Ця історія сталася зі мною багато років тому. Щороку я згадую своє минуле життя, згадую своє перше й останнє кохання, згадую, як нам було добре. Кажуть, що коли об тебе витирають ноги – це велика душевна рана. Це так, але вона вже зажила, іноді ниє, причому стає нестерпно боляче.
1 вересня 1995 року я стала студенткою першого курсу кулінарного технікуму. Це була моя мрія, добре, що вчилася я не далеко від дому, тому часто бувала вдома. Навчання спочатку здавалося веселим і безтурботним, тому після лекцій гуляла з дівчатами, уявляючи і мріючи, що буде далі.
Саме в одну з таких прогулянок я зустріла його. Він навчався на паралельному потоці, спочатку це було безневинне спілкування, фрази, що ні до чого не зобов’язували. Потім у жовтні була посвята в студенти, після офіційної частини у нас була гулянка, і він зважився запропонував потанцювати.
З тієї жовтневої ночі ми не розлучалися. Він перейшов на мій потік, ми пішли з гуртожитку і почали знімати квартиру, точніше, кімнатку в комуналці. Навіть кухню купили в складчину, щоправда, недорогу, але дуже милу. Оскільки він був із далека і до його села треба було добиратися годин 14, він майже жодного разу не їздив додому,
Батьки теж не могли допомагати, тому що і з грошима проблема, та й два брати маленьких на руках, тому нам допомагати доводилося моїм батькам. На 3 курсі нам запропонували підробити.. Платили, щоправда, копійки, але хоч їжею можна було розжитися.
За місяць наш найпроникливіший одногрупник примудрився влізти в пристойний ресторан і потихеньку перетягнув туди своїх друзів, серед яких потрапила і я, а я потягнула коханого. Ми вчилися і працювали, а ще кохали одне одного, точніше, я думала, що він мене кохає.
На четвертому курсі в інституті не було жодної людини, яка б сумнівалася в тому, що ми одружимося. Та й мої батьки, якщо чесно, готувалися до весілля – мого обранця вони добре знали, приймали як рідного. Його батьків я не бачила, але ми планували поїхати після захисту диплома, адже попереду розподіл.
Я вже домовилася, що ми залишимося в тому ресторані, але все ж таки. Перед захистом коханого як підмінили: він зібрав речі і переїхав до гуртожитку, я ходила, оббивала пороги, але все без толку. За день до захисту, я дізналася, що він попросив направлення в райцентр свого села.
Я була в шоці, я мало не завалила захист, благо викладачі знали і зглянулися. Я чатувала його біля гуртожитку й аудиторій, я писала йому записки, але все без толку. Через місяць я дізналася, що він поїхав. Світ зник для мене, я не знала що робити.
За порадою подруги я зателефонувала його батькам, щоб дізнатися, що сталося. На моє запитання і розпитування, було таке відчуття, що вона взагалі все вперше чує. Я почала писати листи, я писала по два листи на день, вибачалася не зрозуміло за що, принижувалася, дзвонила, але все безрезультатно.
Я не могла просто так змиритися, я мала дізнатися, що сталося, адже ми з планували розписатися. Я дізналася адресу, і вирішила поїхати, якраз у суботу на вихідний, 15 годин у поїзді, ще 3 години на автобусі. Мій жовтий плащ перетворився на брудно-жовтий, я, голодна і брудна, пішла селом шукати будинок коханого.
Побачила двох жінок, запитала, представилася нареченою. Якщо чесно, я вперше бачила такі здивовані очі, але дорогу вони мені не показали. Загалом, через годину я знайшла, точніше, мені показала дорогу маленька дівчинка. Підходячи до будинку, я побачила машини, красиво вбрані у весільну символіку.
Зайшовши у двір, я побачила чоловіка середніх років, який курив у дворі, привітавшись, я попросила покликати мого коханого, чоловік сказав, що він трохи зайнятий. Я не витримала і запитала про весілля. Чоловік відповів, що його син одружується, на дівчинці, зі школи з нею дружать.
Потім вийшла жінка з гарною зачіскою, мило привіталася і попросила чоловіка зав’язати синові краватку, я, дурна, подумала, що коханий дружок на весіллі, але мої ілюзії перервав жіночий голос, який запитав, хто я така. Я лише назвала своє ім’я, після чого здивована жінка побігла в будинок.
За хвилину вискочив мій коханий в гарному костюмі, схопив мене за руку і відвів убік. Він сварився, бо я посміла заявитися до нього додому. Він мені все пояснив, усе докладно, популярно, що ніколи не кохав, що просто використовував, як служницю і так, щоб нудно не було, і що сьогодні він одружується.
Він пішов, а я залишилася сидіти на лавці. Тут до мене підійшов його молодший братик, і назвав мене дурепою, бо його брат все життя кохав іншу і одружується з нею і дав мені листок паперу, а там мій лист. Виявляється, мій коханий віддавав йому листи, навіть не роздруковуючи і не читаючи.
Я пішла. Тиждень не вилазила з ліжка, лікувала застуду і оплакувала на кухні свою любов. Начебто вилікувалася, але погано ставало з кожним днем, усе гірше й гірше. Я вирішила, що нерви, я майже нічого не їла, тільки валер’янку захлинаючись пила.
Врешті-решт упала просто на вулиці, прокинулася, в лікарні, а мені новина – вагітність. Вийшовши з лікарні, вирішила зателефонувати коханому, просто сказати, що дитина буде. Почувши мою новину, він привітав і сказав, що дружина теж вагітна і поклав слухавку.
І тоді я вирішила, що це тільки моя буде дитина. Моїй доньці скоро 15, вчиться в 9 класі. Не так давно вона запитала про свого тата, я просто не знайшла слів, щоб їй розповісти, а може, не наважилася, може, варто було розповісти, не знаю. Якось вона вийшла до подруги і залишила увімкненим комп’ютер і я з її сторінки вирішила знайти її батька і знайшла в соцмережі.
За фотографіями живе добре, у нього троє діток, старша дівчинка, майже як моя донька, і двоє маленьких. Написати не ризикнула. Якщо чесно, я досі не можу забути його.
