив у відрядження. Збирався відкрити філію своєї фірми в іншому місті. Алла не розуміла, чому йому обов’язково потрібно перебувати там самому. У нього були помічники, які цілком могли зайнятися цим. Але Артур казав, що краще, коли він сам усе проконтролює, щоб не було жодних накладок.
Начебто все логічно, але ось Алла зовсім розклеїлася. Їй здавалося, що в чоловіка там хтось є. Вона здригнулася від різкого дзвінка.
-Так? Номер був незнайомий.
-Алло! Привіт! Як справи?
Чесно кажучи, вона трохи сторопіла. Судячи з голосу, це була її шкільна подружка, Василина, з якою вони не бачилися цілу вічність.
-Васечка, ти чи що?
-Я. Невже не впізнала? А що голос як прокислий кефір? Алла мало не розплакалася. Так нудно їй було, а тут Васечка.
-Я так рада тебе чути. А голос? У мене зараз завжди такий голос. У слухавці хмикнули.
-Ну, це ти даремно. Наше все – це зовнішність, а зовнішність не може бути на висоті, якщо всередині твориться незрозуміло що. Збирай-но свої старі кістки і давай у наше кафе. Чекатиму тебе там за годину. Василина одразу відключилася, і Алла посміхнулася.
“Васечка, саме те, що їй зараз потрібно”. Вона і в школі була такою божевільною, навколо неї, наче завихрення повітря постійно створювалися.
За годину Алла входила в кафе. Вона не бачила Василину багато років, відтоді, як та поїхала на навчання, а в іншому місті вийшла заміж і залишилася там. Потім, напевно, Васечка приїжджала, але ненадовго, відвідати батьків. Тоді вже Алла вийшла заміж, жила своїми турботами, а тут, треба ж…
– Алло! Вона обернулася. Василина майже не змінилася. Усе така сама, тільки трохи погладшала і змінила колір волосся.
-Васечка, як же я рада тебе бачити! Ти взагалі, як і раніше, ніби й зараз двадцять років! Василина задоволено посміхнулася, а потім вимовила.
-А от я не можу про тебе такого ж сказати. Шмотки дорогі, доглянута вся, а погляд потухлий. Давай-но замовимо випити і поговоримо.
Приблизно до кінця першої пляшки Алла виклала все своїй шкільній подружці.
– Ось як? А якщо всиновити дитину? Алла махнула рукою.
-Розумієш, я намагалася поговорити з чоловіком на цю тему, а він просто відмахнувся і сказав: “Якщо тобі треба, роби, а мене в це не вплутуй!”. Цікавий який. Взагалі, це його косяк, все потрібно робити вчасно. Але ніхто ж не знав, що в мене такі проблеми зі здоров’ям будуть.
– Алло, ти анітрохи не змінилася, так само звинувачуєш себе. Ти в школі така була, де б що не трапилося, ти тут же вся в стражданнях, чи не час починати зубки показувати?
Алла сумно посміхнулася.
-Напевно, вже пізно. Думаєш, я не розумію, що потрібно якось поговорити, розставити всі крапки над “і”, але не можу. Артур від мене відмахується, а я не можу продовжувати розмову. І взагалі, мені здається, він зраджує.
– Так, важкий випадок, ну що я можу сказати. І ти після цього всього так спокійно живеш і жалієш себе. А що я можу? Якщо твоєму чоловікові на тебе плювати, то й наплюй ти, роби те, що тобі найбільше хочеться. От скажи, тобі найбільше що хочеться?
-Хочу, щоб дитина була поруч. Нехай я не можу мати дітей, але можна ж усиновити. Тільки без згоди чоловіка я не можу цього зробити. Василина відпила напій, подивилася на Аллу.
-А пам’ятаєш, у шостому чи сьомому класі я випадково розбила вікно. А ти, чи то тому що завжди брала провину на себе, чи то тому що ми були подругами, сказала, що ти це зробила. У сьомому. Точно. Тоді ще моя поїздка на конкурс висіла на волосині через поведінку.
І якби ти все не взяла на себе, я б не поїхала на конкурс і не працювала б зараз там, де працюю. Та й не мала б того, що маю. Мені здається, я можу тобі віддячити.
Виявилося, Василина давно розлучилася з чоловіком, а сюди приїхала до свого нового чоловіка в гості, який працював начальником саме там, де ухвалювали рішення щодо усиновлення.
Алла й подумати не могла, що все може бути настільки швидко. Вона розуміла, що, напевно, робить не зовсім правильно, але просто боялася розповісти Артуру про те, чим зараз займається. Він не дзвонив, вона не хотіла. Приїде і будь що буде.
Через два дні вона поїхала в дитбудинок. Її вона побачила відразу. Худенька, якась налякана дівчинка. Складалося відчуття, що вона всіх боїться. Точно так, як Алла, коли була маленькою.
-Чомусь я одразу, щойно її побачила, знала, що ти теж звернеш на неї увагу. Алла повернулася до Василини.
-Вона… Вона схожа на мене! Василина підштовхнула її.
– Іди познайомся. Рішення не обов’язково ухвалювати сьогодні, але якщо ти хочеш зробити все, поки немає чоловіка, варто поквапитися.
Катя виявилася не такою вже замкнутою. Спочатку, коли Алла підійшла до неї, дівчинка мовчала. Але варто було Аллі погладити її по худенькому плечику, очі дівчинки загорілися:
– А ви прийшли собі дитину вибирати?
Алла розгубилася. Обернулася на Василину, ніби шукаючи підтримки, але та грала в настільний хокей із хлопчаками.
-Поки що не знаю.
-У нас багато хороших хлопчиків і дівчаток.
-А ти? Ти хороша дівчинка? Та сумно похитала головою.
-Не знаю. Напевно, ні. Інакше мама не відмовилася б від мене.
– Ти пам’ятаєш свою маму?
По щоках дівчинки покотилися сльози:
– Так. Вона сказала, що я заважаю їй влаштовувати особисте життя.
Алла схопила дитину, притиснула до себе. Їй навіть здалося, що якби зараз поруч була та сама матуся, вона б просто порвала її на шматки.
Через три дні Аллі дозволили взяти Катю в гості. Вони йшли вулицею, міцно тримаючись за руки. Алла спеціально не поїхала машиною. Вона так сподівалася, що чоловік сьогодні не повернеться. Не хотілося при дівчинці влаштовувати якихось пояснень. Вони трохи посиділи в кафе, потім купили тортик і вирішили ввечері влаштувати грандіозне чаювання. Катя притулилася на секунду до Алли.
– Ти така хороша, така добра. От би було чудово, якби ти була моєю мамою.
Алла відвернулася, щоб Катя не бачила її сліз. Надії Алли впали, щойно вони прийшли до будинку.
У дворі стояла машина Артура, а сам він був на ґанку. Алла швидко повернулася до Каті.
-Сонечко, он там за рогом будинку в нас ставок із золотими рибками і маленький фонтанчик. Сходи, подивися, а мені потрібно поговорити.
Артур провів дівчинку очима і подивився на дружину.
-Це хто?
-Артуре, нам потрібно дуже серйозно поговорити.
– Так, згоден. Він потер лоб, і Алла помітила, який втомлений вигляд має її чоловік.
-Артурчику, – з дому вийшла жінка років тридцяти. Вона була при надії. Незнайомка з викликом подивилася на Аллу:
– Артурчику, я втомилася.
– Зачекай трохи, потрібно поговорити з дружиною.
– З дружиною? Молода жінка скривилася, але тут же сказала:- Я буду тут.
Артур подивився на неї, але нічого не сказав. Алла, в принципі, вже все розуміла. Серце просто відмовлялося битися.
-Алло, так вийшло, що в нас немає дітей. Ми давно з тобою охололи одне до одного, ну, а Свєта, як бачиш, чекає дитину від мене. Я розумію, який вигляд маю в твоїх очах, але мені скоро сорок п’ять. Загалом, нам потрібно розлучитися. Звичайно, ми вирішимо всі майнові питання так, щоб ти ні в чому не потребувала. Тут Свєточка не витримала:
– У сенсі? Ти віддаси їй наші гроші? Гроші нашої дитини? Артур стомлено відповів.
-Свєто, не втручайся, га?Голос його не віщував нічого доброго. Свєточка тільки набрала в груди повітря, щоб щось сказати, але тут вони всі почули:
-Матусю! До них щодуху бігла Катя. Вона кинулася до Світлани, обхопила її за ногу. Світлана зблідла. Вона навіть спроби не зробила обійняти дитину, тільки повторювала.
-Артур, я все поясню, я поясню, поясню!
Артур подивився на Аллу.
-Хто ця дівчинка?
– Вона живе в дитячому будинку, і я хочу, щоб вона жила з нами, зі мною. Хочу, щоб вона стала моєю донькою. Алла подивилася на Світлану:- Раз матері, яка її привела у світ, Катя більше не потрібна. Артур похитав головою.
– Так, ходімо всі в будинок, досить сусідів смішити.
Алла пішла від Артура, він відпустив її мовчки, навіть допоміг в оформленні документів на Катю і купив їм гарний будинок.
Минув рік.
Алла сховала телефон у кишеню і сказала Каті.
-Усе, у нас із тобою тисяча фотографій. Виберемо найкраще фото і зробимо велику картину на стіну, у твою кімнату. Катя притулилася до неї.
-Матусю, я так люблю тебе. Алла погладила її по голові. Великі банти заважали, і вони розсміялися.
– Усі підемо, ось-ось лінійка почнеться.
– А мені можна з вами? Алла здригнулася. Поруч із ними стояв Артур, він дуже схуд, навіть якось постарів.
– Артуре, ти що тут робиш? –
-Знаєш, Алло, я зрозумів, що ніколи нікого не проводжав до школи. Можна мені?
Катя подивилася на Аллу.
-Матусю, ну дозволь, ну будь ласка.
Вони стояли разом з іншими батьками. Артур усміхався. Катя весь час, то банти поправляла, то букет перевіряла.
-Вона так хвилюється.
-Звичайно, у неї це вперше. – Як ти?
-Живу, працюю.
-Як Світлана? Хто у вас? Артур зітхнув:
-У Світлани хлопчик. Тільки, як виявилося, до мене ця дитина не має жодного відношення.
-Не зрозуміла, ти живеш один?
-Ну, я після того, як ти пішла і не жив ні з ким, не зміг. Як можна жити з жінкою, яка так вчинила зі своєю дитиною? Сказав, що допомагатиму, але попередив, що зроблю тест на батьківство. Коли він був готовий, ех, якби ти бачила, що полізло зі Свєти.
Вони проговорили до того самого моменту, поки лінійка закінчилася.
-Матусю, ти бачила? Бачила? Я йшла за руку з великим школярем!
Алла розсміялася.
– Ну, звісно, бачила. Скажу тобі по секрету, ти була найкрасивіша. Катя подивилася на Артура, і він кивнув.
-Підтверджую, ти найкрасивіша. Дівчата, а давайте сходимо в ресторан, ну свято все-таки. Алла відповіла:
– Ну, тоді вже в дитяче кафе. У ресторані Каті нецікаво.
Артур здивовано подивився на них. Ще б пак! Він не звик ходити по кафе.
– А що, підемо?
Алла зі сміхом спостерігала, як Артур, забувши про те, що він серйозний, заможний чоловік, стрибає на батутах із Катею та іншими дітьми. Нарешті він підійшов, сів поруч.
– Вони мене уморили.
– Тобі подобається грати з дітьми?
– Як виявилося, так. Знаєш, я зловив себе на думці, що хотів би так проводити з вами всі вихідні.
Алла дивилася у свою тарілку.
-Алло, я розумію, що зараз прошу про неможливе, але, можливо, ти хоча б дозволиш мені спробувати випросити прощення, реабілітуватися? Вона підняла очі.
-Я дуже сумувала за тобою, Артуре.Спеціально для сайту Stories
