Ми з чоловіком вже 10 років блукаємо по орендованих квартирах. І варто сказати, нам із цим не дуже щастить. За останні три роки ми переїжджали чотири рази. Один власник вирішив продати квартиру, інша господарка заявила, що сусіди скаржаться на шум, тож нам треба з’їхати. А у нас на хвилинку троє дітей.
Пошук житла щоразу перетворюється на справжній кошмар. Тільки говориш власнику, що в тебе троє дітей, то він зникає і не відповідає на дзвінки. Зазвичай потрібні варіанти коштують дорого. Та й сам переїзд — справа клопітна та затратна. Після останнього переїзду практично не залишилося грошей. Місяць дотягували на гречці та макаронах.
У той же час у моїх батьків порожні дві квартири. Батьки у мене взагалі своєрідні. Ніколи нам нічим не допомагають, хоч я в них єдина дочка. Батько каже, що я маю всього досягти самотужки. Хоча ці квартири вони самі отримали у спадок. Якийсь час я думала, що вони їх здають. Але нещодавно дізналася, що ті порожні. Мама сказала, що їм шкода псувати ремонт, вони лише нещодавно доробили.
Після останнього переїзду вирішила поговорити з мамою. Немає сил уже так жити, жодної копійки зайвої витратити не можна. Прийшла до неї, коли не було батька. Попросила прямо без натяків, мовляв, чи можна нам переїхати в одну з квартир, щоб не тулитися в зйомних жахливих умовах. Пояснила ситуацію, розповіла, як важко було переїжджати з трьома дітьми.
Моє прохання її дуже здивувало, але вона дослухала мене до кінця. А потім просто сказала: «Ні, ви не можете туди переїхати». Без аргументів, без пояснень просто ні і все. Кажу, що нам складно, а квартири стоять порожні. Але в неї на все одна відповідь: «Ви самі винні, не треба було народжувати стільки дітей».
І так щоразу, коли я прошу мені допомогти. Батько каже, що треба було спочатку на житло накопичити, а потім уже народжувати дітей. Мати повторює, що вистачило б і одного, нема чого було відразу трьох народжувати. І всі мої пояснення про те, що ми завжди хотіли велику сім’ю, і той факт, що я народила первістка в 28, їх не турбує.
Я все розумію, але ніяк не збагну, чому вони не хочуть допомогти? Я ж не чужа людина, та й не погана зовсім. Намагаюся працювати в міру сил, заощаджую кожну копійку, але не заощадиш надто багато з трьома дітьми. І я не кажу, що батьки повинні завжди і в усьому допомагати дітям, але можна хоча б раз підтримати мене в складній ситуації. Не знаю, що робити і що казати, сил більше немає.