Сергій вирішив, що дев’ятнадцять років сімейного життя – це більш ніж достатньо. Поговорити про це зі своєю дружиною він вирішив тоді, коли вона робила собі манікюр.
– Усе! – сказав Сергій. – З мене досить. Будемо вважати, що я цілком і повністю розрахувався за всі помилки своєї молодості.
– Розрахувався, – неуважно повторила Алла, уважно розглядаючи свої нігті й мало замислюючись про те, що говорив Сергій.
– Ти хоч чуєш, що я тобі кажу? – вигукнув Сергій.
– Помилки молодості? – перепитала Алла, спокійно продовжуючи займатися своєю справою.
– Думаю, що найправильніше саме так це назвати, – сказав Сергій. – І чому ти на мене не дивишся, Алло? Я з тобою розмовляю зараз чи з ким?
– Що саме ти хочеш назвати помилками своєї молодості? – спокійно запитала Алла, мигцем глянувши на Сергія, і подула на нігті.
“Нахабна яка, – подумав Сергій. – Їй чоловік повідомляє, що йде від неї, а вона на нігті дме. Наче її це зовсім не хвилює. Наче це має турбувати тільки мене! Прикидається, ніби не розуміє, про що йдеться.”
– Те, що я взяв тебе за дружину, я і називаю помилкою своєї молодості, – сказав Сергій. – Одружитися у 18 років! Хіба це не помилка?
– А-а, ти про це, – байдуже сказала Алла.
– Але я вважаю, що спокутував ці помилки своїм чесним із тобою життям, – сказав Сергій.
– Спокутував, спокутував, – байдуже повторила Алла.
– Я, Аллочко, стосовно тебе завжди був чесною людиною, – продовжував Сергій. – У мене до тебе жодних претензій немає. Сподіваюся, що й у тебе теж.
– Жодних претензій, Сергію, – сказала Алла, – Хіба ж я не розумію, як усі ці роки тобі було важко з нами.
– З вами? – Сергій не зрозумів, кого мала на увазі Алла.
– Зі мною і нашим сином, – уточнила Алла.
“Ах, так, – згадав Сергій. – Микита! Мій син. Гарний хлопчик. Відмінник. Музику любить. Вірші складає. Треба буде з ним теж поговорити. Він хоч і дорослий уже, але, як батько, я все життя маю дбати і про його виховання. Для мене він завжди залишатиметься дитиною.”
– Я думаю, ти погодишся зі мною, Алло, – сказав Сергій, – і після нашого розставання ти не станеш у всьому звинувачувати мене.
– Погоджуся, – спокійно відповіла Алла. – і звинувачувати тебе не стану.
– Сьогодні прийнято в усьому звинувачувати нас, чоловіків, – продовжував Сергій свої роздуми. – І інфантильні ми, і грубі. Ні на що не здатні. Заробляємо мало, а претензій до вас, жінок, пред’являємо багато. Адже так?
– Усе так, – зітхаючи, погоджувалася Алла, – усе так. У всьому ти маєш рацію.
– До чого тут я? – обурився Сергій. – Так узагалі заведено сьогодні думати. І я тут ні до чого.
– Ну ось, я і кажу, що і заробляв ти мало, Сергію, і грубий часто був, – продовжувала Алла. – Ну а що претензій у тебе до мене було понад міру, ну так тепер що вже про це говорити. Раніше треба було. Адже так?
– Так, – розгублено погоджувався Сергій.
– Думати треба було, коли заміж за тебе виходила, а не зараз, – сказала Алла і подивилася на годинник.
– О-о, – вигукнула вона, – а часу-то вже скільки! Мені на роботу треба.
Вона подивилася на чоловіка і підморгнула йому.
– Я так зрозуміла, ми все обговорили, що ти хотів? – запитала Алла. – Чи ти ще хочеш щось додати до сказаного? Якщо ще, то давай на вечір розмову перенесемо. Зараз мені ніколи.
Сергій розгублено дивився на дружину.
– Ну що ти так жалісливо дивишся на мене, Сергію? – сказала Алла.
– Я тебе зрозуміла, ти йдеш від мене. Я тебе ні в чому не звинувачую. Усе? Ну, чесне слово, ніколи. У мене справ вище даху. І дивитися зараз на твоє скривджене обличчя мені зовсім ніколи. Ну, хочеш, увечері ще раз усе гарненько обговоримо?
– Ось у цьому ти вся! – вигукнув Сергій. – Робота для тебе – це головне. А чоловік і син – це все на другому місці.
– Ну так якщо ти ніде не працюєш, Сергію, хтось же має гроші в дім приносити? – сказала Алла, одягаючись у передпокої. – За квартиру платити, їжу купувати, одяг. Як не думати-то?
– На думці одні тільки гроші, – бурчав Сергій. – А про чоловіка, про сина подумати, на це часу немає. Де там!
– До речі, Сергію, а Микиті ти вже сказав про те, що йдеш від нас? – запитала Алла.
– Ні, – відповів Сергій. – Я вирішив спочатку з тобою поговорити.
– Поговори із сином, – сказала Алла. – Повідом і йому. Заразом його розбуди, а то він знову в інститут проспить. А мені ніколи, я втекла. До вечора.
Сергій пішов у кімнату сина.
– Микито, – голосно сказав Сергій, – я хочу сказати тобі щось дуже серйозне.
– Ти знову йдеш від нас? – сонним голосом запитав Микита.
– Цього разу все серйозно, – відповів Сергій. – Ти – уже дорослий хлопчик… І все маєш розуміти.
– Я розумію, тату, – відповів Микита, – я все розумію. Можеш іти з чистою совістю. Ми з мамою не станемо думати про тебе гірше, ніж ти є насправді.
“Що значить, не станете думати гірше, ніж я є насправді? – обурено подумав Сергій. – Ви взагалі не повинні про мене погано думати.”
– Зрозумій, Микито, я чесно виконував свій батьківський обов’язок ось уже вісімнадцять років, – сказав Сергій. – Я втомився! Зрештою, маю я право втомитися?
– Та ти втомив уже, тату, – сказав Микита, повертаючись на інший бік. – Дай поспати. Втомився він. Якщо втомився, то відпочинь. Іди поспи. У чому проблема-то? Від мене-то ти чого хочеш? Я дві години тому тільки ліг.
– Іду я, сину! – сказав Сергій.
– Я почув тебе, тату, – сказав Микита. – Ти йдеш. Ну так йди. Хіба тебе хтось тримає?
– Я це… Назовсім іду, – сказав Сергій. – Ось уже й речі зібрав. Зайшов попрощатися.
– Прощавай, батьку, – сказав Микита, закриваючись із головою ковдрою.
– Ти тільки не подумай, що я не йшов від вас тільки тому, що чекав коли тобі 18 років виповниться! – сказав Сергій. – Хоча, звісно, це теж важлива обставина. Дитина до повноліття має виховуватися в повній сім’ї. Тільки в цьому разі її виховання можна назвати повноцінним.
І той факт, що ти – талановита людина, Микито, є і моя заслуга. Пам’ятаєш, коли ти був маленьким, я носив тебе на руках? Тобі тоді рочку ще не було. А вже тоді я вірив, що ти станеш великою людиною. А знаєш, Микито, як це важливо, щоб батько вірив у свого сина. Я в тебе завжди вірив.
– Зараз ти чого від мене хочеш, тату? – запитав Микита, який зрозумів, що заснути йому більше не дадуть.
– Я хочу, щоб ти, нарешті, зрозумів, що твій батько йде від твоєї матері назавжди!
– Іди назавжди, – сказав Микита.
– Без образ?
– Які образи, тату! – вигукнув Микита. – Про що ти? Скільки я тебе пам’ятаю, ти все життя сидів на маминій шиї. Ти ніде не працював. І якщо на це я не ображався, то ображатися на те, що ти йдеш кудись назавжди, було б дивно. Ти не знаходиш?
– Так! Я ніде не працював! – вигукнув Сергій. – Але я був їй вірним чоловіком усі ці роки. Я вважаю, що це не так уже й мало. У наш час, коли моральне обличчя більшості чоловіків далеке від досконалості, я був зразком для наслідування. Багато жінок воліли б мати такого чоловіка, як я. Нехай непрацюючого, але вірного.
– Тату, я все це вже чув багато разів, – сказав Микита. – Ти нічого нового мені зараз не повідомляєш.
– А ти послухай, синку, ще раз послухай, – сказав Сергій. – Адже, крім мене, тобі це ніхто не скаже.
– Усе правильно, тату, – сказав Микита. – Ти всі ці дев’ятнадцять років тільки й робив, що повідомляв мамі, а потім і мені, про свою вірність. Але що тепер-то ти хочеш за це? Може, нагороду якусь? Так ти скажи!
– Я не заради нагороди, синку, – сказав Сергій. – Як ти міг подумати про мене таке? Але я хочу, щоб ви обидва: і ти, і мама, розуміли, на які жертви я прирік себе заради вас. Щоб дійшло до вас, нарешті, від чого я відмовлявся всі ці роки, живучи з вами.
Так, я ніде не працював. Але, ти думаєш, це легко? Бути на забезпеченні власної дружини, ти думаєш, це велике щастя? Які емоційні переживання мені доводилося всі ці роки відчувати, синку, якби ти тільки знав. Якби ти тільки знав, синку, від чого я відмовлявся заради вас. Якби ти тільки знав!
Думаєш, я не подобався іншим жінкам? Ще й як подобався. І мені робили пропозиції. А я – ні. А все заради кого? Заради тебе і твоєї мами.
– Я все зрозумів, – сказав Микита. – Ти втомився. Ти хочеш, нарешті, пожити спокійним життям. Правильно? Ти хочеш дозволити собі те, від чого ти так довго відмовлявся?
– Правильно, – відповів Сергій. – Я маю на це право. Я теж хочу прожити це життя щасливо.
– Живи щасливо, тату, – сказав Микита. – Обіцяю, що ми з мамою не станемо тобі заважати.Спеціально для сайту Stories
– Але ти не будеш проти, якщо я заберу у вас половину всіх наших статків, – сказав Сергій.
– Я не буду проти, тату, – сказав Микита. – Забирай половину і вали. Тим більше, що все це заробляла мама, а не я. А за законом, оскільки між вами не було жодних домовленостей, ти маєш право на половину. Ми з мамою тобі про це і минулого разу говорили. Забирай свою половину і провалюй.
– Але тоді нам доведеться розміняти цю трикімнатну на дві маленькі однокімнатні, – сказав Сергій.
– Нічого страшного, – сказав Микита, – ми впораємося. Я піду працювати, і ми з мамою доплатимо і купимо собі велику квартиру. За маму взагалі можеш не хвилюватися.
– А я? – жалібно запитав Сергій.
– А що ти? – не зрозумів Микита.
– А про мене хто подбає? – запитав Сергій. – Їй ти купиш велику квартиру, а мені? Я ж твій батько. Я всі ці роки був із тобою поруч. Я носив тебе на руках, коли ти був маленьким.
Пам’ятаєш, як ми разом дивилися мультики по телевізору? Невже тобі мене не шкода? Адже я теж маю право жити в нормальних умовах.
– Але я не зможу купити вам обом квартири, – сказав Микита. – У мене немає таких можливостей.
– А давай, синку, ви з мамою переїдете в комуналку, а я – у двокімнатну, – запропонував Сергій.
– Добре, тату, – сказав Микита. – Ми зробимо, як ти хочеш. Коли ви з мамою розлучитеся, ми так розміняємося, що ти залишишся в окремій двокімнатній квартирі.
– А ви? – запитав Сергій.
– А ми з мамою в комуналці будемо, – сказав Микита. – Але яке це зараз має значення? Адже зараз ідеться про тебе і твоє щастя. До чого тут я і мама?
– Теж правильно, синку, – погодився Сергій. – Ви тут ні до чого.
– Ти зовсім про себе не думаєш, тату, – сказав Микита. – Напевно, у цьому вся проблема. Тому ти досі від нас із мамою не пішов. А ти не повинен думати тільки про нас. Подумай хоч трохи про себе.
– Ти думаєш, це буде правильно, думати тільки про себе? – запитав Сергій.
– Я в цьому впевнений, батьку, – відповів Микита. – Ну скільки можна, справді! Тобі вже 37 років, а ти все про нас думаєш. Я за тебе хвилююся, тату. Подумай про себе.
– Дякую, синку, – сказав Сергій. – Я знав, що виховав хорошого сина.
Увечері Сергій повідомив Аллі, що вони з Микитою все вирішили.Спеціально для сайту Stories
– Ти, Алло, залишаєшся із сином, – сказав Сергій. – Ну, а мені, на втіху, окрема двокімнатнв під час розміну.
Алла дивилася на чоловіка і думала, як вона з ним стільки років прожила.
“І адже роки ці пролетіли, як один день. – думала Алла. – Добре ще, що заміж вийшла рано. Мені тоді тільки 18 виповнилося. Значить, усе хороше у мене попереду.”
Через два місяці Алла і Сергій розлучилися. Після розміну Сергій опинився в маленькій кімнатці на першому поверсі старого двоповерхового будинку в найближчому передмісті. Микита і його мама переїхали в хорошу двокімнатну квартиру поруч із метро.Спеціально для сайту Stories
– Як же так, Алло, – обурювався Сергій, коли дізнався, куди йому переїжджати доведеться. – Адже ми про все з Микитою домовилися. Це я мав у двокімнатну переїхати, а ви – у комуналку в передмісті. За що ж ви так мене караєте? А ти, синку? Як же ти міг так із батьком вчинити?
– Вибач, тату, – відповідав Микита. – Сам не знаю, як це вийшло. Віриш?
– Не вірю, синку, – сказав Сергій.
– Ну і не вір, – спокійно відповів Микита.
